Секвойя – величні людина і дерево

Саме першою віхою епохи просвітництва  видатний історик  Миколай Михайлович Карамзін вважає винайдення літер,  а не писемності. До речі, справжнє його прізвище Кара Мурза. Він – онук татарського хана.

До цього вже існували піктографія, ідеографія, клинопис, ієрогліфіка. Саме винахід літер і писемності дав можливість протягом двох тисячоліть розмножувати рукописи і, насамкінець, у XV сторіччі привів разом із тим до винаходу книгодрукування, яке окрилило слово і дало людству могутній засіб розповсюдження знань та ідей і збереження в пам’яті наступних поколінь історій держав і народів.

Дві знаменні події об’єднані в одній даті: в 776 р. до н.е. в Греції біля храму Зевса Олімпійського відбулися перші змагання, які носять назву Олімпійські ігри; в цьому ж році був введений грецький алфавіт.

Слід зауважити, що ще до «алфавітної» історії людства стародавні мудреці звеличували писемність, яка ще не знала алфавіту. Так, у 367 р. до н.е. Платон купив в Афінах платановий гай, який на честь грецького героя Академа називався Академією. Тут Платон заснував відому школу, яка називалася Академією Платона. На порталі Академії було написане застереження: вхід до неї забороняється тому, хто не знає геометрії.

Платон наголошував: «Повинен бути шанованим, як бог, той, хто добре може визначати і розділяти».

Відомим учнем Платона був Аристотель, який пізніше заснував свою школу в Лікеї (Афіни), що називалася ліцеєм. Він був вихователем Александра Македонського.

А до того Аристотель у 408 р. до н.е. вступив до школи Сократа, де брав участь у сократівських діалогах.

Протягом багатьох століть слова Аристотеля «Платон мені друг, але істина дорожче» трактувалися як яскравий, незаперечний і переконливий афоризм на захист істини об’єктивної і безкомпромісної, яка не милує авторитетів.

Такому трактуванню слів Аристотеля сприяв його майже двохтисячолітній беззаперечний авторитет. Талант Аристотеля універсальний,  і  виявився він в багатьох галузях знань –  в логіці, економіці, географії, математиці, фізиці, астрономії, хімії, ботаніці, зоології та психології. Як відмічається в «Британській енциклопедії»: «Аристотель був першим справжнім ученим. Усі вчені перед ним в боргу».

Він дуже багато писав. Древні джерела приписують йому авторство не менше 170 книжок, 47 із яких дійшли до наших днів.

Захоплення Аристотелем було настільки великим, що в часи Середньовіччя воно межувало з ідолопоклонством. Вчення цього язичника лягло в основу християнської релігії, а сама церква його канонізувала.

Слова «Платон мені друг, але істина дорожче» були сказані Аристотелем із приводу діалогів Платона  «Тімей» і «Критій» зовсім в іншому, ніж це трактується, сенсі. В діалогах Платона мова йде про Атлантиду, існування якої є нібито доведеним фактом.

Але наскільки об’єктивними і пошанованими по відношенню до вчителя були ці слова Аристотеля?

Дискусії про те, була чи не була Атлантида, продовжуються і донині. Прибічники Атлантиди стверджують, що це була процвітаюча держава в Атлантичному океані, мешканці якої досягли небачених висот у науці й техніці. Стверджують, що атланти підкорили все Середземноморське узбережжя і зупинилися лише тільки завдяки героїзмові греків. Але «настали один день і фатальна ніч», відбулася жахлива катастрофа. Атлантида загинула чи то від землетрусу, чи то від цунамі, чи то від зіткнення Землі з небесним тілом.

Література про Атлантиду нараховує 25000 томів, причому це художня або науково-фантастична, але э й наукові дослідження. Ті, хто відстоює Атлантиду, вважають її існування єдиним поясненням дивовижної подібності культур по обидва боки Атлантичного океану – Єгипту на Сході та Майя на Заході. Стверджують, що тільки атланти змогли навчити єгиптян і ацтеків будувати грандіозні піраміди і так орієнтувати їх в просторі, що викликає подив їх астрономічна обізнаність.

В атлантології існує розділ, який має назву «цифрова містика пірамід». Виявляється, що довжина периметра піраміди Хеопса біля її підніжжя, поділена на її подвійну висоту, дає число π з точністю до шостого знаку (3,141 592). Висота піраміди дорівнює одній мільярдній частині віддалі від Землі до Сонця. Міра довжини, якою користувалися будівничі піраміди, так званий «пірамідальний» або «святий» лікоть, складає одну десятимільйонну частину земного радіуса, а довжина сторони піраміди в «святих» ліктях дорівнює кількості днів у році – 365,23.

