Держава ацтеків була наймогутнішою у Мезоамериці на момент іспанського завоювання на початку XVI століття. Формально вона була військово-політичним союзом трьох міст – Теночтітлана, Тескоко і Тлакопана, в якому ацтеки відігравали провідну роль. Ацтеки контролювали більшу частину Мексиканської долини і частину Центральної Америки. Їхня держава простягалася від тихоокеанського узбережжя до Мексиканської затоки Карибського моря. Столиця ацтеків – місто Теночтітлан – було більшим від будь-якого європейського міста того часу  і,  ймовірно, найбільшим містом на той час на планеті, його населення становило до 500 тисяч мешканців.

Імперія ацтеків проіснувала доволі короткий історичний період  – близько 100 років. Ацтеки прийшли в долину Мехіко з місцевості Ацтлан, яка знаходилася, вірогідно, на північному заході Мексики. Згідно з інформацією з ацтекських кодексів, вони під керівництвом свого правителя Меші (до речі, самоназва ацтеків – «мешика», назва «ацтеки» – «люди з Ацтлана» – була запропонована Гумбольдтом  і мексиканськими вченими на початку XIX ст., щоб відрізнити їх від тогочасних мешканців Мексиканської долини) вийшли з Ацтлана у 1168 р., тривалий час «блукали» по Мексиканській долині і в 1325 р. «зупинилися» на одному з островів солоного озера Тескоко (де вони побачили орла, що сидів на кактусі зі змією у дзьобі – а це був, за легендою, якраз такий своєрідний знак «осісти» від їхнього головного бога Уїцилопочтлі), заснувавши місто Теночтітлан, назване на честь Теноча, одного з їхніх правителів. Більше ста років ацтеки платили данину і служили могутнішим правителям сусідніх міст-держав і тільки в 1429 р. зуміли завоювати незалежність. Поступово вони підкорили собі багато міст і племен, створивши могутню державу.

8 листопада 1519 р. Кортес на запрошення правителя ацтеків Монтесуми (Моктекузоми) II зі своїм військом і союзниками-індіанцями з Тлашкали вперше увійшов у Теночтітлан. Монтесума дозволив їм розміститися в одному з царських палаців. Іспанці з часом узяли Монтесуму в заручники і фактично надалі правили від його імені. Після того, як іспанці вчинили різню, вбивши кілька тисяч представників ацтекської знаті під час одного з релігійних свят 22 травня 1520 р., ацтеки повстали і вигнали іспанців із Теночтітлана. Проте іспанці при допомозі правителів Тлашкали відновили сили і разом із  тлашкаланцями та іншими союзниками-індіанцями, які були противниками ацтеків, поступово захопили всі міста навколо озера Тескоко і 30 травня 1521 року взяли в облогу Теночтітлан з води і з суші і зруйнували водопровід. Після запеклих 70-денних боїв, під час яких Теночтітлан був фактично вщент зруйнований, а більша частина його оборонців і мешканців загинули, іспанці захопили місто. 13 серпня 1521 р. Кортес оголосив Теночтітлан володінням іспанської корони. Пізніше на місці Теночтітлана і з його каменів було побудоване місто Мехіко, яке стало столицею колоніальної провінції Нова Іспанія (зараз це – столиця Мексики).

Німецький учений Освальд Шпенглер у своїй знаменитій філософській праці «Сутінки Європи» зазначив щодо загибелі держави ацтеків: «Ця історія дає єдиний у своєму роді приклад насильницької смерті цілої цивілізації. Вона не згасла сама собою, ніхто не глушив і не гальмував її розвиток – їй нанесли смертельний удар у час її розквіту, її знищили грубо й насильно, вона загинула, немов соняшник, якому випадковий перехожий відрубав голову».

За оцінками істориків, на момент появи іспанських завойовників під владою ацтеків знаходилося від 15 до 25 мільйонів жителів Мезоамерики. А уже в кінці XVI століття –  на початку XVII століття населення регіону скоротилося майже на 80 відсотків після кількох потужних епідемій різних хвороб (віспи, грипу, черевного тифу, сальмонельозу та ін. – загальна назва «епідемії коколізлі»), занесених європейцями. Вимирали цілі поселення, оскільки місцеве населення не мало імунітету до «європейських» хвороб. А коли вимирали люди, носії певної культури, інформації, традицій, втрачалися ці культура, інформація, традиції.

