Ім'я видатного українського вченого, одного із засновників вітчизняної епідеміології – академіка Данила Кириловича Заболотного – відоме в багатьох країнах світу. Він – мікробіолог, епідеміолог, засновник Інституту мікробіології та епідеміології в Києві, Президент Всеукраїнської академії наук (1928–1929 роки).

Як і будь-який справжній учений, Данило Заболотний був відчайдушним борцем за науку і правду: не один раз він свідомо ризикував власним життям заради пошуку ліків від смертельних хвороб. Так, він пішов на небезпечний для власного життя дослід, заразивши себе холерою, а під час дослідження джерела інфекції чуми академік заразився, вколовшись інфікованою голкою шприца.

Невпинна жага до пошуку істини, подвижницька праця, участь у наукових експедиціях у багатьох країнах сходу, а також ризиковані експерименти, в тому числі і на собі, допомогли вченому зробити великий прорив у лікуванні та запобіганні розповсюдження холери, чуми та інших інфекційних захворювань і тим самим зберегти життя мільйонам людей.

Данило Кирилович народився 28 грудня 1866 року в селі Чоботарки (нині Заболотне) на Вінниччині.

Батько був хліборобом, мати – донькою сільського писаря. Залишившись рано сиротою, у І877 році, завдяки родичам, навчався в Нахічеванській гімназії в Ростові-на-Дону, а в 1880 році – Рішельєвській класичній гімназії в Одесі.

У 1885 році вступає на природниче відділення фізико-математичного факультету Новоросійського (нині Одеського) університету. За участь у студентських сходках в 1889 році Заболотного було виключено із університету й заарештовано.

Три місяці перебування у в'язниці привели до захворювання на поліартрит. На прохання родичів та прогресивно налаштованих професорів університету, зокрема Іллі Мечникова, його було звільнено з в'язниці, залишивши під наглядом поліції.

У 1890 році Данило Кирилович працював в Одеській бактеріологічній станції, яку заснував І. Мечников. Заболотний свідомо, за покликанням  серця, поринув у науку.

Після закінчення природничого відділення фізико-математичного факультету Новоросійського університету в 1891 році вступає на третій курс медичного факультету Київського університету Св. Володимира,  який на той час був центром вивчення  бактеріології та епідеміології.

У 1899 році Данило Заболотний закінчує навчання в університеті і виїжджає на роботу до Кам`янець-Подільського. Там працює лікарем і розпочинає свою діяльність, як епідеміолог. Веде боротьбу з епідеміями дифтерії, холери та черевного тифу. У цей час в  Кам’янець-Подільському організовує бактеріологічну лабораторію.

Продовжуючи роботу по впровадженню протихолерної сироватки, вирішує перевірити дію сироватки на власному організмі, заразивши себе холерою. Ризикований експеримент пройшов успішно – так було доведено, що від холерної інфекції можна захиститися шляхом введення через рот особливої культури вібріонів.

Данило Кирилович перший застосував широкомасштабне лікування антидифтерійною сироваткою (щеплення дітям).

У 1895 році Заболотного призвали до військової служби, де він завідував заразним відділенням і лабораторією Київського шпиталю.

Повертається до Києва в 1986 році та працює на кафедрі загальної патології медичного факультету Київського університету Св. Володимира.

Один з його студентів, майбутній кардіолог Микола Стражеско писав, що Данило Кирилович Заболотний був завжди скромно вдягнений, говорив тихо, але чітко, а ще, побачивши втому студентів на вечірніх практичних заняттях, несподівано розповідав їм якийсь анекдот або смішний епізод із свого дитинства – завдяки цьому його студенти ніколи не нудилися на лекціях.

Велике значення в його становленні, як епідеміолога зі світовим ім`ям мала його активна участь у протиепідемічних експедиціях.

У 1896 році  Данило Кирилович приймав участь в експедиції по вивченню чуми в Індії, Аравії, Монголії, Китаю, Ірані, Туркестані, Шотландії та в інших країнах. Французький орден  Почесного Легіону, одержаний від Інституту Луї Пастера в Парижі, свідчить про міжнародне визнання  Д. К. Заболотного.

Понад 10 років учений боровся з холерою в Шотландії, Португалії, на Поволжі, в Одесі, Маньчжурії.

У 1918 році в Петрограді лютувала епідемія холери: з 1 по 18 червня в лікарні міста надійшло 5444 хворих на холеру, з них померло – 1611. Захворювали в день до 700 осіб.

«Особливо важким було застосування масових запобіжних щеплень, – згадував Заболотний. – Головною перешкодою була недостача лабораторного посуду та поживних середовищ для приготування вакцин. Доводилося розшукувати і реквізувати агар в кондитерських, користуватися одеколонними флаконами як посудом, придумувати пристосування для обігрівання термостатів, замість ампул і пробірок застосовувати пляшки, але все-таки готувати необхідну кількість вакцини і пускати її в діло».

У 1898 році його запрошують до Петербурга в Інститут експериментальної медицини, і наступні  30 років його діяльність була пов`язана з цим містом. Проте він ніколи не поривав наукових, культурних та людських зв`язків з Україною.

У 1920 році, за його ініціативою, в Одесі було створено першу в країні кафедру епідеміології, якою він керував.

Данилу Кириловичу неодноразово пропонували повернутись до Києва і очолити Всеукраїнську академію наук, академіком якої він був з 1922 року. Нарешті 3 травня 1928 року, після його згоди, його обрали президентом ВУАН, проте перебував він на цій посаді недовго – всього півтора року. З 1929 року очолює заснований ним Інститут мікробіології та епідеміології в Києві.

Побувавши в багатьох країнах світу, Заболотний вважав рідне село найкращим місцем не тільки в Україні, а й в усьому світі. Кожен рік навідувався до Чоботарки, щоб відчути подих рідної природи, поспілкуватись з односельчанами.

Одружившись з Людмилою Радецькою, у весільну подорож Данило Заболотний з дружиною поїхали до рідної Чоботарки. Після її смерті в 1918 році залишився в своїй Чоботарці і жив майже два роки в своїй хаті. Для Данила Кириловича це була важка втрата, але він був мужнім чоловіком і ще більше поринув в наукову роботу.

Данило  Кирилович  Заболотний  мав щире благородне серце, на рідкість чутливу й самовіддану душу, яка дарувала тепло дітям-сиротам. За свої кошти навчав 13 дітей, яких  усиновив. Він дуже любив дітей. На жаль, його рідний син Петро помер ще зовсім маленьким. 

Досить обізнаний у мистецтві, Данило Кирилович захоплювався театром, літературою, володів латиною, німецькою, французькою, англійською мовами. А ще він ніколи не полишав дослідження навколишньої природи. Пташині гніздечка, опудала тварин, гербарії, зроблені власноруч, ще й сьогодні прикрашають музей-садибу Данила Заболотного.

Д. К. Заболотному належить 200 наукових праць, присвячених дослідженням чуми, холери, сифілісу та багатьох інших інфекційних хвороб.

Не стало Данила Кириловича Заболотного 15 грудня 1929 року. Його заповітом для майбутнього покоління були такі слова: «Діти мої, любіть науку і правду».

Поховано Д.К. Заболотного на подвір’ї батьківської хати поруч з дружиною, яка була йому вірним помічником і другом.

Його ім’я присвоєно Інституту мікробіології та вірусології Національної академії наук України. Президією НАН України в 1967 році  заснована премія імені Д.К. Заболотного, вона присуджується за видатні наукові роботи в галузі мікробіології, вірусології та епідеміології. 

В.В. Савіна, Інститут  архівознавства Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського