Майже у кожного народу є чарівна казка про дракона: про величезну ящеру, яка ласа до м'яса. Ця хижа ящера літає, як птиця, плаває немов риба. До того ж в неї вогнепальна пелька та декілька голів. Крім цього у деяких міфах дракон – розумна істота.

Всесвітня спадщина

Якщо на Заході він є персоніфікацією Зла, то на Сході дракон – це втілення довголіття, влади, краси та кохання.    

 Чому на Сході дракон – це втілення довголіття?

   Вважається, що дракони спроможні жити вічно, якщо їх, зрозуміло, хтось не вб'є.

З владою теж все просто: складно здолати цю істоту: бо луска дракона міцна, мов залізо, зуби в нього міцніші та гостріші меча, а кігті немов списи. Крім того дихання дракона несе вогняну смерть, а його могутні крила – ці риси теж дають йому незрівняну перевагу у двобої.

Ну а краса? А хіба не привабливий вималювався образ? Адже страшезну красу драконів помічали навіть ті художники та письменники, які вбачали в драконі втілення зла. Крім цього часто-густо дракони (у цьому питанні і Схід, і Захід одностайні) – великі шанувальники краси, точніше красунь. Саме за право володіти красунею з драконом б'ється воїн у грецьких міфах, скандинавських сагах, давньоруських билинах. На в українській казці "Котигорошко" головний герой б'ється з драконом, щоб визволити сестру красуню, та й шестеро братів. Нагадую, у цій казці Котигорошко спас родичів собі на лихо.

Ну а чому дракон – іпостась Сатани на Заході, на Сході – це символ любовної пристрасті?

Вважається, що дракон любить лише один раз за життя та подругу обирає одну та й назавжди. Адже колись хтось з драконівської пари гине, інший не може його пережити: вмирає от нудьги, або відлітає високо у сине небо та блискавкою впадає на гостре каміння

Якщо у європейському епосі від драконів не жди ніякого добра, окрім лиха : вони спалюють вогнем вражай, пожирають скот, викрадають людей, насамперед незайманих, цнотливих красунь, якщо такі знайдуться, то в міфах Китаю, Кореї, В'єтнаму більшість наук та мистецтв люді отримали в подарунок від мудрих та щедрих драконів, що зійшли з неба. Однак азіатський культ драконів – ніщо порівняно з тим благоговінням, яке відчувають до своїх драконів індіанці Центральної Америці! Адже у доколумбовіх імперіях майя, тольтеків та ацтеків головним божеством був дракон Кецалькоатль. Он зійшов з неба та багато чому навчив індіанців. Улетів на небо, але обіцяв повернутися. Спочатку за Кецалькоатля ацтеки прийняли кровавого загарбника Мексиці Фернандо Кортеса.

За винятком Кецалькоатля, драконів індіанців не можна порівняти з драконами Сходу: дракони Азії щедрі, добрі і насамперед поблажливі до людей. Ні, індіанці регулярно приносили своїм драконам кроваві жертви. Самих красивих дівчат вони кидали в спеціальні храмові колодці – к драконам. Індіанці вірили, що дракони здатні приганяти їм хмари та дарувати вкрай важливий у їхньому посушливому кліматі дощ.

Дракон, що періодично ковтає Сонце та Місяць, існує і по сей день в міфології папуасів та аборигенів Австралії. Аналогічні погляди на затемнення були в давнину і у китайців, хоч жили вони на той час високорозвиненою цивілізацією.

Ці міфи о драконе, який ковтає джерело світа, надихнули радянського письменника Корнея Івановича Чуковського (справжнє ім'я Микола Корнійчук) написати віршовану казку для дітей "Вкрадене Сонце"

Культ дракона існував в древньому Єгипті та античної Греції (Елладі) Давньогрецький громовержець Зевс, рятуючись від свого батька-канібала Кроноса, перевертається у дракона. У страховидного змія, дракона, перевертається Протей – морське божество еллінів, античних греків. Само слово дракон грецького  походження, під цим терміном елліні розуміли будь-яку велику змію, ні обов'язково міфічну.  На честь перемоги над величезним змієм, над Пітоном, елліни навіть встановили спеціальні спортивні ігри, другі по значимості після олімпійських.

Священна рептилія

Серед вчених і по сей день немає єдиної думки о прототипі дракона. Одно безперечно: цей образ має місце в міфах, та переказах практично усіх народів, більшого того майже у кожного народу є свій не запозичений міф про дракона.  Образ дракона відомий швейцарський психіатр відніс до архетипів.

Архетипи – це елементи підсвідомого усього роду людського.

Ряд вчених небезпідставно вважає, що прообразом міфічного дракона послужили цілком реальні тварини: спрути, змії, варани, але головним чином крокодили.

Адже крокодили, як це не дивно, історично одні із самих шанованих тварин в світі. У античних єгиптян був бог-крокодил Себек. В храмах цього божества були басейни з крокодилами, котрих годували з рук освяченим людським м'ясом. Кожен рік єгиптяни влаштовували пишні свята, під час яких приносили в жертву Себеку юну красуню царського роду. Нарядно одягнуту та нарум’янену "наречену Себека" товкали до крокодилів, які миттєво роздирали її на шматки.

Ці трагічні події, по-перше, послужили основою грецького міфу о Персеї, о герої, що врятував ефіопську царівну Андромеду, яку віддали на з'їдання водоплавному дракону.

