Скільки разів відкривали Америку. Науково-популярний журнал для юнацтва «Країна знань» №9, 2024

Думаю, ніхто з освічених читачів не поспішатиме з банальною відповіддю: Христофор Колумб. (До речі, великого мореплавця ніколи так не звали, це латинізований варіант його імені та прізвища: у рідній Італії він іменувався Крістофоро Коломбо, а в Іспанії, яка відправила його в плавання, і зовсім Крістобаль Колон!) За відомостями різного походження (і різної достовірності), про наявність материка за Атлантикою ще у XIII столітті розповідали володарі таємних знань – тамплієри; туди нібито у 1331 році плавав султан Малі Абубакар, у 1398 – граф Оркнейський Анрі де Сент-Клер, у 1472 – Новий Світ відвідав португалець Жуан Картері. Але є і точніші, і давніші дані. Безумовно, у 1000 році, за п'ять століть до Колумба, до північних берегів Америки, десь у районі Лабрадора, причалив ісландський вікінг Лейф Ерікссон, прозваний Щасливим.

Втім, за деякими відомостями, Лейф не плив навмання, а керувався розповіддю якогось Б’ярні Херюльфсона, норвежця, який ще раніше, в 986 році, на своєму кораблі збився зі шляху і замість Гренландії, куди прямував, потрапив на «горбисту землю, вкриту лісом»… Нехай так. Але чи був і Херюльфсон першим «Колумбом»?

Жив собі в Ірландії, в 484–578 роках, чоловік з дивним для сучасного вуха кельтським ім’ям Кіаррайгт Луахра. А оскільки благословенний Ерін (так називали Ірландію) був уже охрещений, юнак став християнським священиком і прийняв чернече ім’я Брендан. Одного разу він вирішив нести праведну віру в інші країни. Сказано – зроблено: разом з іншими ченцями сів Брендан у шкіряний човен, якими тоді користувалися кельти, і попливли вони в Атлантичний океан, покладаючись на Божу волю. Сім років носило утлий човен хвилями; зустрічалися відважні місіонери з морськими чудовиськами – і ось, близько 530 року, припливли до Тір-на-Ног, чи, по-нашому, Острова Блаженних. Був він безлюдний, покритий чудовою тропічною рослинністю; текли на острові повноводні річки, співали чудові птахи... Багато тлумачів цієї легенди за всіх часів були впевнені, що Брендан відкрив Канарські острови, а може, й один із чудових архіпелагів Карибського моря. Тим більше, що ірландські саги, записані близько ІХ століття, теж розповідають про землі, підозріло схожі на острови Нового Світу! Ось уривок із саги «Плавання Брана, сина Фебала»:

Є тричі п'ятдесят островів

Серед океану від нас на захід.

Більше за Ірландію вдвічі

Кожен із них чи втричі…

(Докладніше про таємниці поезії стародавніх ірландців – у нашому нарисі  «Ці дивовижні ірландські саги».)

Багамські острови, Антильські, Гаїті та Куба… Дуже схожий опис! Але й  ірландські монахи, можливо, не були першовідкривачами Америки.

Китайці – народ ґрунтовний, їх літописи за тисячі років складені ретельно та скрупульозно. І серед цих хронік, у достовірності яких ніхто не сумнівається, є звіт про дальнє плавання, зроблене буддійським ченцем-місіонером Хуай Шенем. Відпливши на схід від рідного Китаю, за довгий час він причалив до берега якоїсь величезної країни Фусан.

А ось і інша звістка з країни Хань (тільки так і називають китайці свою батьківщину). Колись там свято вірили у існування «Великого острова Безсмертних Східного моря», де росте трава, яка приносить безсмертя чи довголіття. І ось, у 219 році до н.е., на пошуки диво-острова вирушила велика експедиція під керівництвом такого собі Сю Фу. Цілий великий флот віз кілька тисяч молодих чоловіків і жінок, майстрів різних професій, худобу, зерно та насіння рослин. Напрямок плавання у літописі не зазначено; відомо лише, що експедиція досягла якогось острова, де виявила кілька родючих рівнин та великих озер. Пізніше Сю Фу оголосив себе правителем нововідкритої землі і вирішив заснувати там державу... Доля цієї колонії вкрита мороком. Як пролягли у тисячоліттях шляхи ханьських «колумбів»? Можливо, й недарма дехто з дослідників бачить подібні елементи в китайському мистецтві – і в виробах цивілізації майя?

Дуже цікаво, що можливими конкурентами китайців у справі відкриття Америки є японці. Перуанський вчений Ф. Лойас вважає, що сини Країни Вранішнього Сонця були... засновниками імперії інків! Підтвердження? У мові та в оповідях індіанців Перу. Назва знаменитого високогірного озера Тітікака японською означає «батько і мати», – адже, за легендою, з вод цього озера вийшов родоначальник інків Манко Капак та його сестра-дружина! При цьому, Манко Капак перекладається з японської як «могутнє око», а слово «інка» означає «королівська кров». Поетів-бардів у Перу досі називають «амаута»; за Лойасом, це поняття і двох японських слів: «ама» – вірш і «ута» – створювати…

Однак рушимо далі в глибину століть.

У IV столітті до нашої ери анонімний грецький автор, відомий як Псевдо-Аристотель, у своєму творі «Про чудесні чутки» повідомив наступне: «Кажуть, ніби по той бік Стовпів Геракла карфагеняни виявили в океані безлюдний острів, багатий лісами і судноплавними річками, рясний плодами… Але коли карфагеняни стали часто відвідувати його і деякі з них через родючість ґрунту оселилися там, то правителі Карфагена заборонили під страхом смерті їздити до цього острова». Стовпи Геракла – це Гібралтарська протока, за нею – Атлантика. Канарські острови? Можливо. Але, певно, карфагеняни про них давно знали. Тоді що ж за землю вони відкрили?

У своїй знаменитій книзі «Загадки найдавнішої історії» радянський дослідник давнини Олександр Горбовський стверджує, що до берегів Нового Світу одного разу прибило залишки флотилії Неарха, адмірала Олександра Македонського. Мовляв, після того, як у 326 році до н. е. Неарх привів свої кораблі до Індії, – частина його флоту зникла безвісти. На деяких малюнках древніх індіанців є постаті воїнів у давньогрецьких шоломах…

Чимало дослідників, і професійних, і самодіяльних, приєднуються тепер до думки, що справжніми «колумбами» були фінікійці. То прочитаєш про знайдений десь у США камінь з фінікійським написом, то про «білошкірих блакитнооких індіанців», яких чомусь вважають нащадками цього дуже стародавнього народу, перших мешканців Лівану та Палестини.

Звичайно, фінікійці створили могутню імперію ще до Римської і славляться найпершими у світі купцями; і це вони винайшли перший у Європі алфавіт, з якого потім розвинулися грецька, латинська, слов’янська абетки... Та невже вони ще й ходили до Нового Світу?!

Те, що фінікійці були чудовими мореплавцями, сумнівів не викликає. Так, за оловом для виготовлення бронзи вони плавали через Середземне море та Гібралтар, аж до узбережжя Британії. Але в минулому столітті американський геолог Марк Макменамін знайшов докази ще сміливіших фінікійських подорожей. Своє дивовижне відкриття він зробив, вивчаючи золоті монети, відлиті в Карфагені, найбільшій колонії Фінікії, між 350 і 320 роками до н. е. Сильно збільшивши зображення монет, Макменамін звернув увагу на дивну обставину. Випадкові, на перший погляд, візерунки з подряпин і крапок на монетах  виглядали, як... географічні карти! Більше того, на цих картах була Америка.

Зауважимо, що археолог-аматор Вел Осборн з Брісбена (Австралія) приписував фінікійцям і інший подвиг – відкриття п’ятого континенту! Осборн нібито знайшов у штаті Квінсленд... фінікійську торгову факторію з цвинтарем, храмом, портом, обнесеним кам'яними стінами портом, зі скульптурами! Але це повідомлення не було серйозно підтверджене.

Втім, ще про фінікійських «колумбів».

Пізніше, близько 100 року до н. е., історик Діодор Сицилійський написав: «У середині океану лежить острів, що виділяється своєю величиною... Фінікійці, які обстежили узбережжя по той бік Стовпів і пливли на вітрильних суднах уздовж узбережжя Африки, були сильними вітрами віднесені далеко в океан. Після багатьох днів блукання вони досягли нарешті названого острова».

У 1874 році у Бразилії, в місцевості Параїба було знайдено наскальний  напис мовою, що аж ніяк не походила на португальську. Намагаючись розшифрувати, мовознавці перебрали чимало мов, доки не зупинилися на… давній фінікійській! Напис було прочитано: у ньому йшлося про те, що у часи правління царя Хірама (певно, у п’ятому столітті до н. е.) десять фінікійських кораблів вийшли у Червоне море. Раптом на ескадру налетіла страшна буря. Один з вітрильників вона закинула далеко в океан; що сталося з іншими, невідомо. А отой закинутий корабель рано чи пізно доплив до берега невідомої гірської країни, де моряки вимушено поселилися і залишили цю пам’ятку на скелі…

Припустимо, що версія фінікійських плавань до Нового Світу остаточно підтвердиться. Але… не виключено, що у цих сміливих мандрівників були не менш, а може, й більш давні «колеги»!

