Загальні відомості про спір

Спір – одна з форм спілкування людей, коли кожен відстоює свою думку і правоту.

Спір, коли ціллю є встановлення істини та взаєморозуміння шляхом аналізу аргументів-фактів протилежних сторін, називається дискусією.

 Дискусія відрізняється тим, що жоден із опонентів не ставить за мету «перемогти» іншого. Кожен із тих, хто говорить, представляє свою точку зору з метою знайти вирішення проблеми, яке влаштовує всіх учасників.

Основні вимоги до спору-дискусії

Щоб спір був продуктивним, він повинен підкорятися ряду етичних та змістовно-логічних вимог. Етичні вимоги – це вимоги до тих, хто сперечається, а змістовно-логічні – до предмета спору.

Етичні вимоги до спору

1. Без необхідності не сперечайся.

Пам'ятай, що побічні явища (виникнення образи, наприклад) можуть виявитися більш значущими, ніж перемога у спорі.

2. Без потреби не ухиляйся від спору.

Інакше безпринципністю можеш підірвати свій авторитет.

3. Сперечайся у спокійному тоні. Крик – ознака безсилля.

4. Сперечайся з фактами, критикуй вчинок, тезу, аргументи противника, а не його особистість. Якщо ж такий крок зробив (часто не навмисно) опонент, то або поверни його в русло теми, що обговорюється, або припини спір. Не допускай виникнення лайки.

5. У спорі будь терпимий до критики твоїх аргументів.

Вмій визнати себе неправим. Не визнають своїх помилок лише дурні.

Змістовно-логічні вимоги до спору

1. Спір не повинен бути безпредметним.

В іншому випадку спір може затягтися на невизначений термін. Спір заради спору, схоластика та логічне буквоїдство не є окрасою розмови.

2. Предмет спору повинен бути ясним для обох сторін і не змінюватися протягом усього спору.

3. Спір має бути логічним: аргументи повинні мати відношення до предмета спору, висновки підкорятися законам логіки.

4. У спорі небажано вживати недоведені твердження, а також слова та висловлювання, що мають кілька значень.

Тактика спору-дискусії

1. Вислухай і чітко визнач завдання супротивника, тобто те, що він хоче довести. За потреби уточни значення незнайомих термінів, а також термінів, які можна тлумачити неоднозначно.

2. Спробуй довести помилковість тези супротивника шляхом виведення хибних чи суперечливих наслідків.

3. Якщо спростувати тезу противника відразу не вдається, перевір істинність його аргументів. Чи немає серед них свідомо хибних, хибних суджень?

 4. Якщо аргументи  істинні, то аналізуй перебіг міркувань противника. Чи дійсно з аргументів випливає затверджена теза? Чи правомірна використовувана аналогія, індукція тощо?

5. Якщо спростувати тезу противника не вдається і є впевненість у власній правоті, то доведіть правомочність своєї точки зору. Для цього викладіть свою тезу і проведіть її обґрунтування. Якщо противник знайде в міркуваннях помилку, то визнайте правоту противника.

Коректні прийоми спору

1. Ведення полеміки в наступальному плані, змушуючи супротивника постійно оборонятися, нав'язуючи йому сценарій полеміки. Слід пам'ятати, що ініціатива завжди є великим козирем.

2. Активна оборона. Наприклад, замість того, щоб відповідати на запитання та заперечення противника, поставити йому свої контрпитання, вимагаючи на них відповіді. Слід пам'ятати, що найкращий захист – це напад.

3. Концентрація всіх своїх дій та зусиль на найслабшій ланці (не обов'язково центральній) системи аргументів противника.

 4. Трактування аргументів противника на користь своєї тези. Залишаючи поза увагою тезу противника, серед його аргументів і міркувань шукаються ті, які прямо чи опосередковано підтверджують правоту власного твердження.

5. Несподіваність пред'явлення контраргументів. У несподіваний для противника момент (коли, наприклад, він майже повірив у свою перемогу) привести найважливіші відомості або поставити найпідступніші питання, що ставлять під сумнів його твердження.

Некоректні прийоми спору

1. Свідоме порушення етичних та змістовно-логічних вимог дискусії.

2 Свідоме спотворення висловлених противником положень, отримання з них нерозв'язних софізмів чи протиріч.

3. «Заплутування» противника: переривання його промови, власні довгі монологи з незрозумілими термінами і двозначними словами, з логічними зв'язками і переходами там, де це не потрібно і неможливо, «перестрибування» з однієї думки на іншу.

 4. Посилання на авторитет, звернення за підтримкою своїх поглядів до ідей та думок тих, з ким противник побоюється сперечатися.

5. Посилання на маси там, де думка одного фахівця більш значуще, ніж думка тисяч неспеціалістів. Спекулятивне приписування тієї чи іншої думки масам, спростування чого фактично неможливе.

6. Звернення до особи з метою або скомпрометувати противника, приписуючи йому існуючі та неіснуючі недоліки і тим самим підриваючи довіру до його міркувань та висновків; або, навпаки, захвалити супротивника в надії, що він стане м'якшим і поступливішим. (Звертатися можна до марнославства, жалості, невігластва особистості тощо).

7. Звернення до публіки, коли звертаються не до свого опонента, а до оточуючих, апелюючи переважно до їх почуттів, а не до розуму, використовуючи груповий егоїзм, національні забобони, настрій та ін.

8. Посилання на минуле, коли аргументи шукаються у минулих заслугах.

9. Посилання на майбутнє, коли як аргументи виставляються обіцянки на майбутнє.

10. Підбиття підсумків з креном на свою користь. При підведенні підсумків тут дотримується деяка об'єктивність, але при цьому проводиться перекручування фактів, замовчуються одні і висвічуються інші аргументи, наводяться суттєві докази на користь власної точки зору та несуттєві для іншої сторони.

Філософ і логік Сергій Інокентійович Поварнін говорив: «Спір має величезне значення в житті, у науці, у державних та громадських справах. Де немає спорів про важливі, серйозні питання, там застій».

Аргументовано відстоюйте свою думку, ставтеся з повагою до своїх опонентів, ведіть полеміку коректно, і тоді в спорах «народжуватиметься істина».