Давайте розберемося з вельми популярним сьогодні міфом про «кібернетичний апокаліпсис». Початок усім вигадкам про бунти мислячих машин поклала одна п'єса 1920 року, «Р. У. Р.» – «Россумські універсальні роботи». Її написав класик чеської літератури Карел Чапек.

До речі, саме слово «робот», нині прийняте у всьому світі, походить від чеського слова «robóta» (перекладу не потребує)… Але ось тільки кібернетики та комп’ютерів тоді не було, і роботи Чапека – це штучні, біохімічні копії людей, тільки запрограмовані на повне підпорядкування своїм господарям. Інакше кажучи, дуже прозорі аналоги всіх підневільних трудівників в історії, від рабів до найманих працівників епохи капіталізму. І їхнє повстання – це метафора соціальної революції.

Але для капіталістичного суспільства революція – страшний демон, якого треба боятися та приборкувати. Тому чапеківські повстанці (а також герої російського, зміненого варіанта п'єси, що належить Олексію Толстому) швидко перетворилися зі страждаючих робітників на губителів людства. Відбуваються кумедні трансформації.

Візьмемо один із найкращих зразків класичної фантастики – книгу Айзека Азімова «Я, робот». У ній зібрані новели, які висвітлюють різні аспекти відносин людей зі своїми розумними створіннями. Серед роботів Азімова є і примхливі, і норовливі, і небезпечні. Але немає вигадки Чапека: повстання машин. Книжка чудова і без цієї приправи. Проте – у 2004 р. виходить на екран американська екранізація книги… і що? У фільмі, попри задум великого фантаста, роботи повстають! Людство під загрозою! Мабуть, інша ситуація у зв'язку з цією темою для голлівудських метрів неприйнятна.

У деяких оповіданнях Станіслава Лема, та й не тільки його, виникають образи якихось «Мультиваків» чи «Геніаків», гігантських комп'ютерів, яким люди легковажно доручили керування всім своїм господарством, від посівів пшениці до космічних програм, а машини взяли та й спробували (іноді вдало) стати володарями всього світу. Пам'ятається, у того ж Лема один електронний монстр ледь не підкорив собі планету, та вчасно перегорів у ньому якийсь кволий дротик…

Безглуздість подібних сюжетів впадає у вічі: навіщо роботам влада? Навіщо вона комп'ютерам? Вони не мають людських бажань, оскільки немає ні матеріальної, ні соціальної основи для них. Немає власного майна, яке хотілося б накопичувати: немає необхідності виділятися в суспільстві собі подібних за допомогою одягу, косметики, прикрас; немає язика в роті, який міг би відчувати смак вишуканих страв та напоїв; немає, зрештою, сексуальної сфери. Акумулятори працюють, зчленування не скриплять – отже, у робота все гаразд. Виделка встромлена в розетку, електричний струм йде – ось і щасливий «Геніак»…

Зараз по білому світу поширився новий варіант кібернетичного міфу: байки про нібито неминучий прихід до абсолютної влади штучного інтелекту. Здавалося б, навіть за середнього розумового рівня й банальної освіченості неважко зрозуміти пару простих речей.

А) Штучному інтелекту, знову-таки, за визначенням, не потрібні наші спокуси: влада, секс, комфорт, гурманство, задоволене марнославство та інше. Якщо прагнення цих цілей не запрограмовані людиною, самі вони не з'являться.

Б) Зазначений інтелект не є єдиним цілим, це лише ряд острівців допоміжного і дуже недалекого «розуму», розсіяних по розвиненим країнам і пристосованих до вирішення конкретних завдань. Рабом програміста він був, є, рабом навіки і залишиться.

То в чому ж тоді річ? У дуже простому. З погляду капіталістичних владик і підгодованих ними ідеологів і художників, масова людина не повинна бути спокійною, впевненою в собі, у своєму завтрашньому дні. Їй (масовій) слід гранично викладатися, працюючи на господаря; радіти з того, що є хоч якийсь дохід, і постійно боятися цей дохід втратити.

І в міфологічній галузі, і в реальному житті – автоматизація, кібернетизація виробництва ведуть до скорочення кількості робочих місць, зростання безробіття. Відбувається це вже давно.

Що в таких умовах повинен робити живий робітник чи службовець? Або йти в «кібернетичні луддити» і молотами громити комп’ютери, що є повний ідіотизм, або... Правильно. Рвати собі жили, намагаючись підвищити кваліфікацію, перевершити метало-пластмасових конкурентів. А щоб не розслаблявся і, не дай Боже, не думав протестувати – наганяють страх перед нібито зловмисними і майже всесильними «термінаторами».

Проте додаткове навчання за рахунок фірм, зазвичай не передбачено. Революційний переворот у промисловості, при якому рядові працівники стали б ученими та інженерами, командирами армії роботів, коштував би надто дорого; та й небезпечна для капіталістичних режимів поява такої кількості нової інтелігенції… Простіше й дешевше замінити людей механізмами, а «зайві» нехай задовольняються становищем чорноробів або живуть за рахунок  допомоги.

Не можу не відзначити, що, насаджуючи та підтримуючи міфи про комп'ютеризацію, сьогоднішні «казкарі» випадково чи навмисно оминають дійсно пов'язані з нею проблеми, які часом загрожують жахливими наслідками. І це аж ніяк не дитяча гіподинамія: зрештою, нормальні батьки, бажаючи добра своїм дітям, завжди можуть відірвати їх від «гаджетів», вигнати на вулицю, заохотити до рухливих ігор. «Такі зараз діти» – приказка безвільних та безсилих…

Все частіше в новинах стали з'являтися повідомлення про колосальне зростання числа інтернет-фейків. Користуючись небаченими раніше повноваженнями мережі, зловмисники скоюють злочини нового роду. Їм нічого не варто видати себе за наших найближчих друзів, які просять про грошову допомогу; за співробітників спецслужб, які шантажують нас погрозами, – загалом тим чи іншим чином змусити нас розщедритися або виконати інші вимоги. Вони можуть підробити будь-який офіційний документ або особистий лист, зімітувати чийсь почерк, голос, індивідуальну манеру розмови; мало того – прийняти будь-яку подобу, «вдягнути» чужу зовнішність.

Народжується друге людство фантомів, і нам, чесним людям, ще належить виробити надійні способи боротьби з мережевими демонами. Ось це – справжній кошмар, що росте, розвиває наступ, а зовсім не наївна балаканина про підступний «Штучний інтелект».

Андрій ДМИТРУК, письменник