Присвячується В.М. Глушкову

Питання науково обґрунтованого суспільного устрою хвилювали вчених не одне століття. З давніх-давен люди намагалися зрозуміти його сутність. Над цим замислювалися найрозумніші люди, з’являлося багато гіпотез, теорій, утопій. У міру того як стихійно змінювалися суспільні відносини, змінювались уявлення про суспільство.

Задачею мислителів усіх часів було встановлення царства розуму над стихійністю дій людини чи, принаймні, розуміння природи цих дій. На жаль, і сьогоднішні суспільні відносини можна характеризувати як стихійні, попри те, що існує багато наук про суспільство. Основний недолік у тому, що вони лише описують уже сформовані суспільні відносини, використовуючи до того ж застарілі наукові методи.

Відмінність прогресивної науки в тому, що вона може дати не тільки опис, але й логічне пояснення причин певних явищ, виходячи з їхньої суті, відповідно при цьому дати прогноз – куди і як розвиватися,  як краще для розвитку суспільства в цілому, а не окремих груп людей чи країн.

Вже давно вчені прийшли до висновку, що неможливо правильно організувати життя людей у суспільстві, якщо неправильно організована економіка. Сучасна економіка будується на основі закону попиту і пропозиції на ринку. У кожному окремому випадку все ніби відбувається з волі людей, але якщо взяти не двох людей, а більше, то домовитися їм усім складніше, тому міра обміну товару – ціна – встановлюється як середнє. Від окремої людини, як і від групи, вже нічого не залежить – ціна стає надлюдською силою, яка керує їх поведінкою на ринку. Дізнатися заздалегідь,  скільки продуктів потрібно – неможливо, тому не знаючи цього, люди виробляють кількість товару навмання.

Відповідно, якщо взяти всю країну, свідомо керувати економічними процесами стає зовсім неможливо. Що можуть зробити люди в цьому випадку – це, вивчивши закономірності, намагатися дотримуватися балансу попиту та пропозиції, щоб продуктів вироблялося рівно стільки, скільки потрібно. І, можливо, це вдавалося б, але людство виробляє стільки всього, що дізнатися необхідну кількість товарів просто неможливо. Незважаючи на те, що величезні зусилля підприємств і корпорацій спрямовані на розрахунок і прогноз, світ все сильніше страждає від періодичних криз перевиробництва. Необхідність у наукових методах відчувається все гостріше.

У ХХ столітті з розвитком ряду фундаментальних наук виникла нова міждисциплінарна наука – кібернетика. Вчені-кібернетики поставили за мету сформувати принципи наукової організації управління в суспільстві завдяки правильному обміну інформацією. Батьком-засновником кібернетики вважається американський учений Норберт Вінер. Він окреслив основні принципи цієї науки, але особливого розвитку в ті часи в США кібернетика не отримала. З усього розмаїття аспектів цієї науки належний розвиток отримала лише розробка і виробництво комп'ютерів.

Найбільший внесок у розвиток кібернетики зробив наш співвітчизник Віктор Михайлович Глушков. Більше двадцяти п'яти років він очолював найбільший науковий центр з кібернетики та обчислювальної техніки – Інститут кібернетики АН УРСР. Під його керівництвом було створено кілька поколінь обчислювальних машин, які свого часу були кращими світовими досягненнями.

Але головною справою його життя було створення автоматизованої системи управління економікою – Загальнодержавної автоматизованої системи (ЗДАС).

Таке завдання поставив уряд СРСР, виходячи з економічних труднощів початку 60-х років. Особливістю радянської економіки було те, що ринкові механізми були обмежені і для ефективного управління вимагалося належне планування на основі математичного розрахунку. Чим більше зростала радянська економіка, тим, відповідно, складніше було вести розрахунки. Проблеми керування економікою були не тільки в СРСР. Там, де засоби виробництва перебувають у приватній власності, наукове управління економікою в принципі неможливо через наявність комерційної таємниці, яка заважає отримувати оперативну інформацію, необхідну для розрахунків.

