У Вашингтоні є куточок землі, дорогий і близький кожному українцеві. Це місце – трикутна площа, розташована на невеликому віддаленні від пам’ятника Джорджу Вашингтону та від Білого Дому. На площі височіє величний монумент видатному українському поету і професійному художнику Тарасу Шевченку.

Відкриття пам’ятника відбулося 27 червня 1964 року – якраз до 150-річчя від дня народження Тараса Шевченка.

Автор монументу – відомий канадський скульптор Лео Мол. Його справжнє ім’я – Леонід Григорович Молодожанин. Цей талановитий митець є також автором пам’ятників Тарасу Шевченку в Аргентині (в Буенос-Айресі, відкритого у 1970 році) та Бразилії (в Прудентополісі, відкритого у 1989 році).

Уже тільки за це Леонід Григорович заслуговує на пошану від українського народу. Але в Україні, на жаль, цей скульптор майже незнаний.

Лео Мол – українець. Він народився 15 січня 1915 року в місті Полонне на Хмельниччині. Але доля вчинила так, що майбутній скульптор у молодому віці мусив покинути рідну Батьківщину. Ще зовсім маленьким хлопчиком батьки вивезли його з України до Сибіру, куди подалися на заробітки. Пізніше переїхали на Північний Кавказ, до міста Нальчика.

Незабаром талановитий юнак вступив до ленінградської Академії мистецтв, працював у майстерні професора Матвія Генріховича Манізера – автора всесвітньовідомих пам’ятників Шевченкові: у Харкові (1933 р.) і у Києві та Каневі (1939 р.).

Леонід Григорович жив у Відні, Берліні, Амстердамі, а з 1948 року Молодожанин постійно мешкає і працює в Канаді, яка стала для нього другою Батьківщиною. Він плідно працює, виставляє свої твори в Монреалі, Торонто, виконує відповідальні замовлення.

У творчому доробку талановитого скульптора пам’ятники:

• князю Володимиру Великому в Лондоні (1988 р.); у Римі (Ватикан, 1988 р.) та у Торонто (1989 р.), а також скульптурні погруддя:
• колишньому прем’єр-міністру Канади І. Діффенбейнерові в Оттаві (1986 р.);
• королеві Великобританії Єлизаветі ІІ у Вінніпезі (1971 р.);
• папі Іоану Павлові ІІ в Німеччині (1983 р.);
• президенту Сполучених Штатів Америки Д. Ейзенхауеру;
• папі Іоанну ХХІІІ та Павлу VІ;
• кардиналам Тіссерану та Йосипу Сліпому;
• українському художнику і поету Святославу Гординському;
• митрополитам Іларіону і Германюку.

Також  Лео Мол виконав багато скульптурних портретів, серед яких: портрет композитора Миколи Лисенка та українського композитора та хорового диригента Олександра Антоновича та багато інших.

Лео Мол запроектував і виконав понад 80 вітражів (переважно для церков у Канаді). Його твори знаходяться в постійних колекціях і галереях багатьох міст світу: в Національній галереї Вашингтона (США); у Ватиканському музеї (Рим); в Галереї міста Вінніпега (провінція Манітоба, Канада); в галереї міста Торонто (Канада), а також у приватних збірках Канади, США, Англії, Німеччини, Голландії та Італії.

Понад 100 скульптурних творів художника, виконаних у бронзі, розміщено в парку скульптур імені митця у Вінніпезі. Це, звичайно, сприяє збереженню та популяризації творчої спадщини всесвітньо відомого скульптора.

У 1989 році творчість Леоніда Григоровича була відзначена державною нагородою – орденом Канади.

Думка увічнити великого українського поета і художника на американській землі виникла у Лео Мола, як він сам згадував, під впливом «Кобзаря». Саме геніальна творчість поета надихнула його на цю роботу. Якось після концерту в українській громаді Леоніду Григоровичу захотілося ще раз перечитати «Кобзар» Тараса Шевченка. Саме тоді і виникла думка про пам’ятник, адже на американському континенті проживають тисячі українців.

Відкриттю пам’ятника Шевченкові у Вашингтоні роботи Молодожанина сприяв відомий державний та військовий діяч, тогочасний (34-й) президент Америки Д. Ейзенхауер, з яким Лео Мол неодноразово зустрічався, коли працював над його скульптурним портретом. Під час правління цього президента та з його ініціативи був одностайно ухвалений Конгресом закон про спорудження пам’ятника українському поетові в столиці США. Ним же цей закон був підписаний. Він же урочисто відкривав монумент.

Ім’я цього президента двічі буде згадуватися в подальшій історії поряд з ім’ям Шевченка. Один раз, як президента, котрий без вагань підписав Закон про спорудження пам’ятника і про відведення публічної площі під нього. І другий раз у зв’язку з відкриттям цього пам’ятника 27 червня 1964 року.

Сам Лео Мол так розповідав про роботу над пам’ятником: «Коли я наважився взяти участь у конкурсі на проект пам’ятника Шевченкові у Вашингтоні, мені цілком відповідала висловлена в постанові про конкурс рекомендація відтворити постать Шевченка у молодому віці. Саме такого Шевченка я уявляв собі на підставі його творчості в тому періоді його життя, на тлі байронівсько-романтичної доби, в якій він жив і творив. Своєю творчістю Шевченко поєднав минуле із сучасним і майбутнім. Уся ця філософія чи не найкраще висловлена в його поемі «Кавказ»:

Не вмирає душа наша,
Не вмирає воля.
І неситий не виоре
На дні моря поля.

Не скує душі живої
І  слова живого.
Не понесе слави Бога,
Великого Бога.

Ці слова і лягли в основу мого проекту пам’ятника, і вони на ньому викарбувані. А постать Шевченка подана так, наче б вона ці завітні слова проголошує. Шукаючи вияву в мистецькій формі тієї прометеївської ідеї, яка лягла в основу мого проекту пам’ятника Шевченкові, я підкреслив цю ідею створенням образу невмирущого Прометея на окремій стіні побіч постаті Шевченка, що разом становить одну цілість».

Модель вашингтонського пам’ятника, виконану в бронзі, Леонід Григорович надіслав у подарунок Державному музею Шевченка (нині – Національному) у 1992 році. Цей безцінний дар зайняв своє почесне місце біля входу до музею.

У Національному музеї Тараса Шевченка є ще два експонати, відлиті в бронзі у Мюнхені 1992 року і подаровані автором. Це: горельєф «Гайдамаки» та скульптурне жіноче зображення під назвою «Мрія».

Горельєф «Гайдамаки» – це бронзова копія фрагменту пам’ятника Тарасу Шевченку в Буенос-Айресі – столиці Аргентини. Нагадаю, що сам пам’ятник – це постать Шевченка разом зі скульптурною групою «Гайдамаки» (що знаходиться праворуч від постаті) був відкритий в Аргентині 5 грудня 1971 року на Італійській площі району Палермо біля чудесного парку на тлі дерева-гіганта. Постать молодого Шевченка – з біло-рожевого граніту.

Постамент виконаний із полірованого граніту (кордільєриту), який має насичений брунатний колір. А неполірований граніт, навпаки, дуже світлий, схожий на мармур рожевого відтінку. З нього якраз і витесана стела «Гайдамаки».

Молодожанин створив два проекти пам’ятника Шевченкові для Буенос-Айреса. Журі вибрало лише один з них. Другий проект гіршим не був, але мав іншу концепцію. Якраз він і був покладений в основу бразилійського пам’ятника Тараса Шевченка, відкритого 3 грудня 1989 року в Прудентополісі.

Олена Слободянюк, старший науковий співробітник Національного музею Тараса Шевченка