Про історію видання першого «Кобзаря» 1840 року згадок самого Тараса Шевченка не лишилося. Впродовж тривалого часу чи не єдиним джерелом відомостей про це були спогади П. Мартоса, коштом якого видано книжку. Однак, ініціатива видання «Кобзаря» належить передусім Євгену Гребінці, який подавав рукопис твору до цензурного комітету. Майже одночасно з «Кобзарем» проходив цензуру альманах «Ластівка», який було подано до цензурного комітету під назвою «Малороссийский сборник» (назва «Ластівка» прийнята була вже в коректурі). Цензор Корсаков приблизно одночасно читав «Кобзаря» і твори Шевченка, які увійшли до альманаху Гребінки. Серед сучасників Корсаков набув репутації цензора, здатного відстоювати інтереси авторів.

Залучаючи до розгляду «Кобзаря» прихильного цензора (а саме таким і був Корсаков), Гребінка прагнув провести рукопис крізь цензуру з якомога меншими втратами тексту і зумів домогтися з боку цензора деяких поблажок. Зокрема, Корсаков зовсім не зачепив поезію «Думи мої, думи мої…», в якій згодом, у «Кобзарі» 1860 року, вилучено понад половину тексту. Цензурування, здійснене Корсаковим, виявилося найменш лихим як порівняти з розглядом творів Шевченка наступними цензорами. Не випадково під час слідства в справі кирило-мефодіївців воно викликало рішуче невдоволення ІІІ відділу.

Набирався і друкувався «Кобзар» приблизно місяць. Цензор Корсаков підписав квиток на його випуск з друкарні в світ 18 квітня 1840 року. Через кілька днів книжка Шевченка з’явилася у петербурзьких книгарнях. Друкувався «Кобзар» у друкарні Є.Ф. Фішера. Умови, за яких цей спритний підприємець, не завжди чесний у розрахунках з авторами й видавцями (як було це, зокрема, при виданні творів Г. Квітки-Основ’яненка), взявся за друк «Кобзаря», невідомі. Книжку було випущено в м’якій паперовій обкладинці. На жаль, сьогодні ми не маємо жодного примірника в первісній обкладинці.

З усіх прижиттєвих видань творів Шевченка «Кобзар» 1840 року був найбільш привабливим: непоганий папір, зручний середній формат, чіткий шрифт, рівний набір, продуманий розподіл тексту та його частин. Кожен твір розпочинався зі спуску на непарній сторінці. У поемі «Катерина» – найбільшому твору збірки – зі спуску на непарній сторінці починався й кожен з п’яти розділів. Крім вступного вірша-заспіву «Думи мої, думи мої…», кожному твору передував окремий шмуцтитул. Шрифти шмуцтитулів були гармонійно підібрані до основного шрифту книжки. Вдало розташовано посвяти (на шмуцтитулах), що їх мають у «Кобзарі» 1840 року «Перебендя» («Є.П. Гребенке»), «Катерина» («В.А. Жуковскому. На память 22 апреля 1838»), «Тополя» («П.С. Петровской»), «Іван Підкова» («В.И. Штернбергу»), «Тарасова ніч» («П.И. Мартосу»).

Цікавою особливістю «Кобзаря» є офорт на початку книжки, виконаний за малюнком художника В. Штернберга: народний співець-кобзар із хлопчиком-поводирем. Це не ілюстрація до окремого твору, а узагальнений графічний образ кобзаря, що дав назву першій Шевченковій збірці. Призначення офорта полягає у створенні відповідного настрою, ввести читача в образний світ «Кобзаря».

З м’яким, соковитим офортом вдало поєднувався лаконічний шмуцтитул (окрема сторінка з назвою) з напівсвітлим набором на ньому слова «Кобзар». У всьому відчувалося бажання надати книжці гарного вигляду. Офорт-фронтиспіс, шмуцтитули, спуски, поєднання білих і напівбілих сторінок – все це зробило невеличку збірку, яка включала лише 1429 віршованих рядків, величенькою, імпозантною книжечкою на сто чотирнадцять сторінок. Ця заслуга належить, передусім, Гребінці, але наявність у книжці офорта за малюнком Штернберга, з яким у той час Шевченко мешкав на спільній квартирі й товаришував, без сумніву, свідчить про участь і самого автора в оформленні книжки.

Друкарня Фішера містилася на Італійській вулиці, в будинку Яковлєва, поблизу Катерининського каналу. Під час друку «Кобзаря» сюди, звичайно ж, заходили Гребінка й Мартос, а з ними, ймовірно, і Шевченко. Потреба в цьому могла виникати для поета, зокрема, в зв’язку з читанням і правкою коректури.

Тираж першого видання «Кобзаря» не перевищував 1000 примірників. Тогочасний книжковий ринок і взагалі був досить бідним, а для української книжки й поготів. До того ж, тисячний тираж зумовлювався, очевидно, й уміщеним у «Кобзарі» офортом: більшої кількості відбитків офортна дошка не витримувала.

Продавали «Кобзар» по карбованцю сріблом за примірник. Отже, валова виручка за тисячу примірників «Кобзаря» становила орієнтовно 1000 карбованців сріблом. Набір і друк, вартість паперу, 15–20 % знижка книгарям за комісію – все це складало приблизно 500–600 карбованців. Очевидно, чиста виручка видавця П. Мартоса становила приблизно 400–500 карбованців.

Розійшовся «Кобзар» дуже швидко. Оголошення в двох номерах газети «Северная пчела» були єдиними друкованими повідомленнями про продаж книжки. Потреби в нових оголошеннях не було: «Кобзар» у книгарнях не залежався.

Як же розрахувався Мартос із Шевченком? Сам Мартос у своїх спогадах про поета підкреслював, ніби «з виданням «Кобзаря» у Тараса завелися грошенята…». Однак, це твердження рішуче спростував М. Лазаревський. «Шевченко розповідав мені, – писав він, – що перше видання (П. Мартоса) вийшло майже проти його волі, і що при розрахунках з видавцем він одержав непомірно малу винагороду». Отже, намагання Мартоса виставити себе в ролі Шевченкового благодійника й мецената є безпідставним. Його послуга Гребінці й Шевченкові у виданні «Кобзаря» не була безкорисливою і досить дорого обійшлася недосвідченому та довірливому поету.

Успіх «Кобзаря» у читачів був величезний. Жодне з попередніх українських видань не набуло такого великого поширення. Численні рукописні списки з «Кобзаря» набагато збільшили тираж книжки. Небаченим було швидке й органічне проникнення «Кобзаря» в народне середовище. Ця невеличка книжечка з восьми творів молодого поета, недавнього кріпака, одразу ж поставила ім’я Шевченка на перше місце в українській літературі. «Кобзар» по-новому розв’язував проблему народності літератури, питання літературної мови й стилю.

Перша його збірочка представила небачені досі в українській літературі зразки досконалого володіння поетичною формою. Шевченко виявив глибоке опанування духом народної творчості, бездоганне художнє чуття, поетичну щирість та ясність слова. «Ся маленька книжечка, – писав Іван Франко, – відразу відкрила немов новий світ поезії, вибухла мов джерело чистої, холодної води, заясніла невідомою досі в українському письменстві ясністю, простотою і поетичною грацією вислову».

У «Кобзарі» 1840 року ще не було відвертих закликів до боротьби, але весь він пройнятий стихійним протестом проти суспільної несправедливості, усе в ньому – поривання до вільного життя, гідного людини.

Рецензії й відгуки на «Кобзар» з’явилися майже в усіх петербурзьких журналах та газетах. Жодна з попередніх українських книжок не привертала до себе такої виняткової уваги. Навіть рецензенти з реакційно-консервативних видань, які вдавалися до непристойних випадів стосовно «мужицької» мови «Кобзаря», не могли не визнати яскравого, свіжого та самобутнього таланту молодого поета.

Заборона й вилучення «Кобзаря» після арешту Шевченка 1847 року зробили цю реліквію української літератури раритетом ще за життя поета. Повернувшись після заслання, не мав свого першого «Кобзаря» навіть сам автор.

Олена Слободянюк, старший науковий співробітник Національного музею Тараса Шевченка