Більшу частину інформації про цивілізацію ацтеків, про їхню культуру, релігію, науку ми знаходимо в кодексах ацтеків – мальованих рукописних книгах, написаних як на місцевому папері амате чи метль, так і на папері, привезеному з Європи. Ці кодекси є своєрідним поєднанням піктографії, символіки і деяких елементів ієрогліфічного письма. Всього відомо біля 300 кодексів ацтеків, проте майже всі вони написані вже після іспанського завоювання, часто за сприяння колоніальної влади. Більше того, стосовно навіть тих кодексів, які іноді називають доколоніальними, деякі авторитетні історики ставлять під сумнів те, що вони написані до конкісти. Величезна кількість автентичних кодексів ацтеків загинула під час іспанського завоювання. Відомо, наприклад, що в 1520 р. союзники іспанців тлашкаланці під час захоплення міста Тескоко знищили бібліотеку і архів із великою кількістю древніх кодексів, а уже в наступному 1521 р. при захопленні Теночтітлана був знищений найбільший архів ацтекських рукописів.

Багато важливої і цікавої інформації про життя і культуру ацтеків міститься у спогадах учасників іспанського завоювання Мезоамерики і роботах християнських монахів і місіонерів ранньоколоніальних часів. Тут, безперечно варто згадати спогади учасника завоювання Теночтітлана Берналя Діаза «Правдива історія завоювання Нової Мексики» і фундаментальні ілюстровані 12-томну роботу монаха-францисканця Бернардіно де Саагуна «Загальна історія речей Нової Іспанії» (інша назва – Флорентійський кодекс) і роботу монаха-домініканця Дієго Дурана «Історія Індій Нової Іспанії» (кодекс Дурана).

Для ацтеків знання нічного неба, спостереження за рухом Сонця і зірок мали важливе значення для їхнього повсякденного життя, циклу сільськогосподарських робіт, релігійних ритуалів і календаря. На жаль, через іспанське завоювання і пов’язані з ним події більша частина астрономічних знань ацтеків була втрачена. Вчені по крихтах із різних джерел збирають інформацію, зокрема, й про те, якою була астрономія ацтеків.

Астрономічні спостереження були важливими для ацтеків, як і для всіх культур Мезоамерики, оскільки вони дозволяли передбачувати важливі сезонні зміни в навколишньому середовищі (особливо початок сезону дощів у квітні-травні), а це було життєво важливим для виживання людей у сільськогосподарських суспільствах – вчасно посіяти зерно, щоб зібрати гарний урожай. Зазвичай такі спостереження проводили жерці, а потім використовували їх як для інформування влади і суспільства про настання часу для виконання певних сільськогосподарських робіт, так і для виконання певних релігійних ритуалів.

Якщо ми подивимося на карту, то побачимо, що Мехіко знаходиться на широті близько 19 з половиною градусів, тобто нижче від північного тропіка. Отже, сонце в Теночтітлані проходило через зеніт двічі на рік. Крім того, на широті Теночтітлана, як і скрізь у тропіках, ніч настає швидко і тягнеться досить довго, що сприяло спостереженням за об’єктами на нічному небі.

Перше зенітне проходження сонця у кінці квітня – на початку травня знаменувало початок сезону дощів, цей час був особливо сприятливим для посіву кукурудзи та інших рослин.