Глушков із цього приводу говорив, що суспільство за свою історію пережило дві кризи управління, два так званих «інформаційних бар'єра». На початку історії людства проблем не було: матеріальна база була убога через примітивні знаряддя праці, відповідно і діяльність людини була примітивна. «Перший інформаційний бар'єр» виник в умовах розпаду общинно-родового господарства внаслідок вдосконалення знарядь праці. Як рішення проблеми виникли товарно-грошові відносини та встановилась ієрархічна система управління. Простіше кажучи, з'явився поділ праці і обмін між окремими виробниками.

Починаючи з 30-х років двадцятого століття, вважав Глушков, стає очевидним, що настає «другий інформаційний бар'єр», коли вже не допомагають ні ієрархія в управлінні, ні товарно-грошові відносини. Причина такої кризи – неможливість навіть надвеликою кількістю людей забезпечити управління економікою – для цього потрібні надзвичайно великі обсяги інформації і величезна кількість математичних операцій над ними. Єдиний вихід – для обробки економічних даних використовувати електронно-обчислювальні машини (ЕОМ), які роблять це і швидше, і точніше людини.

Звісно, передбачалися не просто комп'ютери, а мережа комп'ютерів у масштабах всієї країни – прототип Інтернету, а точніше – передбачалася мережа, функціонально набагато ширша, де сучасний Інтернет був би лише однією із складових.

До середини 1964 року Глушков розробив ескізний проект ЗДАС. Передбачалося, що вся виробнича інформація прямо з підприємств, які мають автоматизовану систему управління (АСУП), буде надходити в керуючі системи регіонів (РАСУ) і далі – галузей (ГАСУ). Мережа повинна була об'єднати 100-200 великих обчислювальних центрів у промислових містах та економічних центрах. Звідти оброблена інформація мала надходити в єдиний загальнодержавний центр.

За допомогою механізмів зворотного зв'язку здійснювався контроль виконання і постійне коректування управлінських рішень. Тобто система легко могла працювати в умовах нестабільності – постійної зміни виробничого середовища і могла сама проводити коригування рішень у простих ситуаціях.

На практиці це призвело б до того, що такий орган управління як бюрократичний апарат змінили б більш компетентні «органи». Адже електронна машина приймає рішення швидше, прораховує набагато більше варіантів, не «поспішає додому в кінці робочого дня» і не робить нічого «по блату» чи за хабар. Крім простого прискорення обробки інформації, це давало можливість прораховувати наперед всі потреби виробництва і оптимізувати зусилля і кошти.

З огляду на величезні швидкості обчислення, процесами виробництва можна було управляти в режимі «реального часу», усуваючи помилки і недоопрацювання. Для ринкової економіки це нерозв'язне завдання. Наприклад, за підрахунками відомого британського кібернетика Стаффорда Біра ще на початку 70-х років, для того, щоб дізнатися результат будь-яких дій уряду в економіці, потрібно було чекати 9 місяців – такий середній термін отримання економічних показників і обробки їх бюрократичними інстанціями.

Оскільки механізми ринкової економіки дуже заплутані, то результат можна побачити лише по тому, який в кінцевому підсумку буде прибуток. Але й прибуток показує реакцію на всю сукупність дій і рішень, а не на конкретні (як жартують медики: «середня температура по лікарні»). Тому діяти доводиться часто «наосліп».  А от для економіки, побудованої за науковими принципами, мірою служить не прибуток, а точний розрахунок.

Глушков запропонував ввести електронні гроші на 20 років раніше, ніж це зробили на Заході. Для розрахунку з населенням у «перехідний» період вони логічно взяли б на себе функції «живих» грошей і поступово витіснили б їх. Таким чином, наука долала ринкові методи в економіці. Знайти конкретну технічну реалізацію для здійснення розрахунку кожної окремої людини з державою та з іншою людиною в повсякденному житті без грошей – справа не складна.