По-друге, надихнули уродженців Київської Русі на ритуальні ігрища (хороводи), котрі злегка змінившись проіснували аж до другої половини ХХ сторіч, у вигляді гри під назвою "Ящір". Цей курйоз відмітив радянський академік та запеклий борець з лженаукою Рибаков Борис Олександрович (Дивиться Рибаков Б.О. "Язичество древніх слов'ян" (1987 р.) Глава ІІІ "Святилища, ідоли та ігрища ") 

Культ крокодила існує и по сей день. Більш того достатня кількість наших сучасників, що мешкають у чорній Африці, бік о бік з крокодилами вірять, що місцеві чаклуни не тільки можуть керувати цими тваринами, але й і самі перевертатися в крокодилів.

Є у давньоруському епосі переказ о крокодилі перевертні, що. дав ім'я річці Волхв, яку до нього звали Мутною.      

"Був Волхв, старший син Словена, чародій, який догоджав бісам. Бісівськими чарами  перевертався він у лютого звіря, у крокодила. Перепони він робив на водному шляху у Волхові тим, хто не обожнював його. Одних він топив, інших пожирав" Це із "Переказу о Словені та Русі" ХVІІ сторіччя.

Риси крокодила має й давньоруський дракон, Змій Горинич. У стародавній билині "Добриня та Змій" дракон атакує Добриню, коли той купається в Почайне ("Пучай річці") Богатир голяком вистрибнув на берег, ну а там переслідуваний чудиськом-змієм, він зачерпує своїм пуховим ковпаком землю та як стрімко кине її в голови ("хоботи") чудовиська. Від цієї атаки грізний Змій Горинич стає, мов ягня.

Усе вірно, по-справжньому крокодили небезпечні лише у воді, а на березі завернути їх на втечу може, навіть маля, якщо почне кидати в очі крокодилам пісок, гальку та інший прибережний непотріб.

Однак, дракони – це не крокодили: крокодили не літають, та вогнем не дихають.  

Усього Китаю бренд

Символом сили та величі Піднебесної був, є та буде дракон. Куди б ви не рушили в КНР, обов'язково надибаєте місцевий визначний об'єкт, прозваний на честь дракона. Ось лише декілька з них: Сніжна гора Нефритового дракона, башта Дракона в Харбіні, Храм П'яти Драконів на горі Удань-Шань, ліфт ста Драконів в національному парці Чжанзяцезе та багато інших. Крім того не можна не пригадати "Хребет Дракона" – відомі рисові тераси, що в багатьох людей ототожнюються зі спиною цього міфічного звіря.

Дракон, до речі, – це єдина міфічна істота в східному гороскопі. В автори цього гороскопу китайці записали свого Сюаньюань Хуан-ді  ("Жовтого імператора ") Хоч сьогодні деякі вчені Заходу запекло оголошують його вигаданим персонажем, але давні вчені Піднебесної пишуть про нього, як про цілком реальну історичну особу, о якій, такі дійсно, складено багато казок та міфів. Що ж у цій дискусії автор приймає сторону давніх китайців: бо освічена людина скромна – глибока ріка спокійна.    

В стародавні часи Хуан-ді після наполегливої боротьби підкорив собі ряд племінних ватажків та й заснував на території КНР першу централізовану державу. Безперечно, Хуан-ді був не просто збирачем земель китайських, а генієм типу Наполеона, Чингізхана, Кецалькоатля (Кецалькоатль – не вигадка, а зарахований до богів Ватажок індіанців)

У кожного племені, що підкорив Хуан-ді, був свій тотем, у вигляді звіра.

Тотем – це шанований усім племенем реальний об'єкт, від якого це плем'я, по-перше, веде родовід. А по-друге, вважає, що добробут усього роду-племені та кожного окремого одноплемінника чудодійно залежить від цього об'єкта. Часто тотем – це звір, хоч стати їм може рослини і навіть неживий предмет.

Щоб навіки сплавити різнорідні племена в один етнос, Хуан-ді задумав об'єднати усі їхні тотеми в один, пов'язаний з блискавкою, об'єкт. Задумано – зроблено та на білий світ з'явився лун або китайський дракон, вкрай мила химера. 

Химера (біологія) – це генетично різнорідний об'єкт.

Придивиться уважніше до китайського дракона. У нього, у луна, голова верблюда, кігті яструба, тіло змії, вуса сома, грива лева, очі демона, луска коропа (по канону лусочок повинно бути 81 чи 117), роги оленя, велика пелька, мов у бика, корові уші, тигрові ікла, ніс собаки… 

Хуан-ді не тільки сотворив луна, але й ввів свої чадо в сакральне коло, в китайський зодіак. У своїй імперії Хуан-ді був не тільки головним воєначальником, але й першім астрономом-астрологом, який особисто дбав про календар своїх вірнопідданих. Більш того, він особисто оголошував їм прихід той чи іншій пори року, розпочинав сільськогосподарчі роботи (проводив першу символічну борозну), відкривав мисливський сезон тай сезон рибної ловлі.   

Усі наступні імператори Китаю, переняли от Хуан-ді луна, символ імператорського суверенітету та виші вказані почесні обов'язки.

Слід відмітити, що поточний 2024 рік  - це рік Зеленого дерев'яного дракону. Цей факт і надихнув автора взятися за перо. Залишається додати, що за китайським гороскопом рік луна почався 10 лютого 2024 року, а закінчиться у 2025 році 28 січня.

Білостоцький Ігор