Спостереження за сходом сонця протягом року відігравали особливу роль у ацтеків. Це дозволяло їм визначити крайню праву і крайню ліву точки на горизонті, які відповідали зимовому і літньому сонцестоянням, а потім знайти середню точку, яка відповідала рівноденням (хоча, навряд чи вони вживали термін «рівнодення») і використовувати її для своєї концепції поділу світу на 4 напрямки. Важливі ацтекські будівлі, не тільки ритуальні, були орієнтовані по сторонах світу. Так, головний ацтекський храм Темпле Майор у Теночтітлані, на вершині якого розміщувалися два менших храми богів Уїцилопочтлі і Тлалока,  своїм фасадом був орієнтований на захід. Часто і саме місце розташування будівель було таким, щоб можна було спостерігати певне астрономічне явище (найчастіше – точку сходу сонця на горизонті) у визначений певний час чи день тропічного року.

Якраз спостереження за сходом сонця протягом року вздовж горизонту (т.зв. «горизонтальний» календар) дозволяло ацтекам точно коригувати цикл сільськогосподарських робіт, оскільки їхній 365-денний календарний рік (див., нижче) з часом відхилявся від реального сонячного року. Ацтекські жерці використовували гірські вершини на схід від Мексиканської долини як своєрідну «сонячну обсерваторію» і могли досить точно відслідковувати різні періоди сонячного року, просто щоденно спостерігаючи за точкою сходу сонця.

Нещодавно група американських дослідників на чолі з Ексельелем Езкуррою (Exequiel Ezcurra) встановила, що при спостереженні з Темпле Майор 16 березня за сучасним григоріанським календарем сонце тільки торкалося гори Тлалок, сповіщаючи про настання посухи перед сезоном дощів, під час весняного і осіннього рівнодення сонце сходило позаду вершини гори Тлалок, а в час зимового сонцестояння – над покритим снігом вулканом Істаксіуатль («Біла жінка»), який знаходиться на південний схід від Мехіко-Теночтітлана. Вони також знайшли, що при спостереженні з місця розташування ритуальних споруд на горі Тепеяк поблизу Мехіко саме 23 лютого сонце повинно було сходити точно за горою Тлалока (і саме в цей день починався новий рік у ацтеків у 1521 р.!), і, вірогідно, це місце для «прив’язки» сонячного року використовували не тільки ацтеки, а й їхні попередники в Мексиканській долині.

До нас дійшло кілька назв ацтекських сузір’їв. Зокрема, пояс Оріона вони називали Мамалхуацтлі і пов’язували із ритуальними паличками, якими розпалювали вогонь на церемонії Запалювання Нового Вогню і Зв’язування років на початку нового 52-річного циклу.

Зоряне скупчення Плеяди називалося  Тіанкуїцтлі, що означає «ринок», можливо, через схожість із юрбою людей на ринку. Плеяди були дуже важливими для ацтеків. Це зоряне скупчення видиме від сутінок до світанку з кінця жовтня і було передвісником закінчення сезону дощів, після чого приходило похолодання. Саме проходження Плеяд через зеніт знаменувало проведення церемонії Запалювання Нового Вогню кожні 52 роки.

Сузір’я Близнюків називалося Цитлальтлачтлі, що означає «гра у м’яч із зірок». Це пов’язувалося із ритуальною грою в м’яч, характерною для всіх мезоамериканських цивілізацій.

Мала Ведмедиця називалася Ксонекуіллі, що значить «переплетена нога», і пов’язувалася із Нанауатціном, який пожертвував собою, плигнувши у вогнище, щоб стати Тонатіу – богом Сонця. Цікаво, що сузір’я Скорпіона у них також називалося Скорпіоном (на мові науатль – Колотль).

Ацтеки спостерігали за рухом Місяця і виділяли 7 його фаз.

Серед планет вони найбільше «шанували» Венеру, вона була для них уособленням смерті і відродження, оскільки є одночасно вечірньою і ранковою зіркою. Із початком і кінцем сезону дощів співпадали вечірні екстремуми Венери у квітні–травні і жовтні–листопаді. З Венерою були пов’язані кілька ритуалів, зокрема, ті, що стосувалися циклу вирощування кукурудзи і богині кукурудзи Чикомекоатль. Очевидно, ацтеки також спостерігали за рухом Марса, Меркурія, Юпітера і Сатурна.

Комети і затемнення у ацтеків вважалися передвісниками нещасть і всяких бід, оскільки вони порушували усталений порядок на небі. Відомо, наприклад, що незадовго перед конкістою Монтесума ІІ спостерігав комету і був дуже засмучений, що скоро його народ чекає велика біда.

Згідно з ацтекською космологією, всесвіт був створений двома богами – Кецалькоатлем і Тескатліпокою – і пройшов 4 епохи-Сонця у своєму розвитку. Перша епоха називалася «4 Ягуар» і в ній Сонцем був Тескатліпока. У цю епоху Землю населяли гіганти, які були в кінці епохи знищені ягуарами. Друга епоха називалася «4 Вітер», у ній Сонцем був Кецалькоатль. У кінці цієї епохи життя було знищене ураганами і бурями, а всі люди перетворилися на мавп. Третя епоха називалася «4 Дощ», нею правив Тлалок в образі Сонця, а закінчилася вона всесвітнім вогняним дощем, люди перетворилися на індиків. Четверта епоха («4 Вода») була під управлінням богині води Чальчіутлікуе і завершилася всесвітнім потопом, під час якого люди перетворилися на риб. Після закінчення 4-ої епохи боги зібралися біля вогнища, щоб вирішити, кому з них треба пожертвувати собою, плигнути у вогнище, щоб почалася нова ера і світ продовжив своє існування. Всі великі боги вагалися, і лише скромний  Нанауатцін («той, що з язвами») плигнув у вогонь  і потім з’явився знову як Тонатіу, нове Сонце. Отже, наразі світ перебуває у п'ятій епосі-Сонці, якою править Тонатіу і яка називається «4 Землетрус» і має завершитися всесвітнім гігантським землетрусом.

Ця концепція п’ятого Сонця зображена на знаменитому Сонячному камені ацтеків – базальтовому монументі діаметром 3,6 метра, товщиною 1,2 метра і вагою понад 24,5 тонни, який був знайдений 17 грудня 1790 р. в південній частині площі Сокало в центрі Мехіко під час виконання будівельних робіт. У центрі Сонячного каменя знаходиться обличчя бога Тонатіу, п’ятого Сонця, на фоні знака «4 Землетрус» сучасної п’ятої епохи-Сонця, замість язика у нього – ніж, символ жертвопринесень. Навкруг Тонатіу розміщені знаки попередніх чотирьох епох, 20 знаків дня тональпоуаллі, інші календарні знаки. Вважається, що Камінь Сонця був виготовлений на честь коронації Монтесуми ІІ.

В уявленні ацтеків всесвіт був розділений чотирма лініями на 4 сторони світу і центр. Центром правив бог вогню і вулканів Шіутекутлі, сходом – бог дощу і грому Тлалок, півднем – бог весняного оновлення і родючості Шіпе-Тотек і бог неудач і всяких бід Мікуільшочитель, заходом – бог-творець, первісний бог розуму і знання, бог життя, мудрості, дня і вітрів, покровитель планети Венера Кецалькоатль, північчю – бог смерті і підземного царства Міктлантекутлі.

Всесвіт у ацтеків, як і в інших мезоамериканських народів, був розділений на 13 небесних (Топан, те, що над нами) і 9 підземних (Міктлан, місце мертвих) рівнів. Зокрема, вважалося, що перше небо ацтеків спиралося на хмари і по ньому рухався Місяць, друге небо призначалося для зірок, третє – для Сонця, четверте – для Венери, п’яте – для комет.

Календар ацтеків подібно до інших мезоамериканських календарів складався із двох календарних циклів – ритуального 260-денного тональпоуаллі і громадянського 365-денного шиупоуаллі, які вони запозичили, вірогідно, від тольтеків.