Наприклад, зараз майже у кожної людини є мобільний телефон, особливо модні смартфони. Технічно дуже просто забезпечити управління своїм електронним рахунком зі свого мобільного телефону з будь-якого місця, де є покриття. До речі, зараз багато банків вже надають своїм клієнтам такий сервіс для оплати товарів та послуг (мобільний банкінг). У такому випадку необхідність у гаманці поступово відпадає сама собою.

Велика перевага перед західними країнами полягала в тому, що в СРСР була планова економіка, була державна власність, не було конкуренції та комерційної таємниці, що дозволяло об'єднувати зусилля, легко збирати та обробляти інформацію для розумного управління економікою.

Цей факт розкривав феномен електронних грошей зовсім по-іншому, ніж у західних країнах. Прорахований за допомогою ЕОМ науково обґрунтований прогноз міг плавно перетворюватися у державний план, виконання якого за допомогою тієї ж самої системи збору та автоматизованої обробки інформації можна було в деталях контролювати в режимі реального часу і по ходу вносити корективи, як у плани, так і в хід їх виконання.

Тут потрібно зробити застереження, щоб позбутися від зайвих ілюзій, що стосуються ЗДАС. Система не була як панацея, і не передбачалося, що її введення вирішить всі економічні проблеми. Тим більш ніхто не думав, що машина буде керувати замість людини. Машина, за словами Глушкова, це лише інструмент, який багаторазово підсилює людські можливості в галузі управління.

Завдяки ЗДАС керівники всіх рівнів мали б можливість завжди отримувати свіжі, точні і своєчасні дані, а вже на основі їх приймати рішення. Також система спрощувала управління, тому начальників було потрібно не так багато – це дозволяло значно їх скоротити, а згодом і зовсім відмовитися від бюрократії.

На жаль, у 1965 році проект був відхилений урядом – порахували, що він вимагає занадто багато коштів і можна обійтися без нього, частково посиливши ринкові методи управління. На це Глушков відповів, що до середини 80-х СРСР очікують великі економічні труднощі. Його прогноз повністю підтвердився.

Розвиток кібернетики на цьому не припинився, але вона втратила свою головну мету – допомогти суспільству науково організувати своє життя. ЗДАС була введена лише частково, у вигляді автоматичних систем управління на підприємствах. Але часткові заходи не вирішили проблеми в цілому.

Тим не менш, Віктор Михайлович продовжував розвивати свої погляди. Наприклад, така проблема: як обчислити потребу в тому чи іншому товарі?

У ринковій економіці це можна визначити за співвідношенням попиту і пропозиції. А якщо взяти ту ж ринкову економіку, але для монополій і корпорацій, де на закон співвідношення попиту і пропозиції вже не орієнтуються? Немає різних виробників, є один виробник і багато споживачів з різними смаками. Якщо все робити конвеєрним способом, то продукт виходить одноманітним. З іншого боку, конвеєрний спосіб найбільш ефективний. Як же бути, де «поріг конвеєрності»? Виявилося, що і ця проблема легко вирішується.

Наприклад, французька фірма «Рено» вже тоді більше половини автомобілів робила за індивідуальними замовленнями. Хоча «поріг конвеєрності» при цьому був дуже високий. Просто на кінцевій фазі безпосередньо дізнавалися, який колір бажає мати майбутній власник, яку оббивку, які особливі дрібниці. За допомогою системи, подібної ЗДАС, можна дізнаватися потребу в будь-якому товарі, і не виробляти зайвого. А якщо кидати товар на ринок у надії, що хтось купить – це величезне марнотратство.

