Луї Брайль (Braille) (1809–1852) у трирічному віці втратив зір, коли грався з шилом біля верстака свого батька шорника. У школі для сліпих він вчився читати, використовуючи рельєфні літери. Крім того, він ознайомився з системою, розробленою артилерійським офіцером Шарлем Барб’є, для надсилання повідомлень своїм солдатам вночі. Ці повідом­лен­ня кодувались за допомогою отворів у дошці, завдяки чому їх можна було прочитати на дотик. Але як шкільна, так і військова системи не були досконалими, тому маленький Луї почав працювати над власною.

У 1824 році у п’ятнадцятилітньому віці Луї її розробив: маленькі «клітинки», які складалися з двох вертикальних рядків по три рельєфні точки, згруповані й пронумеровані від 1 до 3 зверху вниз ліворуч і з 4 до 6 зверху вниз праворуч. Розроблена система давала 63 можливі комбінації, які Брайль визначив як літери, цифри, розділові й математичні знаки.

Окрім літер і цифр, як завзятий і талановитий музикант, Брайль на основі тих самих прин­ципів розробив нотопис, завдяки якому він багато років викладав музику сліпим. Протягом цього часу він проявив себе як талановитий тифлопедагог.

Остаточно рельєфно-точковий шрифт сліпих набув сучасного вигляду в 1829 році, а вже в 1837 році було надруковано першу книгу за системою Брайля: «Історію Франції». У Росії друкарство шрифтом Брайля почалося з 1885 року.

Для читання шрифту Брайля застосовуються обидві руки: права читає інформацію, а ліва відчуває початок наступного рядка. Досвідчений читач може розшифрувати до 150 слів за хвилину, що лише у два рази менше, ніж у зрячої людини.

Сьогодні, як і майже дві сотні років тому, практично незмінна система Брайля (згодом за її допомогою почали також позначати хімічні та деякі інші символи) надає можливість багатьом мільйонам сліпих відчути прекрасний і таємничий світ книги.

І.О. Мікульонок, доктор технічних наук, професор, НТУУ «КПІ»