Видатний хірург, анатом, вчений та педагог Микола Іванович Пирогов (1810–1881).

У чотирнадцять років, за певну винагороду упросивши священика “збільшити” його вік на два роки й блискуче витримавши вступні випробування, Микола став студентом-медиком Московського університету. Навчався Пирогов дуже старанно. Не задовольняючись по деяких важливих питаннях практично чистою теорією, він набирався професійного досвіду за допомогою незвичних для студентів і викладачів власних оригінальних методик. Так, знайшовши де-небудь бичачий міхур, Микола набивав його кусками крейди і підв’язував його до живота “піддослідного” собрата-студента, після чого майстерно звільняв міхур від крейди, старанно дотримуючись всіх необхідних підходів і розрізів. Або він ховав дерев’яну тріску, що імітувала той чи інший м’яз, у рукав старого сюртука, набитого старими ганчірками і, обережно працюючи скальпелем, повільно розпорював тканину, знаходив цю тріску й вилучав її.

Пирогов на відміну від більшості вузькоспеціалізованих колег-лікарів дуже вдало сполучав у собі досвід і знання як хірурга, так і анатома. Перш ніж робити будь-яку операцію на живій людині, він усі свої дії до дрібниць відпрацьовував на трупі. Завдяки такій методиці було врятовано тисячі й тисячі людських життів.

У ті роки будь-яке новаторство в медицині маститими вченими приймалося в штики. Не один раз Пирогов страждав через своє захоплення чимось новим і прогресивним. Тільки-но Микола Іванович винаходив незвичайний хірургічний інструмент, яким ще не користувалися за кордоном, як тут же лунали вигуки, що Пирогов занадто мудрує. Проте через деякий час створений вченим інструмент завдяки своїй зручності набував широкого поширення й заміняв традиційний. Найбільшого ж незадоволення викликав його надзвичайно простий і надійний прилад для вдихання ефірних парів для загального наркозу під час складних операцій. 14 лютого 1847 року Пирогов зробив свою першу операцію під ефірним наркозом.

У наступному, 1848 році, Микола Іванович працював на холерній епідемії. Препаруючи трупи, він під мікроскопом спостерігав холерний вібріон, але не надав цьому значення. І лише через 34 роки Роберт Кох визнав холерний вібріон збудником цієї страшної хвороби.

Одного разу, коли епідемія почала спадати, Пирогов опинився на ринку. Там він побачив розсічені заморожені туші й зупинився як заворожений. Вчений із захопленням дивився на замерзлі тканини, які зберігали свою природну будову. Накупивши різноманітного м’яса, у тому числі з кістками й сухожиллями, чим немало здивував продавця, Пирогов прийшов додому й почав розколювати і розпилювати замерзлі куски. З кожним рухом перед ним з’являлися м’язи, судини, нерви й кістки, взаємне розташування і будова яких чудово передавали топографічні співвідношення різних тканин.

– Якщо заморозити труп, – розмірковував учений, – а потім його розпилити шарами, зміщення органів не відбудеться й вони залишаться на своїх місцях, чого не можна досягти під час традиційної анатомічної препарації, яка застосовується в усьому світі. З’явиться можливість ясно побачити порушення анатомії того чи іншого органу при патологічному процесі, а отже – цілеспрямовано, а не навпомацки, лікувати аналогічну патологію живої людини.

Цей метод, винайдений ученим, отримав назву “льодяної анатомії”, а чотиритомний атлас під назвою  “Топографічна анатомія, ілюстрована розпилами через заморожені людські трупи” обезсмертив його ім’я.

Якщо на ринку в Пирогова виникла ідея створення метода розпилювання замерзлих трупів, який під час вивчення практичної хірургії та прикладної анатомії був просто безцінним, то в майстерні скульптора, що жив поруч з його будинком, ученому спала на думку ідея, яка привела до створення гіпсової пов’язки. До цих пір при лікуванні переломів кісток широко застосовувалася крохмальна пов’язка, яка тривалий час не застигала, а засохнувши, нещільно прилягала до зламаної руки чи ноги, що призводило до неправильного зростання кісток, а також легко розм’якала від дощу й вогкого повітря. Гіпсова пов’язка не мала цих недоліків, і невдовзі вся Європа користувалася цим винаходом для лікування будь-яких переломів.

Під час героїчної оборони Севастополя у 1855 році, куди Пирогов потрапив добровольцем, він був вражений великою смертністю поранених. Відмінивши “загальну чергу” легко- і тяжкопоранених, а також інфікованих хворих, учений запропонував їх сортування і в результаті навів порядок у наданні медичної допомоги пораненим на всіх її етапах. Особисто оглядаючи потерпілих, Пирогов давав вказівки куди й коли госпіталізувати того чи іншого солдата чи офіцера, що значно зменшувало смертність і післяопераційні ускладнення.

У 1862 році безцінний досвід ученого дозволив зберегти поранену ногу народному герою Італії Джузеппе Гарібальді. Усі знамениті хірурги того часу одноголосно пропонували ампутувати ногу, у кістці якої застрягла куля, і лише один Пирогов, ретельно оглянувши рану, категорично відкинув цю пропозицію. І сталося диво: на двадцять п’ятий день лежання пацієнта куля наблизилася до поверхні рани й була легко вилучена, а через декілька днів поранений вже міг ходити.

Своїм величезним досвідом Пирогов щедро ділився зі студентами. Багато років, перебуваючи на посаді попечителя Київського та Одеського навчальних округів, він боровся зі становими забобонами в освіті, виступав за автономію університетів і загальну початкову освіту.

Помер Микола Іванович у 1881 році в українському селі Вишня на Вінниччині, а його тіло на знак великої пошани було забальзамоване та зараз зберігається в Церкві-некрополі Музею Медицини ім. М. Пирогова у Вінниці.

І.О. Мікульонок, доктор технічних наук, професор, заслужений винахідник України НТУУ «КПІ»