Велику увагу Глушков приділяв прогнозуванню. Для складання науково-обґрунтованого плану, говорив він, необхідне створення багатоваріантної гіпотези, в якій даються оцінки відносної важливості конкретних різних цілей, а також часу і ресурсів, які знадобляться для їх досягнення. Точний прогноз неможливо прорахувати без комп'ютера, але комп'ютера самого по собі мало. Він повинен бути пов'язаний із прогнозованим процесом, для того, щоб постійно отримувати інформацію. Чим швидше і частіше – тим точніше буде прогноз. При цьому бажано, щоб враховувалися всі обставини, що впливають на процес.

Наприклад, потрібно побудувати сучасний завод. Будівництво розраховане на 5 років. Для ефективного будівництва потрібно враховувати багато чого: і матеріали, і транспорт, і наявність коштів, робочої сили, удосконалення технологій за ці 5 років. Ніякий директор, навіть із величезною командою менеджерів, цього не зробить так, як це зробить автоматизована система ЕОМ.

Але для розрахунків потрібно своєчасно отримувати всю необхідну інформацію, отже, ті органи, які відповідають за матеріали, транспорт, робочу силу, технології – повинні давати вчасно цю інформацію, тобто теж бути автоматизованими і з'єднаними в одну мережу. Це дозволить зробити об'єкт і швидше, і надійніше, і дешевше. Тут прогноз складається не на домислах, і навіть не на думках експертів, а на математичних розрахунках, що набагато надійніше. Між таким прогнозом і планом практично немає різниці. Не дарма професіонали кажуть, що кращий прогноз – це план.

Всім відомо, що світ постійно змінюється. Людство повинно так організувати свою діяльність, зокрема і виробничу, щоб постійно враховувати зміни, передбачити їх – це означає будувати своє життя свідомо, а не покладатися на фортуну, на випадок. Правильно організована економіка дозволяє усунути пережитки періоду економічної стихії і переступити «другий інформаційний бар'єр». Це значить – правильно розподілити і ресурси, і час людини, не витрачати їх даремно. Натомість, витрачати їх на розвиток людини як особистості, а не як «гвинтика великого механізму».

Економіка, побудована не за науковими принципами, в прямому сенсі стає небезпечною для людей. Наприклад, виробництво зброї створює потребу у війні. Торгівля зброєю, як відомо, найбільш прибуткова у світі. Виробляють наркотики, викидають на ринок – у результаті – ріст наркоманії. Наркоділки, як відомо, дуже багаті люди. Виробляється і пропонується фіктивний товар – товар, який призначений для неіснуючої потреби. В решті – у людей з’являються непотрібні потреби, потім вони сповна задовольняються, і все це робиться лише з однією метою – стимуляції ринкової економіки. Інакше вона не буде функціонувати.

На сьогоднішній день не більше 30% товарів відповідають базовим потребам людини, а всі інші товари задовольняють непотрібні для життя людини потреби. «Людина розумна» перетворюється на «Людину споживаючу», і це не лише моральна проблема. Щоб одні споживали без міри, інші повинні займатися рутинною виснажливою працею. І для перших, і для других це відбувається на шкоду їх творчій праці та розвитку здібностей.

Слабкий розвиток нових економічних ідей пояснюється тим, що існуюча ринкова економіка та економічна теорія оголошуються єдино правильними, вічними і незмінними. Проте, повинна прийти сучасна економічна теорія, заснована на новітніх досягненнях науки та техніки, що критично відноситься до будь-яких «вічних істин». Світ змінюється щосекунди, тому принцип розвитку повинен бути покладений в основу нової економіки.

Вже сьогодні управління всередині великих корпорацій будують не на основі товарно-грошового обміну, а на наукових засадах, застосовуючи автоматизовані системи обліку і контролю над виробництвом. Корпорації більш ефективні, ніж дрібні фірми, однак вони – лише етап до подальшого укрупнення, встановлення науково обґрунтованої економічної системи в масштабах всього суспільства.

Майбутнє без нових економічних відносин між людьми – це не майбутнє, це минуле, що несправедливо затягнулося. Тому вже зараз потрібно вивчати та розвивати принципи економіки майбутнього.

Андрій Самарський

За темою: