Звертаючись до теми підкорення людиною космосу, більшість із представників старшого покоління колись неосяжної держави не без підстав одразу згадають імена таких видатних особистостей, як Костянтин Едуардович Ціолковський (1857–1935), Микола Іванович Кибальчич (1853–1881), Фрідріх Артурович Цандер (1877–1933) і Сергій Павлович Корольов (1906–1966).

Деякі також назвуть спочатку німецького, а згодом американського конструктора ракет Вернера фон Брауна (1912–1977), але мало хто одразу зможе пригадати Юрія Васильовича Кондратюка (справжні ім’я та прізвище Олександр Гнатович Шаргей, (1897–1942), завдяки кому людина зробила свій перший крок по поверхні Місяця і після цього благополучно повернулася на Землю.

...Олександр Гнатович Шаргей народився 9 червня (21 червня за новим стилем) 1897 року в прекрасному українському місті Полтава в родині баронеси Людмили Львівни Шліппенбах і хрещеного в католицтво єврея – Гната (Ігнатія) Бенедиктовича Шаргея.

Мати Олександра належала до давнього баронського роду з Швеції. Саме її предка в поемі «Полтава» згадував Олександр Сергійович Пушкін:

«Пальбой отбитые дружины,
Мешаясь, падают во прах.
Уходит Розен сквозь теснины,
Сдаётся пылкий Шлиппенбах...»

На превеликий жаль, Олександр  у 1910  втратив обох батьків, після чого виховувався в родині бабусі  з боку батька та її другого чоловіка – лікаря  Якима Микитовича Даценка.

Того ж року Олександр розпочав навчання у Другій полтавській чоловічій гімназії, яку закінчив із срібною медаллю 1916 року,  здобувши достатньо глибокі знання з математики, фізики, хімії, а також основ техніки. Після гімназії він вступив на механічне відділення Петроградського політехнічного інституту (нині Санкт-Петербурзький державний політехнічний університет), але встиг провчитися всього два місяці, а вже у листопаді його  призвали до армії й зарахували до школи прапорщиків при одному з петербурзьких юнкерських училищ. Згодом він потрапив на фронт і до березня 1918 року воював на Північному Кавказі.

Після Жовтневої революції царська армія розпалася. Повертаючись до рідної Полтави, Олександр Гнатович на одній із кубанських станцій натрапив на білогвардійський патруль, його затримали й відправили до Білої армії.

Не бажаючи брати участь у безглуздому кровопролитті, за першої-ліпшої нагоди Шаргей дезертирував і не без пригод потрапив до Києва, який перебував у руках денікінських військ. Була оголошена чергова мобілізація, і Олександр Гнатович знову, попри свою волю, опинився в Білій армії. Вдруге дезертирувавши, він оселився в українському містечку Сміла на Черкащині.

Часи тоді були непрості, влаштуватися на постійну роботу було дуже важко, і тому Шаргей часто переїжджав з місця на місце і брався за будь-яку роботу, яка могла прогодувати: він працював вантажником і мастильником на залізниці, механіком на млині та олійні, у кочегарці на цукровому заводі та елеваторі...

Він постійно відчував брак знань, але через «темні плями» у біографії продовжувати освіту в радянських вищих навчальних закладах він не наважувався. Щоб вчитися далі, Шаргей вирішив нелегально перейти кордон. Улітку 1922 року він пішов пішки до Німеччини, але був затриманий на кордоні і через чотири місяці повернувся додому важко хворим на тиф.

Будь-якої миті Олександра Гнатовича як колишнього білогвардійського офіцера могли заарештувати. Лише диво могло позбавити Шаргея відчуття постійного страху перед невизначеним майбутнім і відкрити йому шлях до науки, якою він почав захоплюватися ще в юності. Таким дивом могла стати лише нова біографія, в якій би не було  місця справжньому минулому Олександра Гнатовича.

...У Києві на вулиці Саксаганського, де проживали мачуха Олександра Гнатовича – Олена Петрівна Кареєва (Гоберман) з дочкою, помер їхній знайомий студент Георгій (Юрій) Васильович Кондратюк, документи якого мачуха передала Олександру Гнатовичу. Після довгих роздумів О.Г. Шаргей встав у Малій Висці на військовий облік як Юрій Васильович Кондратюк, 1900 року народження, син викладача гімназії з Волині.

У ті бурхливі роки цієї зміни ніхто не помітив. Саме з цим прізвищем і вигаданою біографією було пов’язане все подальше життя Олександра Гнатовича, що завжди його обтяжувало, і він якось зізнався: «Мені часом не хочеться жити, таке відчуття, що мене немає на землі, а я прагну бути самим собою»...

Тривалий час Шаргей-Кондратюк працював на півдні України, на Кубані й Північному Кавказі. Зокрема 1925 року він переїхав на станцію Криловська Краснодарського краю, де став працювати механіком на хлібному елеваторі. А через два роки, оцінивши винахідницькі здібності Кондратюка, його запросили до Новосибірська для роботи у «Хлібопродукті», де йому довелося брати участь у будівництві та вдосконаленні елеваторів.

Саме тоді він побудував свій знаменитий елеватор «Мастодонт» у Камені-на-Обі – величезне зерносховище на 13 000 тонн, яке було справжнім технічним дивом. Саме ця унікальна споруда стала причиною арешту Ю.В. Кондратюка: 30 липня 1930 року його разом з декількома іншими співробітниками «Хлібопродукту» було заарештовано за обвинуваченням у шкідництві. Одним із пунктів обвинувачення було те, що він будував «Мастодонт» не лише без креслень, але  навіть і без цвяхів (!). Місцеве керівництво дійшло висновку, що будова не витримає величезної кількості зерна й розвалиться. 10 травня 1931 року Кондратюка було засуджено на три роки таборів (попри всі побоювання малокваліфікованих партійних керівників «Мастодонт» простояв більше шістдесяти років (!) і згорів у середині 1990-х років).

Проте замість таборів Юрія Васильовича посилають  у створене в Новосибірську спеціалізоване Бюро № 14 для в’язнів-інженерів, щоб проектувати вугільні підприємства.

Працюючи в цьому  Бюро, Ю.В. Кондратюк випадково познайомився з умовами конкурсу, оголошеного Наркоматом важкої промисловості, на проектування потужної Кримської вітроелектростанції (ВЕС). На уривках паперу Юрій Васильович зробив ескізи, привів розрахунки та надіслав їх фахівцям. Завдяки його новаторським пропозиціям і за сприяння ініціатора цих робіт наркома важкої промисловості СРСР Серго Орджонікідзе, Кондратюка залучають до реалізації незвичайного проекту. Так у травні 1933 року він потрапив до філії Інституту промислової енергетики в Харкові, який був на той час столицею України.

Проект станції він виконав у співавторстві з П.К. Горчаковим, а пізніше до проекту приєднався інженер М.В. Нікітін (1907–1973), майбутній архітектор Московського державного університету на Ленінських горах, Останкінської телевежі у Москві, Палацу науки і культури у Варшаві та інших визначних споруд. На конкурсі їхній проект було визнано найкращим.

1937 року на горі Ай-Петрі в Криму почалося будівництво фундаменту станції, проте уже в 1938  було ухвалене рішення про припинення проектування й будівництва потужних вітроелектростанцій, серед яких був і спільний з М.В. Нікітіним проект ВЕС потужністю 12 МВт, з баштою заввишки 160 м і трилопатевим пропелером діаметром 80 м. Тому наступні два роки Кондратюку довелося проектувати малі дослідні вітрові електростанції у Проектно-експериментальній конторі ВЕС.

В один із приїздів до Москви Кондратюк зустрівся із Сергієм Павловичем Корольовим, який запросив його на роботу. Проте Кондратюк змушений був відмовитися, коли побачив питання анкети, на які потрібно було відповісти. Робота над військовими проектами передбачала суворий контроль з боку НКВС, і Юрій Васильович чудово розумів, що ретельна перевірка його біографії могла розкрити факт підробки документів і білогвардійське минуле з усіма очевидними наслідками.

21 червня 1941 року Ю.В. Кондратюку виповнилося 44 роки, а вже через декілька днів він пішов добровольцем на фронт. Його зарахували рядовим телефоністом до роти зв'язку 2-го стрілецького полку 21-ї Московської дивізії народного ополчення 33-ї Армії Резервного фронту. Згодом він став командиром відділення, а потім і помічником командира взводу зв’язку.

23 лютого 1942 року Юрій Васильович Кондратюк загинув у бою з німецько-фашистськими загарбниками на околицях села Кривцове Болхівського району Орловської області...

Юрій Васильович був талановитим механіком та винахідником, проте найпалкішою його мрією були далекі зірки та міжпланетні польоти. Ще в 1914 році,  навчаючись у гімназії, він прочитав науково-фантастичний роман німецького письменника Бернгарда Келлермана «Тунель», у якому розповідалося про будівництво тунелю завдовжки декілька тисяч кілометрів під Атлантичним океаном між Європою та Америкою.

Фантастичний задум автора захопив Олександра настільки, що йому теж захотілося розробити якийсь грандіозний проект. Першою ідеєю була шахта до самого центру Землі для використання тепла земних надр, але потім прийшла ще більш смілива думка про польоти до Місяця і планет Сонячної системи.

Ця ідея вже ніколи не відпускала Олександра, захоплюючи все більше й більше. Тоді він ще не знав про інших науковців, які теж мріяли про міжпланетні подорожі, зокрема про Ціолковського та його праці. До всього мрійникові доводилося додумуватися самому. Він завів зошит, у якому записував свої перші  думки й розрахунки, що стосувалися польотів у простори Всесвіту.

У своїй першій книжці «Тим, хто буде читати, щоб будувати», виданій у 1919 році, він написав: «Насамперед, щоб питання, яке  тут порушене, само по собі не лякало вас і не відвертало від думки про можливість здійснення, увесь час твердо пам’ятайте, що з теоретичного боку політ на ракеті у світовий простір нічого неймовірного собою не являє».

У цій праці Кондратюк вивів основне рівняння руху ракети, навів схему та опис чотириступінчастої ракети на киснево-водневому паливі, камери згоряння двигуна з різними комбінаціями розташування форсунок окисника й пального, параболоїдного сопла й багато іншого. Він  запропонував використовувати опір атмосфери для гальмування ракети під час  спускання з метою економії палива.

Під час польотів до інших планет Кондратюк пропонував виводити корабель на орбіту штучного супутника, а для висадки на них людини й повернення на корабель застосувати компактний злітно-посадковий модуль (що саме так і було реалізовано американським агентством NASA у програмі «Apollo»). Він планував використовувати гравітаційне поле зустрічних небесних тіл для додаткового розгону або гальмування космічного апарата для польотів у Сонячній системі («пертурбаційний маневр»), розглянув можливість використання сонячної енергії для живлення бортових систем космічних апаратів, а також можливість розміщення на навколоземній орбіті великих дзеркал для освітлення поверхні Землі.

Майже всі пропозиції, зроблені Кондратюком задовго до початку космічної ери, були реалізовані на практиці.

Тільки у 1920-х роках йому на очі потрапив старий номер журналу «Вісник повітроплавання» зі статтею К.Е. Ціолковського про польоти в космос. Як же шкодував Юрій Васильович, що це сталося так пізно! «У той же час, – писав Кондратюк, – я із задоволенням побачив, що не тільки повторив попередні дослідження, хоча й іншими методами, але зробив також і нові важливі внески в теорію польоту».

Згодом Кондратюк підготував до друку ще одну книгу під назвою «Завоювання міжпланетних просторів». «Головнаука» тривалий час «гальмувала»  видання цієї книги, аж поки Кондратюк у 1929 році не надрукував її  власним коштом у Новосибірську. У ній лише 73 сторінки, 6 аркушів схем і креслень, але саме ця тоненька брошурка накладом усього 2000 екземплярів згодом заощадила американцям мільярди доларів і принесла авторові світову славу.

У цій книзі Кондратюк  виклав послідовність перших етапів освоєння космічного простору і розвинув деякі питання, порушені ним у попередній праці «Тим, хто буде читати, щоб будувати». Зокрема він запропонував споряджати супутники на навколоземній орбіті ракетно-артилерійськими системами (натепер ця пропозиція реалізована у транспортній системі «Прогрес»). Крім того, ним були досліджені питання теплового захисту космічних апаратів під час  руху в атмосфері.

Також Юрій Кондратюк запропонував оптимальний шлях ракети після її старту (так звану «криву ульоту»), а саме: вертикальний підйом крізь щільні шари атмосфери, а далі до орбіти за певною траєкторією. Але найголовнішою його пропозицією стали проміжні міжпланетні бази із запасами ракетного палива і всього необхідного для тривалого польоту.

При цьому особливо важливим він вважав створити на орбіті навколо Місяця постійну космічну базу, на яку вантажі доставлятимуть автоматичні вантажні ракети. У цьому разі міжпланетним кораблям не потрібно стартувати із Землі повністю навантаженими. Причаливши до бази, вони змогли б поповнити свої запаси й продовжити свій шлях до Марса, Венери або Меркурія.

Кондратюк писав також про можливість спуску корабля на крилах і розробив схему «космічного човника».