260-денний священний календар тональпоуаллі («рахунок днів») складався із 20 тижнів-трецен (тринадцятиденок), де кожен день мав свою назву і номер. Всього було 20 назв днів, які були пов’язані із назвами стихій, тварин, птахів чи предметів – крокодил, вітер, дім (будинок), ящірка, змія, череп (смерть), олень, кролик, вода, собака, мавпа, трава, очерет (тростина), ягуар, орел, гриф, землетрус (рух), кремінь (ніж із кременя), дощ, квітка (табл. 1). Дні нумерувалися циклічно від 1 до 13 (і так 20 разів!), у результаті такої нумерації утворювалися трецени, які називалися за назвою свого першого дня (табл. 2). Назви днів також циклічно повторювалися 20 разів. Першим днем року був 1 Крокодил (відповідно і перша трецена була Треценою Крокодила), другим – 2 Вітер, третім – 3 Дім, четвертим – 4 Ящірка і т.д. Тринадцятим днем року був 13 Очерет, а от чотирнадцятим – 1 Ягуар (відповідно і друга трецена була Треценою Ягуара), п’ятнадцятим – 2 Орел, шістнадцятим – 3 Гриф і т.д.  Останнім днем року був 13 Квітка, а першим днем наступного циклу тональпоуаллі – знову 1 Крокодил. Таким чином, кожен день мав свою неповторну комбінацію із номера від 1 до 13 і однієї з 20 назв.

Таблиця 1. 20 днів (тоналлі) ритуального календаря тональпоуаллі

Таблиця 2. Трецени тональпоуаллі.

Кожній назві дня відповідав свій бог-покровитель (владарь) і своя сторона світу (починаючи від сходу циклічно проти годинникової стрілки). Кожна трецена також мала свого бога-покровителя. Наприклад, Кецалькоатль був богом-покровителем для знака дня Вітер і одночасно для всієї 2-ї Трецени Ягуара. Чальчіутлікуе була покровителькою знака дня Змія і Трецени Очерету. Тлалок був покровителем знака дня Олень і Трецени Дощу. Шіпе-Тотек був покровителем знака дня Орел і Трецени Собаки. Бог грози і смерті Шолотль був покровителем знака дня Землетрус і Трецени Грифа.

Крім того, паралельно з послідовностями числа  і знака дня йшов цикл із 9 владарів ночі, який відігравав важливу роль у пророкуванні, у визначенні гарних, поганих і нейтральних днів, сприятливих для якихось певних важливих справ. Тобто, кожен день тональпоуаллі був під покровительством мінімум трьох богів – одного владаря дня, бога-покровителя трецени і владаря ночі. Варто відзначити, що у ацтеків було дуже багато богів, як великих, так і не дуже, і всяких божеств. Однією з причин цього було те, що ацтеки включали до свого пантеону богів і божеств усіх підкорених міст і народів.

Тональпоуаллі був священним ритуальним календарем, який використовувався жерцями для вірного виконання всіх ритуальних дій протягом року, а також для астрології і пророкування майбутнього. Деякі відомі ацтекські кодекси є якраз зображеннями священного календаря  і його трецен, тоналаматлями («книгами днів»). Здійснюючи свої передбачення, жерці повинні були вивчити і оцінити різні, часто суперечливі, чинники, які могли вплинути на певний день чи на долю певної людини. Знак кожного дня мав певні, притаманні тільки йому властивості, жерцям також слід було взяти до уваги число дня. Числа 7 і 10 і відповідні їм дні вважалися щасливими, а числа 6 і 9 – такими, що приносять нещастя. Деякі числа могли бути більше щасливими чи нещасливими з тим чи іншим знаком дня. Так, число 2 в поєднанні зі знаком Кролика було особливо нещасливим.  Ацтеки вважали, що знак, під яким людина народилася, визначав все її подальше життя. Тому, наприклад, одружувалися лише тоді, коли жерці давали на це дозвіл, попередньо вивчивши по тоналаматлю, як співвідносяться знаки і дні, під якими народилися потенційні молодята.

Варто відмітити такий цікавий факт: на широті 15 градусів між двома проходженнями сонця через зеніт проходить 260 і 105 днів. Можливо, це свого часу, задовго до ацтеків, також сприяло самому виникненню 260-денного календарного циклу в Мезоамериці.

Другий календарний цикл – 365-денний календар шиупоуаллі («рахунок років») – був сонячним громадянським календарем і складався із 18 місяців («вейнтена») по 20 днів і пяти днів Немонтемі («дні без імені»). Ці «безіменні» дні вважалися нещасливими, оскільки не були захищені жодним божеством.

Назви місяців відображали ті ритуали і роботи, які в них проводилися, чи певні природні явища (табл. 3). Основною структурною одиницею шиупоуаллі був 20 денний цикл, кожен місяць у свою чергу складався із чотирьох 5-денних тижнів. Оскільки знаків дня тональпоуаллі теж 20, то кожен місяць починався з одного і того ж знаку дня (але з різним числом дня) і в кожному місяці повторювалася однакова послідовність знаків дня.  Рік («шиуітль»)  називався по знаку останнього дня Немонтемі попереднього року (чи по знаку першого дня року – є розбіжності в літературі). Оскільки 365 = 28*13 +1, то перший день наступного року-шиуітля мав на одиницю більший номер дня і був на  +5 зміщений у знаках дня тональпоуаллі. Отже, рік називався іменем одного з чотирьох знаків дня – Точтлі, Акатль, Текпатль і Каллі. Вони називалися носіями року.

Таблиця 3. 18 місяців 365-денного календаря шиупоуаллі, його дати для 1521 р. за григоріанським календарем і відповідні дні тональпоуаллі.

Оскільки тривалість тропічного року становить приблизно 365.2422 роки, то у 365-денний календар необхідно вносити певну корективу, для узгодження тривалості календарного і сонячного року. У григоріанському календарі, яким ми користуємося, це робиться шляхом додавання одного (високосного) дня – 29 лютого – один раз на 4 роки (за винятком тих років, номери яких діляться на 100 і не діляться на 400). У літературі є розбіжності щодо того, чи вносили ацтеки поправку на високосний рік. Дуран відмічав, що поправка вносилася шляхом додавання одного дня до Немонтемі кожні 4 роки. Деякі автори роблять припущення, що кожні 52 роки одночасно вносилися 13 додаткових днів до Немонтемі. Багато фахівців вважають, що ніякого високосного року у ацтеків не було.

Два календарних цикли, 260-денний і 365-денний, ідуть неперервно, змінюючи назви днів, місяців, років, і разом формують 52-річний цикл, в який входить 52 цикли шиупоуаллі і 73 цикли тональпоуаллі (52*365 = 73*260 = 18980 днів). Цей 52-річний цикл («шиумольпіллі») ще називають календарним колом, «ацтекським віком». Якщо обидва цикли почати в один день, то рівно через 52 роки вони знову збігаються. Закінчення 52-річного циклу знаменувало собою закінчення часу у ацтеків, починалося нове календарне коло. На честь цієї події проводилося свято «Зв’язування років» із церемонією Запалювання Нового Вогню і численними ритуальними жертвопринесеннями. Ацтеки вважали, що все у природі проходить циклічно, і лише людською кров’ю можна підживити ослаблених богів, щоб життя продовжувалося і почався новий його цикл.

Ацтеки позначали роки в 52-річному циклі комбінацією з 13 чисел (від 1 до 13) і 4 слів (Точтлі, Акатль, Текпатль, Каллі – по імені носія року, див. табл. 4). Перший рік кожного 52-річчя називався 1 Точтлі, другий – 2 Акатль, третій – 3 Текпатль, четвертий – 4 Каллі, п'ятий – 5 Точтлі, шостий –  6 Акатль і так до 13 Точтлі. Далі числа знову починалися з 1:  чотирнадцятий рік називався 1 Акатль, п'ятнадцятий – 2 Текпатль, шістнадцятий – 3 Каллі, сімнадцятий – 4 Точтлі і так далі. Тобто, було чотири 13-річних цикли («тлалпіллі»), кожен з  яких починався і закінчувався роками з тим самим носієм року.  Після завершення одного 52-річного циклу, починався інший, і все циклічно повторювалося. Інформації щодо наявності в ацтеків якогось довгого рахунку, як це було у майя, немає.

Таблиця 4. Назви років (шиуітль) у 52-річному циклі.

На жаль, точні григоріанські дати кожного ацтекського місяця не є чіткими. Серед істориків і дослідників культури ацтеків є деякі розбіжності у питанні, коли який місяць починався. Є також розбіжності у питанні, коли саме починався новий рік. Саагун писав, що ацтекський новий рік припадав на 2 лютого за юліанським календарем, Дуран повідомляв, що новий рік відзначали 1 березня за юліанським календарем.

Більшість істориків підтримують кореляцію Касо–Ніколсона, яка базується на тому факті, що Теночтітлан був захоплений Кортесом 13 серпня 1521 року за юліанським календарем, або в день 1 Коатль за календарем ацтеків. (Перша зустріч Кортеса і Монтесуми ІІ відбулася 8 листопада 1519 р. в день 7 Сіпактлі в рік 1 Акатль). Згідно з цією кореляцією, у 1521 році ацтекський новий рік припадав на 13 лютого за юліанським календарем, день 2 Куецпалін, це був перший день року 3 Каллі. Відповідно до цієї кореляції, яка також не визнає високосних років у календарі ацтеків, у поточному 2023 році ацтекський новий рік припадає уже на 24 жовтня, починається рік 12 Текпатль (табл. 5). А уже через два роки, 23 жовтня 2025 року закінчиться черговий 52-річний ацтекський цикл і почнеться рік 1 Точтлі нового 52-річного циклу. Також  можна вирахувати, що початок останнього доколоніального 52-річного циклу припадав на 1506 рік, тобто саме у 1506 р. в ацтекській державі востаннє проходила церемонія «Зв’язування років».

Таблиця 5. Жовтень 2023 р. за григоріанським календарем і за календарем ацтеків.

Якщо припустити, що ацтекський новий рік у момент свого запровадження співпадав із днем весняного рівнодення 20–21 березня, то тоді отримуємо, що календар було запроваджено приблизно у 1415 році за правління теотлані Чимальпопоки  або ще його батька Уїциліуїтля, тобто ще до того, як ацтеки стали панувати в Мексиканській долині!

Як було зазначено вище, у ацтеків носіями року були тільки 4 назви-знаки – Точтлі, Акатль, Текпатль і Каллі. І це правило не порушувалося! З цього легко дійти висновку про те, що врахування високосного року шляхом додавання одного дня до Немонтемі кожні 4 роки чи одразу 13 днів один раз на 52 роки не проводилося. Інакше одноразове додавання одного дня до Немонтемі робить носіями року знаки Куіауїтль-Куецпалін-Атль-Оцелотль. Якщо ж одноразово додавати 13 днів, то носіями року стають Озомахтлі-Коцкакуаухтлі-Мікізтлі-Сіпактлі.  Не змінюються носії року лише при одночасному додаванні 5 днів до Немонтемі (змінюється лише їхній порядок у 52-річному циклі), а така «корекція» може вважатися правильною кожні 20 років. (І тут маємо характерне для ацтеків і Мезоамерики число 20!) Також можна додавати 20 днів (цілий місяць-вейнтену) кожні 80 років, і це також «не порушує» систему ацтекського календаря. Проте, інформації про можливе додавання 5 чи 20 днів немає.

Очевидно, ацтеки знали, що їхній 365-денний сонячний календар не зовсім відповідав реальній тривалості тропічного року (про це знали ще майя!), проте поправок не вносили. Їхній сонячний календар за 82 роки набував 20-денну розбіжність із тропічним роком, цілу вейнтену, відповідно повинні були зміщуватися всі  ритуали і роботи (особливо ті, які були пов’язані із циклом сільськогосподарських робіт). Напевне, якби історія ацтекської держави була тривалішою, то рано чи пізно вони б постали перед необхідністю корекції календаря шиупоуаллі. А на момент іспанського завоювання вони ще не мали гострої необхідності вносити корективи у свій календар, та й, вірогідно, просто не могли точно вирахувати, яку поправку потрібно вносити, оскільки не мали ніякого механічного пристрою на кшталт годинника, щоб незалежно вимірювати проміжки часу.

Микола Пішкало, старший науковий співробітник Головної астрономічної обсерваторії НАН України