Ясна зоряна ніч. Тиша, ніщо не ворухнеться. Аж раптом усе довкола освітлилося сліпучим світлом, ніби хтось запалив гігантську лампу. Перетинаючи небо, пронісся яскраво сяючий величезний метеор-болід, залишаючи за собою довгий слід, що світиться. І одночасно з ним ніч наповнилася дивними звуками – шипінням, дзижчанням та потріскуванням. Звуки, здається, йдуть звідусіль, від усіх навколишніх предметів – дерев, стовпів та будинків. Потім усе стихло, і лише за кілька хвилин почувся важкий гуркіт, як від далекої грози.

Ми стали свідками порівняно рідкісного природного явища – електрофонного боліда, яке виникає, коли у верхні шари атмосфери вривається метеорне тіло з космічною швидкістю 30-50 кілометрів на секунду.

Те, що у верхні шари атмосфери іноді влітають досить великі метеорні тіла, не викликає подиву. Прилетівши з космосу і увірвавшись у верхні шари атмосфери, метеорне тіло миттєво розігрівається від тертя об повітря, випаровується і залишає за собою слід розжареного газу, що світиться, утворюючи те, що називають метеором або «падаючою зіркою». Деякі найбільші метеорні тіла, не згорівши і не зруйнувавшись у польоті, падають на землю у вигляді так званих метеоритів.

Дивним є інше – те, що одночасно з їхнім польотом іноді виникають ті дивні звуки, про які згадувалося вище. Адже метеори виникають і пролітають на висотах в 80-120 кілометрів, і звук звідти може дійти лише через 5-7 хвилин, що дійсно і спостерігається як ударна хвиля, яка дійшла до нас, подібна до грому. Але лише електромагнітні хвилі та електричні збурення поширюються з такою швидкістю, яка може забезпечити одночасність польоту боліда та виникнення звуків, які чують під час його польоту. Те, що природа звуків, які спостерігаються, електрична, вже ні в кого не викликає сумніву, і тому подібні боліди були названі електрофонними, тобто електрозвуковими. Питання лише тому, який механізм виникнення звуків, що супроводжують його політ.

Добре відомо, що метеорне тіло, яке вторгається в атмосферу, стикаючись з молекулами повітря, своїм ударом розбиває їх, утворюючи позитивно заряджені іони і негативні електрони, і створює на своєму шляху стовп газу, який світиться і є електропровідним. Далі ряд дослідників вважає, що при цьому виникають досить потужні радіохвилі, які, доходячи до землі, якимось чином породжують звуки, що спостерігаються.

Однак ця гіпотеза має принаймні два слабкі місця: залишається нез'ясованим механізм, який призводить до генерації потужних радіохвиль і як ці радіохвилі, що дійшли до землі, породжують там звукові коливання. Нам здається більш правдоподібним інший механізм, який полягає в тому, що болід сильно збурює геоелектричне поле.

Справа в тому, що на висотах, починаючи зі 100 кілометрів, там, де зазвичай виникають метеори, земна атмосфера і так знаходиться сама по собі в іонізованому та електропровідному стані. Ця іонізація створюється вдень за рахунок ультрафіолетового випромінювання Сонця і зберігається, поступово слабшаючи, протягом усієї ночі. Отже, наша Земля оточена на висотах у кілька сотень кілометрів іонізованим та електропровідним шаром повітря – іоносферою. Саме цей шар відбиває радіохвилі далеких радіостанцій, не дає їм піти у космічний простір та забезпечує можливість далекого радіозв'язку.

Отже, наша Земля разом з іоносферою утворюють як би сферичний електричний конденсатор, в якому непровідна частина атмосфери утворює діелектричний прошарок. Але що важливо – іоносфера несе в собі надлишковий негативний електричний заряд у кілька тисяч кулонів і тому має стосовно земної поверхні потенціал 200 – 250 тисяч вольт. Цей електричний заряд створюється потоками електрично заряджених частинок, що надходять до нас із космосу.

Електричне поле, що утворюється, розподілене нерівномірно і біля поверхні Землі має напруженість у 100 – 150 Вольт на метр. Це може здатися дивним – на ріст людини припадає різниця потенціалів близько 200 Вольт! Але нічого тут дивного немає – навколишня атмосфера є чудовим діелектриком, а провідність нашого тіла та інших предметів вирівнює цю різницю потенціалів, так що це поле не завдає нам жодної шкоди та незручностей. Згадайте птахів, які без шкоди для себе можуть сидіти на проводах, що знаходяться під високою напругою! Вони набувають потенціалу дроту, а струм через їх тіло не йде, тому що  навколишнє повітря непровідне.

На верхівках високих загострених предметів це поле, зване геоелектричним, може сягати кількох сотень і навіть тисяч Вольт на метр. Під час грози, коли до цього постійного поля додається ще поле електрично заряджених хмар, в атмосфері може статися електричний пробій – виникає блискавка. Але до цього іноді, коли напруженість електричного поля на верхівках високих предметів досягає значної величини, електричні заряди починають стікати з них у вигляді коронного електричного розряду, що слабко світиться – так званих вогнів святого Ельма, які можна спостерігати іноді перед грозою. Подібні розряди супроводжуються зазвичай характерними шиплячими, свистячими і потріскуючими звуками, подібними до тих, які утворюються електрофонними болідами і супроводжують полярні сяйва.

Ця схожість навела нас на думку, що тут ми маємо справу зі схожими явищами. Метеорне тіло, що вторгається в атмосферу, – болід – утворює на своєму шляху, починаючи з висот 100 км, спрямований до Землі стовп іонізованого електропровідного газу довжиною в кілька десятків кілометрів. Цей стовп як би наближає іоносферу з її високим електричним потенціалом до Землі і в багато разів підвищує напруженість електричного поля біля її поверхні. Електричні заряди починають стікати з верхівок високих предметів, створюючи коронний електричний розряд, що супроводжується характерними для нього звуками. Саме це відзначають люди, які стали свідками електрофонного боліда: звуки, типові для коронного розряду, йдуть з усіх боків, і здається, що їх джерелом є навколишні предмети. Іноді при цьому спостерігається, якщо це вночі, також слабке свічення, подібне до вогнів святого Ельма.

Звичайно, до повного пробою атмосфери тут справа не доходить, але можна припускати, що в особливих випадках таке може статися, і розряд, що йде з нижнього кінця іонізованого сліду боліду, дійде до поверхні Землі. При цьому утворюється блискавка, потужність якої в багато разів може перевищувати потужність звичайних блискавок, тому що  електричний заряд, що міститься в іоносфері, набагато більший за заряд, який зазвичай міститься в грозових хмарах. Вказівки про такі несподівані блискавки «з ясного неба», які мають велику руйнівну силу, іноді зустрічаються в пресі.

Слід очікувати, що явища, подібні до електрофонних болідів, можуть мати місце і при посадці космічних літальних апаратів, які при своєму входженні у верхні шари атмосфери також утворюють потужні стовпи іонізованого газу, здатні сильно збурити приземне геоелектричне поле. Як говорилося, електрофонні боліди – досить рідкісне природне явище, і тому будь-які відомості про них можуть представляти науковий інтерес. Тому, якщо вам удалося бути свідком цього явища, надішліть, будь ласка, опис того, що вам довелося побачити та почути, до редакції нашого журналу.

С.М. Левитський, професор Київського національного університету імені Тараса Шевченка