Він передбачив, що під час першого польоту на Місяць екіпаж космічного корабля складатиметься із трьох людей, двоє з яких за допомогою спеціального модуля дістануться місячної поверхні, а третій залишиться в кораблі, що в цей час перебуватиме на навколомісячній орбіті (і саме так сталося майже через сорок років!).

Справжнє визнання до Ю.В. Кондратюка прийшло, на превеликий жаль, надто пізно – лише наприкінці двадцятого століття.

Його іменем названо кратер на зворотному боці Місяця та малу планету Сонячної системи, а також трасу, рухаючись якою, ракета з людиною вперше досягла Місяця.

На його батьківщині, у Полтаві Юрію Васильовичу відкрили пам'ятник, у Києві його іменем названо вулицю, його ім’я присвоєно Полтавському національному технічному університету, засновано медаль імені Ю.В. Кондратюка, випущено ювілейну монету і дві поштові марки.

Його іменем названо вулицю в Москві і площу в Новосибірську, ім’я Ю.В. Кондратюка присвоєно Новосибірському аерокосмічному ліцею, а у станиці Жовтневій Криловського району Краснодарського краю відкрили «Меморіальний музей Ю.В. Кондратюка (О.І. Шаргея)».

У 1997, в рік 100-літнього ювілею Шаргея, у Санкт-Петербурзі на Василівському острові на фасаді будинку 31/33 на 14 лінії  була встановлена меморіальна дошка зі схемою польоту космічного корабля «Apollo» на Місяць. Текст на дошці такий: «В 1916-1917 годах в этом доме жил теоретик и один из основоположников космонавтики Александр Игнатьевич Шаргей (Ю.В. Кондратюк), сделавший здесь своё главное открытие – расчёт оптимальной трассы полёта ракеты на Луну».

Американці, які вважають Кондратюка родоначальником космічної ери, на мисі Канаверал установили йому пам’ятник. Недарма американський учений доктор Лоу, який був задіяний у місячній програмі НАСА, після її успішного завершення сказав: «Ми розшукали маленьку непримітну книжечку, видану в Росії одразу після революції. Автор її, Юрій Кондратюк, обґрунтував і розрахував енергетичну вигідність посадки на Місяць за схемою: політ на орбіту Місяця – старт на Місяць із орбіти – повернення на орбіту й стикування з основним кораблем – політ на Землю».

Саме цю знамениту тепер «трасу Кондратюка» – схему польоту космічного корабля до Місяця, його посадки на місячну поверхню та повернення на Землю – викарбовано і на реверсі вже згаданої ювілейної монети.

А інший американець, астронавт Нейл Армстронг спеціально побував у Новосибірську, де набрав пригорщу землі біля будинку, де жив і працював Юрій Кондратюк. Згодом Армстронг заявив: «Ця земля для мене має не меншу цінність, ніж місячний ґрунт».

...Уже після війни в німецьких архівах були знайдені зошити Ю.В. Кондратюка з його записами. Існує версія, що з тієї чи іншої причини Кондратюк не загинув 1942 року, а опинився в Німеччині, де разом з Вернером фон Брауном працював над проектом ракети «Фау-2». Можливо, згодом він знову змінив прізвище й перебрався до США. Навряд чи ми коли-небудь узнаємо всю правду, але під час реалізації проекту «Apollo», значною мірою розробленому німецькими фахівцями, було використано багато ідей Кондратюка, які в той час не були широко відомі світовій науці. Їх могла запропонувати тільки людина, яка або сама брала участь у проекті, або була близька до Брауна та його оточення. Як би там не було, американці скористалися розробками нашого вченого й по «трасі Кондратюка» висадилися на Місяць...

Життя Юрія Васильовича Кондратюка було коротким, але надзвичайно насиченим. Талановитий учений-самородок багато чого зробив, але ще більше не встиг.

Однак, саме завдяки йому Людина зробила свій перший крок у підкоренні інших небесних тіл нашого неосяжного Всесвіту.

Литература:
1. Черненко Г. Жизнь под чужим именем // Инженер. – 2011. – № 4.
2. Кондратюк Юрій Васильович. Вікіпедія.
3. Кондратюк Юрий Васильевич. POLTAVA info.
4. Володимир Циганенко. Наш земляк – винахідник промислової вітроенергетики. Світ енергетики України.
5. Владимир Чистилин. Отец космонавтики.
6. Нина Смирнова. Где погиб Кондратюк?.

І.О. Мікульонок, доктор технічних наук, професор, НТУУ «Київський політехнічний інститут»