Років сто тому стала популярною 35-метрова скеля Педра Пінтада, тобто Розмальований Камінь, яка стоїть у бразильському штаті Рораїма. Біло-рожеві малюнки на ній відзначаються великим віком і загадковістю. Наукові співробітники  одного з музеїв Ріо-де-Жанейро дійшли висновку, що ці зображення дуже схожі на петрогліфи стародавнього Криту або Єгипту. Втім, сьогодні малюнки Педра Пінтада відносять до набагато більш ранніх часів…

У 1953 році на одному з островів у гирлі Амазонки під час розкопок археологи знайшли саркофаг, дуже схожий на давньоєгипетські. Серед інвентарю поховання навіть знаходилися глиняні моделі кораблів, саме таких, на яких моряки країни фараонів плавали близько п’яти тисяч років тому.

Здається, посланці долини Нілу не раз відвідували амазонські краї. Так, у штаті Мату-Гросу вчені натрапили на камінь з єгипетськими ієрогліфами.

Наведемо рядки зі знаменитого діалогу «Тімей», написаного близько 360 року до н. е. великим еллінським філософом Платоном. Там згадуються часи набагато більш давні. Ось єгипетський жрець розповідає афінянину Солону про долю легендарного острова Атлантида: «За свідченням наших записів, держава ваша поклала межу зухвалості незліченних військових сил, що вирушали на завоювання всієї Європи та Азії, а шлях свій тримали від Атлантичного моря. Через море це в ті часи можна було переправитися, бо ще існував острів, що лежав перед протокою, яка називається вашою мовою Геракловими стовпами... З нього тодішнім мандрівникам легко було перебратися на інші острови, а з островів – на весь протилежний материк, який охоплював те море, що й справді заслуговує на таку назву (адже море по цей бік згаданої протоки є лише затокою з вузьким проходом до нього, тоді як море по той бік протоки є море у власному розумінні слова, так само як і навколишня земля воістину і цілком справедливо може бути названа материком)».

Здається, ясніше не скажеш! Порівняно з Атлантичним океаном – море Середземне і справді може бути назване «затокою з вузьким проходом до нього», тобто з Гібралтарською протокою, вона же Гераклові стовпи. Ну, а «протилежний материк», який охоплює всю Атлантику, нічим іншим, окрім як Північною та Південною Америками, бути не може!

Тепер – трохи про «колумбів» більш пізніх… У 1933 році пагорб біля містечка Каліштлахуак у Центральній Мексиці подарував археологам залишки ацтекських будівель та поховань. А в одному з останніх знайшли голівку невеличкої теракотової фігурки. Цю знахідку кваліфікували, як давньоримський виріб другого століття н. е. І це не єдина подібна знахідка. Ще 1888 року німецький археолог Едуард Зелер привіз з Мексики римську статуетку богині Венери. Подібна ж статуетка експонується в одному з музеїв Чикаго.

Чималою сенсацією свого часу, у 1960-х роках, став скарб римських монет четвертого століття н. е., знайдений на узбережжі Венесуели. Монети лежали у закопаному глиняному горщику. Чи не занесли могутні бурі римське судно до південноамериканського берега? В такому разі, якою могла бути доля його екіпажу?..

Останнє запитання – не випадкове. Варто пригадати деякі історичні факти. Коли в Америці висаджувалися залізні загони конкістадорів, таких, як Пісарро або Кортес, мешканці індіанських держав приймали їх… за білих бородатих заморських людей, що колись уже тут були, а тепер повернулися. Прикро, але саме ця віра завадила інкам та ацтекам одразу дати відсіч прибульцям, і квітучі країни Нового Світу були зруйновані…

Відомий французький учений і письменник Марсель Оме писав про 630 інкських мумій, знайдених у Перу, неподалік від древнього міста Куско: «Шкіра у цих мумій  була білого кольору, очі блакитні або сірі, а волосся світле». Пізніше спеціалісти дійшли висновку, що  мумії були забальзамовані саме так, як це робилося у долині Нілу.

Про інкські мумії, що були виставлені у Британському музеї, згадує і дослідник таємниць стародавнього світу Ендрю Томас. Аналіз крові цих експонатів довів: ті, хто був таким чином похований, аж ніяк не належали до індіанців…

Що ж! Отже, і древні єгиптяни, і китайці, і античні греки та римляни у таємницю існування Нового Світу, певно, були посвячені. А Крістобаль Колон, він же Колумб, уже ступивши на береги цього континенту, не сумнівався, що прибув... до Індії!

Андрій Дмитрук, письменник, журналіст