До цієї містики цифр додається і те, що коридор піраміди дивовижно точно орієнтований на Північний полюс, причому якраз на те місце небесної сфери, де він був у часи побудови піраміди. Доводи на користь Атлантиди приводяться такі: археологи не виявили інструментів, із допомогою яких могли бути зроблені подібні астрономічні розрахунки. Отже, високоосвічені «прораби» могли бути тільки пришельцями із Атлантиди.

Легенда про Атлантиду своїм корінням входить у філософську школу Сократа. Там Платон, посилаючись на розповіді олександрійських жреців, виклав її в «Історії Атлантиди». Зауважимо в лапках, що текст оповідання ледве склав 25 сторінок, а бібліографія атлантології – 25 000 томів.

Така доля багатьох наукових і міфічних ідей. Але 2 500 років і 25 000 книжок поки що не принесли документального або матеріального підтвердження достовірності оповіді Платона про Атлантиду. Не більш імовірне, однак, твердження Аристотеля, що його наставник і вчитель Платон усе це вигадав.

Дослідники встановили, що Аристотель не був об’єктивним. Він вступив до платонівської Академії у 17 років, коли Платону було 60. Протягом 20 років Аристотель вважався кращим учнем Платона, але потім не захотів залишатися тінню в ореолі слави свого наставника. До того ж існували політичні розходження з учителем. Аристотель був прихильником Александра Македонського, який позбавив афінську республіку незалежності. Коли Александр Македонський помер, і Афіни відновили незалежність, Аристотелю довелося тікати. Платон же зі своїми діалогами про Атлантиду публічно звеличував незалежний устрій Афін.

Слід сказати, що Александр Македонський увічнив себе не тільки як видатний полководець, але й як автор таких, подібних до заповіту, слів про свого вчителя: «Я шаную Аристотеля на рівні зі своїм батьком, оскільки якщо батькові я зобов’язаний життям, то Аристотелю я зобов’язаний усім, що дає йому ціну».

Праця Платона про Атлантиду цікава ще одним аспектом. У ній звеличується роль писемності в розвитку цивілізації. Платон стверджує, що оповідь про Атлантиду почув у Єгипті сам Солон - «перший із перших семи» великих грецьких мудреців під час його бесіди в храмі богині Найт в місті Саїс, яке знаходилося в дельті Нілу.

За словами Платона, єгипетський жрець розпочав свою промову словами: «О, Солон, Солон! Ви, елліни, завжди діти, і похилого елліна немає… не маєте ви в душі ні однієї старої думки, яка спиралася б на стародавню легенду, і ні одного знання, яке посивіло від часу». А все тому, пояснив жрець, що грецькі племена «протягом багатьох поколінь лягали в домовину без письмової мови».

Відсутністю «писемної мови» єгипетські жреці, а вслід за ними і Платон, пояснювали ту обставину, що греки не знають достовірної історії Атлантиди і одержаної греками перемоги над зайдами із цієї держави.

Який же винахід, здійснений за останню тисячу років, найбільше всього вплинув на наше життя? Телебачення, автомобіль, мобільний телефон? Імовірніше за все, ні один із них. На тверде переконання багатьох учених, це було механізоване книгодрукування. Людина, якій належить заслуга винаходу першого практичного методу книгодрукування, -   це Іоганн Генсфлейш-Ладенський, більш відомий як Іоганн Гутенберг.

Винахід Гутенберга німці вважають важливим внеском свого народу в розвиток цивілізації.

Народився Іоганн у 1397 році в місті Майнці на Рейні. Це місто з населенням 6000 мешканців було відоме як Золотий Майнц і було центром могутнього союзу міст. Архієпископи Майцна були курфюрстами Священної Римської імперії. Майнц був визнаним центром ювелірних виробів.

Юний Іоганн походив із знатного роду, і тому йому не доводилося  ходити в звичайних підмайстрах. Він добре опанував обробку металів і карбування літер. Але через політичні сутички в Майнці він на декілька років оселився у Страсбурзі, де почав навчатися шліфуванню дорогоцінних каменів. Але більше всього він, таємно працюючи, приділяв увагу  своєму винаходу: удосконаленню мистецтва механізованого друку.

Гутенберг повернувся у Майнц і продовжував свої досліди, які потребували фінансових витрат. За підтримкою він звернувся до Іоганна Фуста. Той інвестував Гутенбергу величезну на той час суму –  1 600 гульденів. Тоді майстерний ремісник отримував тільки 30 гульденів за рік. Фуст був удатним ділком, який угледів неабиякий зиск у цьому починанні.

Завдяки своїй неабиякій проникливості Гутенберг запримітив, що предмети, які масово виготовляються в промисловості (монети, кулі), ідентичні один до одного. Так чому ж не надрукувати багато ідентичних сторінок і потім не скласти їх в певній послідовності в книжки? Він мав на увазі в Біблію – книжку, настільки дорогу, що тільки в деяких людей були особисті її примірники. Гутенберг мав певний намір надрукувати велику кількість ідентичних Біблій, які коштували б набагато дешевше, ніж рукописні, але при цьому були б не менш гарними.

До цього більшість книжок переписувалися вручну. А це вимагало неабиякого терпіння і часу. Робилися спроби друкувати їх із допомогою дерев’яних дощок, на яких вручну вирізувалася сторінка тексту.

Китаєць Бі Шен навіть зробив для друку окремі літери з обпаленої глини. В Кореї літери, зроблені з міді, застосовувалися для друкування урядових документів. При друкуванні методом набору окремо зроблені літери можна знову використовувати для наступної нової сторінки,  тому необхідна величезна кількість літер.

Але ніхто до цього не винайшов способу їх виготовлення. Це судилося зробити Гутенбергу.

Маючи досвід металообробки, він чітко зрозумів, що замість глини і дерева краще всього друкувати рухливими літерами, виготовленими із металу. Вони виливалися в стандартні форми, а не вирізалися і не обпалювалися в печі. Гутенбергу необхідно було відлити всі 26 літер алфавіту (прописні і заголовкові), розділові знаки, цифри. Усього йому потрібно було відлити 290 різних літер та знаків і десятки їх точних копій. Він вирізав на маленькому стальному блоці випукле дзеркальне зображення кожної літери гарного готичного шрифту латинського алфавіту. З допомогою такого рельєфного штампа потім вибивалися літери на маленькому кусочку м’якого металу (мідь або латунь) і одержували справжнє зображення літери, яке називалося матрицею.

На наступному етапі застосовувався геніальний винахід Гутенберга –  відливна форма невеликого розміру, відкрита зверху і знизу. Матриця літери прикріплювалася знизу форми, а сплав із нетугоплавкого металу         (олово, свинець, вісмут, сурма) заливався зверху, швидко застигав і твердів.

На сплаві, витягнутому із форми , на одному кінці одержували опукле дзеркальне зображення літери, яке називалося літерою. Цей процес продовжувався до тих пір, поки не була відлита необхідна кількість літер. Потім ця матриця виймалася із форми і замінювалася матрицею кожної літери. Всі літери мали стандартну висоту і однаковий розмір –  якраз те, що потрібно було Гутенбергу.

Далі він набирав слова з літер, а потім рядки тексту зі слів. Кожний рядок був стандартної довжини. За допомогою гранки з рядків він складав стовпчики тексту, по дві гранки на сторінці. Ця набрана таким чином сторінка розміщувалася на плоскій поверхні друкарського верстата і потім змащувалася чорнилами. Друкарський верстат, подібний до виноробного пресу, переносив чорнила з літер на папір і таким способом одержували сторінку друкованого тексту. Брали ще аркуш паперу й чорнила –  і процес повторювався до тих пір, поки не отримували необхідну кількість сторінок. А оскільки літери були вільні в русі, то їх можна було знову застосовувати для набору наступної сторінки.

У майстерні Гутенберга працювало від 15 до 20 людей, і перша Біблія, надрукована таким чином, побачила світ у 1455 році. Вийшло друком 180 примірників. У кожному було 1282 сторінки, по 42 рядки на сторінці, надрукованих у  дві гранки. Палітурка книжок  (кожна Біблія містила два томи), розпис заголовків першої літери кожної глави виконувалися вручну за межами майстерні Гутенберга.

Отже, кожна сторінка книжки містить приблизно 2600 знаків. Якщо в типографії працювало шість набирачів, і кожний із них працював одночасно над трьома сторінками, тоді їм необхідно було мати в своєму розпорядженні 46 000 літер. Це підкреслює, яку важливу роль зіграла відливна форма Гутенберга в книгодрукуванні з рухомими літерами.

Люди дивувалися, коли порівнювали Біблії: кожне слово стояло на тому ж місці –  була така симетрія, гармонія і краса, які були неможливі з книжками, переписаними від руки.  

Однак, як це часто трапляється в житті, тріумф обійшов Гутенберга стороною. Побачивши після завершення роботи такий разючий результат, Фуст почав вимагати повернення позики. Гутенберг у цей час не зміг повернути гроші та був вимушений віддати Фусту друкарське обладнання і шрифт для Біблії. Фуст відкрив  свою власну типографію разом із досвідченим працівником Гутенберга Шьоффером. Їх підприємство "Фуст і Шьоффер" зібрало рясні плоди праці Гутенберга і стало першою в світі процвітаючою комерційною типографією.

Гутенберг спробував продовжити роботу, заснувавши іншу типографію. Деякі вчені приписують йому й інші друковані видання, які датуються ХVсторіччям. Але ні одне з них не в змозі порівнятися з величчю і розкішшю із 42-рядковою Біблією.

До недавнього часу вважалося, що збереглося 48 Біблій Гутенберга –  деякі з них неповні; вони розкидані по всій Європі та Північній Америці. Один із найбільш вишуканих примірників, пергаментна Біблія, зберігається в Бібліотеці конгресу США у Вашингтоні.

У 1996 році була знайдена найцінніша знахідка: в церковному архіві німецького міста Рендсбург була знайдена ще одна частина Біблії Гутенберга. У 1978 році Гутенбергський музей у Майнці придбав один примірник Біблії за 3,7 мільйонів німецьких марок (біля 2-х мільйонів доларів США). На сьогодні ця Біблія в декілька разів дорожча. Але все ж це копійки у порівнянні з вартістю футболістів, хоч їх внесок у розвиток людської цивілізації порівнювати не має сенсу.

В цьому плані дивує передбачення В.О.Ключевського, який у 1898 році писав: "Спорт стає улюбленим предметом міркування і невдовзі стане єдиним методом мислення".

Чим унікальна Біблія Гутенберга? Професор Гельмут Прессер, колишній директор Гутенбергського музею, вважає, що існує три причини. По-перше, Біблія Гутенберга була першою книжкою, надрукованою рухомими літерами. По-друге, це перша друкована книжка. По-третє, вона надзвичайно гарна. Він пише, що на її прикладі ми бачимо готичний шрифт у його зеніті.

У 1462 році Гутенберга знову спіткало нещастя. Через жорстоку боротьбу поміж ієрархами Католицької церкви Майнц був розгромлений і спалений. І вдруге Гутенберг утратив майстерню. Помер він через шість років у лютому 1468 року. Люди всіх культур у боргу перед генієм Гутенберга. Він зібрав докупи відливну форму, сплав, чорнило і друкарський верстат. Він механізував книгодрук і збагатив духовно світ людини.

Винахід Гутенберга швидко розповсюдився. На 1500 рік друкарські верстати були в 60 містах Німеччини та 12 інших країн. Протягом 500 наступних років була зроблена величезна кількість вдосконалень у техніці друку, але основний процес книгодрукування залишився, по суті, тим же самим.

Поліграфія змінила життя Європи, оскільки знання більше не були надбанням небагатьох. Новини і різна інформація стали доходити до кожної людини, яка все більше пізнавала про події навкруги. Книгодрукування привело до необхідності придати кожній національній мові стандартної писемної форми, зрозумілої для всіх. Так були зведені до норми і збережені англійська, французька, німецька та інші мови. Надзвичайно зросла потреба в матеріалі для читання. До Гутенберга в Європі було лише декілька тисяч рукописів, а через 50 років після його смерті було надруковано декілька мільйонів книжок.

Зовсім інші обставини склалися в історії корінного населення Америки – індіанців. Навіть у наші часи в багатьох індіанських народів, у тому числі й у значного за кількістю апачі, немає свого письма. Тим часом у народу черокі порівняно недавно з’явився перший в історії індіанський алфавіт. Його винайшов і запровадив у життя геніальний самоук черокі Секвойя. Між іншим, це слово в енциклопедіях (БСЄ і УРЕ) інформує нас лише про дерево. Про людину Секвойя і дерево тієї ж назви подальша мова.

(Далі буде)

П.Т. Левківський, А.П. Левківськиий, НТУУ «КПІ»

За темою: Історія техніки

№10, 2024

Великий драматург і винахідник

№10, 2024

Кіно та штучний інтелект

№7, 2024

Хімік, який врятував життя мільйонам