На книжкових розкладках України книги про друїдичну магію ще не скоро потіснять посібники з далекосхідної езотерики. Однак, як кажуть, «процес пішов», перші ластівки вже з'явилися. І як зазвичай буває, серйозні наукові дослідження супроводжує рій дешевих підробок. Про етику та магічні знання друїдів і так гуляє безліч неправдоподібних чуток, творчість же американських борзописців від окультизму може остаточно заплутати людину, яка не надто обізнана в давній історії. То що ж у наших уявленнях про друїдів відповідає істині, а що – продукт творчості авторів романів у жанрі «фентезі»?

Друїди – жерці кельтських племен. Відомості про них можна отримати з античних джерел, а також із бриттських саг і легенд. Інформації таким чином дістанеш не так вже й багато, але цілком достатньо, щоб вщент розбити парочку стереотипів, що міцно устоялися.

Ось деякі з них: друїди – самітники-аскети, які дотримувалися обітниці безшлюбності, не торкалися зброї і до того ж закінчені вегетаріанці. Така думка поширилася в епоху романтизму. Письменники-християни наділяли друїдів рисами ченців. Глибоко хибна думка.

По-перше, друїдам зовсім не заборонялося спілкуватися з прекрасною статтю. Античні джерела згадують, що бриттські друїди вищої посвяти цілком могли бути люблячими батьками родин.

Уславлений ірландський друїд Катбад, про якого розповідається в сазі «Народження Конхобара», теж був одружений, причому домігся згоди на шлюб вельми оригінальним чином. Вибравши момент, він підкрався до войовниці Ассі, що безтурботно купалася в струмку, і, приставивши до її грудей меч, зажадав, щоб вона вийшла за нього заміж.

Сага, викладаючи цю обставину, можливо, і повідала не про самий галантний, хоч і переконливий, спосіб робити пропозицію дівчині,. Зате вона не тільки відкидає версію про безшлюбність друїдів, але одночасно руйнує й інший міф про них.

Якщо друїд був із мечем, значить, мав право на носіння зброї? Ще й як мав! Той же Катбад із товаришами запросто ходили у військові походи на сусідів. Друїди цілком могли битися на полі битви, інша справа, що якщо вірити римським історикам, вони були звільнені від військового обов'язку. Це свідчить про незалежність могутнього братства жерців, а зовсім не про їхній крайній пацифізм.

Друїди належали до культури войовничого та запального народу, і не могли не бути відмінними бійцями. Інакше вони б просто не досягли того ступеня поваги, яким користувалися у свого оточення. Щодо вегетаріанства, то про нього в джерелах не сказано жодного слова. А ось про те, що барди та друїди у пошуках натхнення жували смужки сирої свинини – м'яса тварини, яка вважалася у кельтів священною, сказано.

Інший міф: друїди – гуманісти до мозку кісток. Але вже ясно, що друїд цілком міг пристукнути кривдника. Довго сперечалися щодо людських жертвоприношень. Сьогодні вчені дійшли висновку, що людей у друїдичному культі в жертву і справді приносили, нікуди від цього не дінешся. Однак, не будучи кровожерливими фанатиками, кельтські жерці поєднували служіння божествам із суспільною користю: у жертву приносили засуджених до смерті злочинців. Цих лиходіїв спеціально утримували під вартою, доки не наставала відповідна магічна дата.

Ще один міф: друїди – це жебраки-самітники, які сиділи в лісі й носа на люди не казали. Як би не так. Друїди брали дуже активну участь у політичному житті. Звичаї також не забороняли їм заробляти гроші. Чимало між ними було дуже заможних людей.

Що ж до дрімучих лісів, то друїди й справді віддалялися туди час від часу. В основному на початку навчального року, оскільки майбутніх жерців готували у священних гаях не менш священні озера, чарівні пагорби тощо.

Друїди накопичували мудрість і не балувалися вульгарними магічними фокусами. У древніх культурах релігія, магія і природничі знання зазвичай вивчалися в комплексі. Друїди були знавцями медицини, астрономії та астрології. Освічені римляни були в захваті від уміння друїдів пророкувати майбутнє, заснованому як на надприродному гаданні, так і на звичайній екстраполяції даних та науковому прогнозуванні.

Але їхній магічний арсенал цим не обмежувався. У класичній ірландській сазі «Битва при Маг Туїред» виявляємо такий епізод: командири загонів доповідають про свої обов'язки в битві. Друїди описують плани щодо ворога так: «…нашлемо ми потоки вогню, отже не підняти їм голови…».

Використовували вони і багато інших практичних магічних прийомів, знайомих кожному шанувальнику «фентезі». Ось тільки традиційним чаклунським письмом  бриттських друїдів були не модні нині руни, а огама (або огам). Це такі рисочки, схожі на штрих-коди. Рисочка праворуч від вертикальної лінії – "Б", дві рисочки праворуч – "Л", рисочка вліво – "Х", і все в такому ж дусі.

Втім, магічних книг на огамі ви не знайдете – друїди не записували своїх знань на папері. Учень мав запам'ятовувати всі уроки напам'ять, благо інформація здебільшого була у віршованій формі. Такий підхід розвивав пам'ять, а саме вчення легше було зберігати від непосвячених.

Крім того, поетична мудрість була живою, змінювалася з часом. Вона залишала простір для творчості та імпровізації, а не законсервувалася на запорошених бібліотечних полицях. Отже, якщо бачите на книжковому ринку друїдичний підручник з чаклунства, написаний, скажімо, Мерліном, значить, швидше за все, вас намагаються безсоромно надути.

Ферілти – стародавні жерці, що заклали основу братства друїдів. Ви ніколи не чули про ферілтів? Автор казочки про них – Дуглас Монро, головний американський авторитет у галузі друїдичної магії. Насправді ніяких жерців-ферілтів не існувало. Магічна «Книга Ферілта» згадується у валлійській «Історії Талієсіна». Монро явно не звернув уваги на науковий коментар, вигадуючи своїх ферілтів. А якби звернув, то з подивом дізнався б, що Ферілт – це переінакшене на уельський лад ім'я Вергілій. Так-так, той самий найвидатніший поет стародавнього Риму. Справа в тому, що цьому класику літератури за старих часів приписували і великі пізнання в області магії. Звідси й поява середньовічних бардів в історіях «Книги Ферілта».

У чому ж істина друїдичного вчення, справжнього, а не американської дешевки? Якщо спробувати висловити декількома фразами, то вийде ось що. Друїд – це не той, хто відкине проблеми світу заради філософських абстракцій. Друїдизм – не нехтування матеріальним заради духовного, духовне та матеріальне перебувають для друїда в гармонійній єдності. А ще друїд – це натхненний поет, вчений, маг, провидець та філософ. І все в одній особі. Важко уявити? Але не даремно навчання тривало не менше двадцяти років, і, не дивлячись на насичену програму, охочих долучитися до друїдичної мудрості було чимало.

Не всі отримували жрецький сан, багато хто закінчував навчання раніше терміну, набувши статус просто чудово освіченої, вихованої і готової зустріти віч-на-віч всі труднощі суворого життя людини. Якщо ви прагнете наблизитися до таємниць друїдизму, почніть із досягнення саме цього статусу, а не з аскези та самітництва.

Ю.В. Грузін, кандидат філологічних наук