Віталій Павлович Деркач став першим аспірантом Віктора Михайловича Глушкова, одним із його найбільш улюблених учнів. Він пройшов непростий життєвий шлях, характерний для багатьох з його покоління.

Виписка з характеристики на Віталія Павловича Деркача, яку надав Віктор Михайлович Глушков

В.П. Деркач - видатний вчений у галузі обчислювальної техніки та електроніки. Автор більше 200 робіт, у тому числі 6 монографій, більше п'ятдесяти винаходів і закордонних патентів. У цілому зміст виконаних ним досліджень і отримані результати складають вперше в країні ним сформований та такий, що нині має вирішальне значення для розвитку обчислювальної техніки, науковий напрямок, присвячений розробці нових фізико-технологічних принципів побудови сучасних ЕОМ, проблемам мікроелектроніки.
Віталій Павлович створив наукову школу, отримав результати фундаментального значення, які знайшли ефективне застосування на десятках підприємств електронної, оборонної, авіаційної, радіотехнічної та інших галузей народного господарства. Багато з цих результатів успішно здані Державним і міжвідомчим комісіям, їхнє практичне використання дало країні економічний ефект, який обчислюється мільйонами рублів.
Він був піонером вітчизняних розробок еліонної технології виготовлення мікроелектронних пристроїв машин.
За цикл робіт «Теорія дискретних перетворювачів і методи автоматизації проектування ЕОМ, знайшли застосування у діючих системах» В.П. Деркач у числі трьох авторів удостоєний Державної премії СРСР 1977 року в області науки.
В.П. Деркач зі співробітниками запропонували більше двадцяти оригінальних архітектурних рішень, значна частина з яких здійснена в діючих ЕОМ. Розроблені нові типи логіко-арифметичних, запам'ятовуючих пристроїв, пристроїв перетворення та відображення інформації, принципово нові методи побудови вузлів і блоків машин, на основі оптоелектроніки, голографії, електролюмінесценції та інших фізичних ефектів і явищ, а також способи їхнього  виробництва і конструктивного здійснення.

У 1941 році його, вісімнадцятирічного, призвали до лав армії. В.П. Деркач брав участь у боях під Сталінградом, потім на Західному і Першому Білоруському фронтах. Був тричі поранений. Його батько, залізничний стрілочник, був заарештований фашистськими окупантами, і подальша його доля невідома. Мати загинула при бомбардуванні Запоріжжя. У роки війни не раз міг загинути і сам В.П. Деркач.
Після війни навчався спочатку в Одеському електротехнічному інституті зв’язку, а пізніше заочно закінчив Київський політехнічний інститут. Пропрацювавши рік у Київському КБ п/я 24, вступив до

аспірантури Інституту кібернетики АН України, до В.М. Глушкова. Успішно захистив кандидатську, а потім докторську дисертації.

Віталій Павлович одним із перших почав дослідження щодо практичного використання явища люмінесценції. На моє прохання він розробив на основі цього явища інформаційну панель для першої вітчизняної напівпровідникової керуючої машини широкого призначення УМШП «Дніпро», на якій відображався хід повалення бесемерівського конвертера та основні параметри цього процесу.

«...Вона була виготовлена, – розповідав Віталій Павлович у книзі «Академік В.М. Глушков – піонер кібернетики», – на основі використання маловідомого в той час проектувальникам ЕОМ явища електролюмінесценції, яке нині широко застосовується при побудові плоских моніторів для комп'ютерів.

На початку 60-х років минулого століття нами були всебічно вивчені технічні характеристики цього явища, його потенційні можливості по формуванню та поданню візуальних інформаційних моделей.

Були виявлені чинники, що визначають контрастність і яскравість зображень, вирішувалися питання управління світінням. У результаті були розроблені знакові індикатори, мнемосхеми, плоскі багатофункціональні електролюмінесцентні панелі, багатоелементні матричні і мозаїчні екрани, табло колективного користування та інші пристрої.
Крім «Дніпра» екрани цього типу застосовувалися в АСУ «Львів», у машинах «Оптіма», «Асор», «Синтаксис», «Київ-67», «Київ-70» та ін.
Їхнє використання значно покращило зовнішній вигляд пультів управління машин, полегшило роботу оператора. Матеріали цих досліджень і розробок узагальнені в 1968 р. у монографії «Електролюмінесцентні пристрої»

 (В.П .Деркач, В.М. Корсунський), яка виявилася придатною для використання в програмах навчання студентів вузів.
Цікаво згадати, що коли, наприклад, на міжнародній виставці «Автоматизація-69» експонувалася ЕОМ «Київ-67», то до її електролюминесцентного екрана виявили великий інтерес практично всі представлені там іноземні фірми. Деякі з них навіть відрядили своїх представників до нас у Київ для більш детального ознайомлення, тут вони пильно вивчали новий екран і способи управління ним.
Деякі з гостей (наприклад, японці) навіть попросили зняти обшивку машини, щоб переконатися в достовірності сказаного. Вони одержали вичерпні відповіді на численні запитання й на пам'ять нашу книгу.

Це були одні з перших в нашій країні робіт, які послужили поштовхом до розвитку оптоелектроніки, що сформувалася нині як самостійний науково-технічний напрям».
Дуже цікаві результати були отримані Віталієм Павловичем Деркачем у результаті вивчення процесів взаємодії електронного променя з однорідними і багатошаровими мішенями у процесі виробництва інтегральних схем.
1967 р. під його керівництвом була створена і впроваджена на ряді підприємств МЕП перша вітчизняна цифрова спеціалізована машина «Київ-67», яка була використана для виробництва напівпровідникових приладів з рекордними для того часу параметрами. У ній уперше були реалізовані високий рівень мови спілкування і звуковий супровід технологічних процесів з метою їхнього контролю.
Наступною роботою, виконаною спільно з НДІ «Пульсар», – головним підприємством МЕП з електронної літографії, – стала електронна літографія (здійснена вперше в СРСР).
Для цього була створена машина «Київ-70», що дало можливість отримувати найбільш високу на той час точність позиціонування променя. У НДІ «Пульсар» у 1972 р. за допомогою цієї машини були створені напівпровідникові мікроструктури розміром 0,5-0,7 мкм, що відповідали найкращим світовим досягненням на той час.
В Інституті кібернетики з допомогою «Київ-70» були записані тексти з щільністю 110000 букв/ кв.мм (при такій щільності 30 томів Великої Радянської Енциклопедії розмістилися б на площі циферблата наручних годинників). Розроблені в інституті методи автоматизації проектування ЕОМ (тема «Проект») і процеси електронної літографії знайшли широке застосування.
У 1987 р. за ці роботи В.М. Глушков, Ю.В. Капітонова і В.П. Деркач отримали Державну премію СРСР.

Віталій Павлович виконав комплекс досліджень, спрямованих на підвищення параметрів надвеликих інтегральних схем (НВІС). Була вивчена можливість використання для цієї мети силіцидів тугоплавких металів перехідної групи, виявлені невідомі раніше фізичні закономірності, знайдені і передані в промисловість оригінальні конструктивно-технологічні рішення.
Наприклад, досліджена твердофазна реакція дисиліцида кобальту для формування прихованих високопровідних шарів БІС, побудована і вивчена математична модель силіцидотворення для випадку переважної дифузії кремнію в метал, розроблена технологія самосумісних затворів КМОП-структур на основі силіцида кобальту. Розроблені перші в країні інтегральні діодні лінійки і матриці знайшли застосування в космічній техніці і випускалися промисловістю.
В.П. Деркач довгий час працював заступником директора інституту з наукової роботи.
Пішовши на пенсію, несподівано для всіх, написав поему «Зірки не згасають» про свій життєвий і творчий шлях і про свого вчителя – В.М. Глушкова, що рано пішов з життя.
Немов підтверджуючи справедливість назви поеми у 2003 р. до 80-річчя з дня народження В.М. Глушкова Віталій Павлович підготував досить докладну книгу «Академік В.М.Глушков – піонер кібернетики».

З книги Бориса Миколайовича Малиновського «Немає нічого дорожче...»

Головною своєю справою після відходу на пенсію Віталій Павлович Деркач вважав збереження доброї пам'яті про Віктора Михайловича Глушкова, популяризацію його ідей. І погодьтеся, що дві книги про Глушкова, близько десятка статей про нього у журналах, десятки виступів перед різними аудиторіями – це немало.
З яким захопленням пише Віталій Павлович про різнобічні таланти Глушкова, про те, наприклад, як той годинами міг читати напам’ять вірші!
А сам  він не тільки читав (наприклад, знав напам'ять «Євгенія Онєгіна»), він сам писав вірші. Дуже серйозні вірші, сміливі і несподівані. Можете самі переконатися. Є в них місця просто чудові. Ось, приміром, кілька штрихів до портрета Глушкова з цієї поеми:
Он в строгих формул заточеньях
Умел найти живую мысль.
Любил догадок честный бой,
Свою в нём роль, само собой.
В сраженьях этих не был робок,
Отважен в «да» и стойкий в «нет»
Я рад, что с ним пришлось бок о бок
Работать вместе  много лет.

Ті, хто знав Глушкова, відразу побачать, що це саме про нього.
Крім усього іншого, віршована книга «Звёзды не меркнут» містить у собі досить своєрідну поетично узагальнену «історію хвороби» сучасної науки.
«Возленаучные пираты, науку грабить мастера» – їхній зоряний час настав вже на самому початку перебудови.
Сам Віталій Павлович ставився до своїх віршів дещо іронічно, і ця зайва самокритичність автора двохсотсторінкового роману у віршах може здатися дивною на тлі сучасних поетичних нравів.
Як і в будь-якій іншій справі, за яку він брався, він висував до себе найвищі вимоги. Ось і тут, наважився оспівати у віршах кібернетику, її творців, розкрити за допомогою «скальпеля поезії» гнійні виразки організму сучасної науки, він «слогом пушкинским дышал» і цілком відчував  ту відповідальність, яку взяв на себе, і  ті труднощі, які йому належало подолати:

Боюсь, сумею ли стихами
Сложить волнующий рассказ,
Поведать о тяжёлой драме,
Как гаснет знаний свет у нас.
Смогу ль оттенки чувств дать верно,
Раскрыть коварного ханжу,
Слова которого примерны,
Дела - подобны миражу?
Как плод науки дерзновенной
Я с меткой рифмой увяжу?

Ось що він говорить про ці періоди у своєму останньому інтерв'ю, яке він дав Світлані Артемівні Гаражі: «І я так захопився, став читати вірші ненаситно – перечитав усього Пушкіна, Лермонтова, Байрона, Маяковського, багато-багато інших. А потім рими, ритми, образи стали переслідувати мене, і я взяв до рук перо».

Особливо любив Маяковського, ретельно вивчав його «Як робити вірші».
А крім цього, Віталій Павлович цілком професійно писав маслом. Портрет Глушкова його пензля експонується в Державному політехнічному музеї України.
Зараз ніхто не ставить під сумнів необхідність якомога більш ранньої спеціалізації для успішного розвитку людини. В.П. Деркач – повне спростування цього безглуздого погляду. Тією справою, в якій він досяг найбільших результатів, він зайнявся фактично в 33 роки.
До цього ж його основним захопленням було малювання – область, здавалося б, дуже далека від кібернетики. Але, за словами Віталія Павловича, саме вміння малювати стало причиною його захоплення радіотехнікою, з якою він вирішив пов'язати своє життя, поступивши в Одеський інститут інженерів зв'язку.

Із статті С.Д. Піхоровича «Перший популяризатор кібернетики в Україні», присвяченої Віталію Павловичу Деркачу