Подія планетарного значення, якою по праву може і має пишатися країна, відбулася в квітневий день, щоправда, минулого століття. Лише через 20 років те, що трапилося, змогли гідно оцінити багато хірургів за кордоном. А тоді цей прорив у трансплантології пройшов якось непомітно. 30-ті роки минулого століття в історії нашої країни були не лише трагічними та тривожними, а й водночас творчими та натхненними. Саме у ці роки у країни величезними темпами розвивалися наука, техніка, мистецтво.

Лише у Харкові у цей період було створено понад десять науково-дослідних інститутів, співробітники яких з ентузіазмом працювали над вирішенням найскладніших медичних проблем. Багато цих інститутів були першими в Радянському Союзі.

До них належить і Інститут гематології та переливання крові, в хірургічній клініці якого 3 квітня 1933 року була проведена перша у світі операція з пересадки нирки від людини людині. Зробив її Юрій Юрійович Вороний (1895-1961), відомий вже на той час хірург, який по праву вважається у сучасній медицині піонером вітчизняної трансплантології.

Він зробив те, про що деякі його колеги не могли і мріяти. Він хотів врятувати молоду жінку, яка потрапила до клініки, отруївши себе сулемою від нещасного кохання, внаслідок чого у неї перестали функціонувати нирки. Лікар вирішив провести незвичайну операцію, яку до нього ще ніколи ніхто у світі не робив. До кровоносних судин на правому стегні він спробував підключити нирку померлого внаслідок черепно-мозкової травми людини. Це була, фактично, перша у світі операція з пересадки органу від людини до людини, що відкрила нову, ще не вивчену сторінку у розділі хірургічної медицини – трансплантологію.

На жаль, за 2 дні хвора померла, і тому сам Вороний, вважаючи операцію невдалою, дуже мало і рідко про неї згадував.

То хто ж такий Юрій Юрійович Вороний, ця дивовижна людина, нащадок старовинного козачого роду та, безумовно, яскравий представник наукової еліти України?

Юрій Юрійович (за метриками Георгій Георгійович) Вороний народився 9 серпня 1895 р. у с. Журавка під Прилуками (нині Чернігівська обл.) у родині професора Варшавського університету, члена-кореспондента Російської академії наук Георгія Феодосійовича Вороного, всесвітньо відомого вченого, який заклав основи нової науки – геометрії чисел (див. статтю «Яскрава зірка Георгія Вороного» в журналі «Країна знань» №7 за 2008 р.).

Його дід, Феодосій, – нащадок відомого козачого роду, магістр філології (здобув вищу освіту у Київському університеті імені Святого Володимира), викладав у гімназіях та з часу заснування Прилуцької гімназії був її директором. Справжній патріот своєї батьківщини, він багато зробив для розвитку народної освіти, брав активну участь у створенні недільної школи для робітничої молоді у Києві. Разом із синами перетворив Журавку на осередок культури. Тут відкрили бібліотеку, збудували школу, де влаштовували лекції та концерти для селян. У спілкуванні із цими людьми проходило дитинство Георгія (Юрка, як його називали селяни) Вороного, його становлення. Вчитися він почав в одній із варшавських гімназій. Коли ж у віці 40 років зненацька від хвороби нирок помер батько, навчання довелося завершувати у Прилуцькій гімназії. Можливо, ця втрата і призвела до думки продовжити навчання на медичному факультеті Київського університету ім. Святого Володимира, куди він вступив у 1913 р.

Починалися важкі часи в історії нашої батьківщини. У період Першої світової війни Юрій, студент-медик, працював в одному із перев'язувальних загонів Південно-Західного обласного земського комітету допомоги хворим та пораненим воїнам.

Закінчив своє навчання та отримав диплом лікаря лише у 1921 р. Це вже був диплом Київської державної медичної академії, яка через рік була перейменована на Київський медичний інститут. Тут Юрія залишили аспірантом кафедри хірургії для підготовки до професорського звання і з 1923 р. працював уже ординатором.

Починав Ю.Ю. Вороний свою діяльність у Києві під керівництвом проф. М. М. Волковича, потім продовжив її у клініці проф. Є. Г. Черняховського, звідки надіслав до журналу «Українські медичні вісті» першу свою роботу «До питання про вроджені лімфангіоми шиї» (1925).

У 1926 р. Юрія Юрійовича було призначено асистентом науково-дослідної кафедри хірургії Харківського медичного інституту, яку очолював видатний науковець, піонер вітчизняної гемотрансфузіології, автор численних розробок з питань трансплантології, зокрема, переливання трупної крові, проф. В. Н. Шамов.

Саме на цій кафедрі Ю.Ю. Вороний виконав цілу низку наукових праць з трансплантації органів, про що у 1929 р. доповідав на пленумі хірургічної секції Харківського медичного товариства та на ІІІ Всеросійському з'їзді урологів у Ленінграді. Звіт про цю роботу у вигляді статті «До питання про специфічні комплемент-в'язальні антитіла при вільній пересадці нирки із застосуванням шва судин» було надруковано в журналі «Український медичний архів» за 1929 та 1931 рр.

Його наукова робота звернула на себе увагу хірургічної громадськості країни, не залишилася вона непоміченою і в урядових колах. У травні 1931 р. у ХМІ надійшов наказ, в якому говорилося: «Народний комісаріат охорони здоров'я України, відзначаючи велику цінність науково-дослідних робіт асистента хірургічної клініки лікаря Ю. Ю. Вороного в галузі імунобіологічних властивостей організму при трансплантації у справі вдосконалення техніки судинного шва, преміює лікаря Ю.Ю. Вороного науковим відрядженням до Ленінграда для вдосконалення та поглиблення своїх знань».

У квітні 1931 р. з ініціативи та під керівництвом проф. В.М. Шамова у Харкові було створено Інститут гематології та переливання крові (надалі — Всеукраїнський інститут невідкладної хірургії та переливання крові), опорні пункти якого були відкриті у різних містах України, зокрема, у Херсоні. Юрія Юрійовича було призначено старшим науковим співробітником цього інституту та з вересня переведено на роботу до Херсонського опорного пункту.

У 1931 - 1932 рр. на базі лікувальних установ та медичних інститутів в окремих містах створювалися виробничі медичні інститути, де без відриву від роботи молодші медичні працівники здобували вищу освіту (у літературі на той час можна зустріти назву «ВНЗ-лікарня»). Було створено такий інститут і в Херсоні, а директором призначено Ю.Ю. Вороного, який також завідував кафедрою оперативної хірургії та топографічної анатомії.

Таким чином, кілька років його життя (1931-1936) були одночасно тісно пов'язані і з Харковом, і з Херсоном, де молодий хірург дуже швидко завоював незаперечний авторитет лікаря та педагога.

І тут Юрій Юрійович не залишав експериментів, пов'язаних із трансплантацією органів, відточував свою хірургічну майстерність. У Херсоні він провів багато складних операцій, вперше у цьому регіоні виконав переливання крові, прооперував хворого з ножовим пораненням серця. Цікавим документом цього часу є наказ по Всеукраїнському інституту невідкладної хірургії та переливання крові, яким завідувачу опорного пункту інституту у м. Херсоні лікарю Ю.Ю. Вороному «...за проведену зразкову роботу в частинах Миколаївського гарнізону» оголошувалась подяка. З доданого до наказу листа дивізійного лікаря 15-ї стрілецької Сиваської дивізії дізнаємося, що під «досвідченим керівництвом д-ра Вороного з лікарями частин проведено заняття з визначення групи крові, операції взяття крові у донора та переливання її, а також навчання методики взяття крові від трупа».

Напружена лікувальна, викладацька та наукова робота у Херсоні переривалася тривалими поїздками до Харкова. Саме тут, у хірургічній клініці інституту, якою на той час завідував проф. А.А. Бєльц, 3 квітня 1933 р. Ю. Ю. Вороний зробив першу у світі операцію з пересадки кадаверної (трупної) нирки від людини людині.

Цікаво, що вперше пересадку нирки на шию собаки Ю.Ю.Вороний продемонстрував 28 травня 1930 р. у Харкові на Всесоюзному з'їзді фізіологів. Гомотрансплантація нирки стала результатом багаторічного наполегливого наукового та практичного пошуку, розробки та вдосконалення новітніх хірургічних методик, перевірки досягнутого в експерименті та, звичайно, вищої особистої хірургічної майстерності.

Хворій 26 років пересадили нирку 60-річного реципієнта, який загинув від перелому основи черепа. Нирку взяли через 6 годин після смерті, а пересадили її на судини стегна з виведенням культі сечоводу на шкіру. Не було взято до уваги фактори сумісності тканин та органів, навіть групова приналежність донора та реципієнта. Ю.Ю. Вороний зробив це навмисно, отримавши таким чином наукове обґрунтування можливості ігнорування цієї розбіжності: він розглядав трансплантацію як тимчасову замісну дію, яка потрібна до моменту відновлення функції власних нирок, які були уражені сулемою. Хвора прожила два дні і померла, але в першу добу після операції пересаджена нирка давала сечовипускання, що призвело, хоч і до короткочасного, але поліпшення стану хворої.

Препарат пересадженої нирки й досі зберігається на кафедрі патологічної анатомії Харківського національного медичного університету.

Тоді ж у Херсонській газеті «Наддніпрянська правда» було надруковано статтю директора клініки проф. А.А. Бєльця «Важливий досвід лікаря Ю.Ю. Вороного», в якій наголошувалося, що «відпрацьована тов. Вороним методика пересаджувати цілу нирку від людського трупа є цінним відкриттям, яке вперше опубліковано у світовій медичній літературі».

До речі буде нагадати маловідомі факти з історії родини видатного трансплантолога. У нього був старший брат Олександр, теж лікар і хірург. На початку 30-х років минулого століття він працював у Яготині, багато займався науковими дослідженнями, зокрема, розробляв проблему етіології ракових захворювань. У книзі «XX років радянської медицини в Україні» у розділі «Патоморфологія» академік І.Ф. Мельніков-Розведьонків вказував, що 1933 р. «можна вважати особливо поворотним у розвитку української патоморфології. Цей рік характеризується серед інших важливих справ та починань розвитком біофізичної інтерпретації механізму виникнення раку, яку розробляє яготинський районний лікар А.Ю. Вороний».

Ю.Ю. Вороному наприкінці 1935 р. було присуджено ступінь кандидата медичних наук без захисту дисертації, а у листопаді 1936 р. його було призначено завідувачем кафедри хірургії Харківського стоматологічного інституту, як він пише у своїй автобіографії, «на правах професора».

З початком Великої Вітчизняної війни, коли вищі навчальні заклади готувалися до евакуації із Харкова, Ю.Ю. Вороного переводять у розпорядження міського відділу охорони здоров'я. Він залишається у місті для надання медичної допомоги хворим та пораненим мешканцям та працює у 12-й лікарні на Холодній горі. Тут Юрій Юрійович зробив ще одну унікальну операцію, пришивши дівчині відірвану вибухом снаряда праву руку. Через багато років, напередодні 1956 р., він отримає листа від врятованої ним 1941 р. Н.І. Діжевської, яка, дякуючи йому за все, напише: «Пишу Вашою правою рукою...»

Рятуючись від окупаційної влади, у пошуках харчування для сім'ї у лютому 1943 р. Юрій Вороний йде з міста та зупиняється в с. Нова Водолага, де працює у місцевій лікарні та за допомогою медичного персоналу рятує від вірної смерті понад 70 поранених бійців та офіцерів 13-ї гвардійської кавалерійської дивізії, яка здійснювала рейд у глибокому тилу противника. На другому поверсі районної лікарні було влаштовано шпиталь, де під наглядом Ю.Ю. Вороного залишили поранених. Вранці наступного дня до села увійшли фашисти. Тринадцять днів і ночей професор за допомогою колективу лікарні рятував поранених від смерті під видом заразних хворих. 26 лютого почався наступ радянських військ, німці в паніці відступали. Ю.Ю. Вороного вони заарештували і вивезли в невідомому напрямку.

До кінця року він був у полоні під суворим наглядом німців. Утримували його в пересувному німецькому лазареті на положенні полоненого санітара, який виконував усю чорну важку роботу. Лише наприкінці грудня, коли лазарет перебував у Житомирі, Юрію Юрійовичу та ще одному полоненому пощастило втекти та за допомогою місцевого жителя піти в ліс у пошуках партизанів. 1-го січня 1944 р. вони почули шум бою і вийшли в розташування радянських військ, разом із якими повернулися до міста.

Вчений працював по черзі і часто одночасно в евакогоспіталі, госпіталі для інвалідів Великої Вітчизняної війни, завідувачем урологічного відділення міської, а потім обласної житомирських лікарень, головним обласним та міським урологом.

Все подальше життя він не переставав розробляти питання гомотрансплантології, зокрема, пересадки нирки. У 50-ті роки застосовував пересадку трупної нирки при важких нефрологічних захворюваннях.

У травні 1950 р. був переведений до Києва до Інституту експериментальної біології та патології ім. акад. О. О. Богомольця завідувачем відділення експериментальної хірургії. У 1952 р. Юрій Юрійович захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня доктора медичних наук, яка була присвячена питанням патогенезу та терапії травматичного шоку. Вона отримала високу оцінку дійсного члена АМН СРСР генерал-лейтенанта медслужби професора В. Н. Шамова та члена-кореспондента АМН СРСР, заслуженого діяча наук УРСР професора О. І. Черкеса. Вони відзначали, що ця робота дуже цінна для медицини, особливо медицини воєнного часу, коли боротьба з шоковим станом хворого стає одним із найважливіших завдань лікаря.

З 1953 по 1961 р. працював у Київському інституті гематології та переливання крові. Основні теми його наукових праць – питання імунології, крові та кровозамінників, роботи центральної нервової системи під час пересадок органів та тканин. Вченому належить 48 наукових праць з актуальних проблем медицини, багато з яких йшли під грифом «таємно». Помер учений у Києві 13 травня 1961 р. на 66-му році життя, похований на Байковому цвинтарі.

Ю.Ю. Вороному належить подвійний пріоритет – першої клінічної пересадки нирки та першого використання у клініці трансплантації кадаверної нирки. Цей пріоритет був уперше визнаний на Всесвітньому конгресі трансплантологів у 1965 р., вже після того, як Крістіан Бернард пересадив серце. Сьогодні ми можемо пишатися тим, що першу з них було зроблено українським ученим, нашим земляком Ю.Ю. Вороним в Україні.

О.Д. Шишкалова