Це слова сучасника Ломоносова – Миколи Івановича Новікова, російського письменника та журналіста. Він сказав так: «Ця людина була великого розуму, високого духу та глибокої вченості…»

Ломоносов не просто народився генієм, – він зумів виховати із себе генія. Все життя йому було цікаво вчитися. І за що б він не брався, скрізь ставав першовідкривачем.

Від дня його народження минуло триста років, але те, що він винайшов, написав, змайстрував, досі покращує та прикрашає наше життя. Цих відкриттів – море!

Доля Михайла Васильовича, сина поморського селянина з Холмогор, щасливо склалася за правління імператриці Єлизавети Петрівни. Її називали «істинною дочкою» царя Петра Великого. Їм дуже пощастило одне на одного: геніальному вченому та цариці.

Саме Єлизаветі було дано перетворити Петербург з міста-фортеці, міста-порту на місто палаців, соборів і гімназій – зробити крок від ампіру до бароко. До речі, цей архітектурний стиль так і називають: растреллієвське або єлизаветинське бароко.

Між іншим, і славетний Зимовий палац був побудований великим Растреллі за наказом Єлизавети!

За Єлизавети в моду увійшов енциклопедизм. Навіть на балах стало популярним обговорювати книжкові новинки. І взагалі – бути освіченим. Єлизавета Петрівна мала дар розпізнати природний талант і дати йому розвиток. 25 листопада 1741-го вона прийшла до влади, в січні 1742-го Ломоносова призначили «ад'юнктом фізичного класу Академії наук», а вже в липні 1745-го імператрицею був підписаний указ про присвоєння вченому звання професора.

За цей час він описав колекцію мінералів, взяв участь у виданні першого в Росії друкованого музейного каталогу латинською мовою, першим переклав російською мовою «Експериментальну фізику» Вольфа. Крім того, він «зробив проби різних солей і слюди», перейнявся «робленням» російських кольорових стекол (смальту він зробив уже через п'ять років після натхненно-каторжної роботи в Хімічній лабораторії, побудованій спеціально для нього вперше в Росії).

Числівник «перший» у додатку до його імені став прозивним. А його стільки ще чекало попереду! Написання підручників із граматики, географії, геології, риторики, віршування, мінералогії… Заснування Московського університету та керівництво Петербурзьким, а також гімназією при Академії наук. Виготовлення приладів, написання од, створення мозаїчних картин на фабриці в Усть-Рудіці.

Говорячи словами Ломоносова, «багато потрібних речей, які раніше з далеких земель важко і за велику ціну до Росії приходили, нині всередині держави виробляються…» 

І виконувалися вони анітрохи не гірше. А яка бездоганна естетика – ажурні золочені оправи з витонченими ручками – навіть магніти в них видаються коштовностями. Недарма академія тоді називалася Академією Наук та Мистецтв. Наукові інструменти були чудовими, як предмети мистецтва, а оди вивірені з математичною точністю.

Прекрасний холмогорський майстер, давній друг Ломоносова Осип Дудін після вивчення Ломоносовського «Літописця з родоводом» створив шедевр – вишуканий кухоль з кістки мамонта, крізь мереживну «вязь» якого проглядають історичні особи – 58 зображень.

 У колекції Ермітажу є і дивовижна рукописна книга. Її власник, прочитавши «Зібрання різних творів у віршах й у прозі Михайла Ломоносова», що вийшла 1751 року, захопився ясністю думки і красою мови автора. І каліграфічно переписав усі аркуші, повторивши інтервали, розділові знаки, малюнок рокайльної віньєтки. А книга товстезна!

В останні дні свого земного життя Ломоносов писав: «Я не тужуся через смерть, пожив, потерпів і знаю, що про мене діти Вітчизни пожалкують». Не просто жалкують – оцінили. І у вісімнадцятому столітті, і в нашому – двадцять першому…

Т.А. Кудрявцева