Дуже солідна, складена провідними фахівцями книга «Фольклор графств Англії» описує наступний випадок. 4 серпня 1577 року у містечку Бангей, що у графстві Саффолк (південний схід країни), почалася сильна гроза. У місцевій церкві тим часом йшла ранкова служба. Раптом пролунав страшний удар грому, і приголомшені парафіяни побачили поряд з собою, у яскравому світлі блискавки, величезного чорного собаку з очима, що світилися. Він біг по проходу. Коли пес минув двох людей, що молилися на колінах, ті впали мертвими. Шкіра ще одного парафіянина від дотику жахливого звіра обвуглилася, але сам він залишився жити. Потім собака зник… Незабаром бангейці виявили, що механізм церковного годинника зіпсований, а на підлозі та на оббитих залізом дверях храму залишилися сліди, що нагадують подряпини від пазурів.
Того ж дня в містечку Блітбургу, за сім миль від Бангея, у місцевій церкві також побачили зловісного чорного собаку – тут він убив двох людей і обпалив ще кількох.
(1859–1930)
Подібних випадків описується безліч. У Дортмурі один джентльмен зустрів дивного чорного звіра, який нагадував теля. Він вирішив погладити тварину, але рука відчула лише порожнечу. Затим пролунав оглушливий вибух, що відкинув скаліченого любителя тварин на десяток кроків! Примарному чорному собаці приписували жахливу властивість — його поява була знаком чиєїсь близької смерті. У своїй книзі «Енциклопедія привидів», виданій в 1984 році, Деніел Коен розповідає про дивного пса, який з деяких пір став, невідомо звідки, приходити до родини Воген. Один із дітей у цій родині захворів на віспу. Якось мати увійшла до його кімнати – і побачила, що разом із хлопчиком у його ліжку спить великий чорний собака. Гучно закричавши, вона вибігла з дитячої, щоб покликати батька. Коли той увірвався до кімнати хворого, то не побачив ніякого собаки. А за годину хлопчик помер...
У середині XVII століття відбулася англійська революція, що коштувала корони та життя Чарльзу I. Переворот був скоєний під керівництвом Олівера Кромвеля. 1649 року його уповноважені з'явилися в один із королівських замків, а саме – у замок Вудсток в Оксфордширі. Ця будівля була відома своїми... примарами, і насамперед, тінню прекрасної Розамунди Кліффорд, коханої короля Генріха II: її отруїла ревнива королева.
Бог знає, що там збиралися влаштувати суворі пуритани, – принаймні, вони почали облаштовуватися. Коли настали осінні холоди, нові господарі замку, недовго думаючи, зрубали на дрова Королівський дуб, що зростав поблизу, – стародавнє могутнє дерево, яке дуже шанували місцеві жителі. І після цього почалися нещастя.
Того дня, коли священний дуб був зрубаний і розколотий на поліна, у замковому дворі з'явився величезний чорний собака. Він шалено кидався на людей, всі ховалися від нього і зачиняли двері. Але марно! У коридорах Вудстока лунали важкі кроки, чиясь невидима рука рвала важливі документи. Поліна з Королівського дуба виявили здатність раптово злітати та обрушуватися на чиновників; у вікна замку влітали камені та кінські кістки… Все це було схоже на відомий дослідникам паранормальних явищ полтергейст, «буйство духів». Проте центральною фігурою залишався собака. Він ще довго наводив страх на осквернителів королівської пам’яті та народної святині.
Основою для повісті Конан-Дойла цілком могла послужити й інша історія... У тому ж XVII столітті, на околиці містечка Бакфастлей на сході Девоншира, жив якийсь сквайр (дворянин-поміщик) Річард Кейбл. Слава про нього йшла дуже погана, приблизно, як про Х’юго Баскервіля: буян і п'яниця, постійно зайнятий полюванням. З ватагою таких же буйних друзів Кейбл носився на коні по окрузі, переслідуючи звірів і витоптуючи селянські поля. Дружину він тиранив і бив, діставалося й слугам… Місцеві жителі приписували сквайру безліч найстрашніших гріхів, включаючи угоду з дияволом.
Якось дружина, не в змозі більше виносити тиранство Кейбла, вирішила залишити його будинок, але була вбита чоловіком під час спроби втекти. І тут за жінку заступився... її улюблений собака! Кажуть, псині теж чимало діставалося від домашнього хулігана. Собака наздогнав лиходія поряд з трупом господині і перегриз йому горло!
Месника потім пристрелили, але цим справа не закінчилася. Поміщика поховали, і ось – ночами на його могилі почали помічати якусь істоту, подібну до велетенського собаки. Очі його палали, вогонь виривався з пащі. Сатанинський собака голосно завивав… Зрештою, над могилою спорудили кам'яний склеп, не забувши окропити його святою водою. Але виття ночами не припинилося, а за ґратами склепу перехожі бачили зловісне червоне свічення. Часом це відбувається й у наші дні.
Річард Кейбл – цілком реальна особа; охочі завжди можуть відвідати його могилу у склепі, приїхавши на старий цвинтар, розташований навколо руїн церкви Святої Трійці у місті Бакфастлей. Якщо ж почекати там до ночі, можна почути виття примарного пса.
У графстві Девоншир, де відбувається дія «Собаки Баскервілів», вже кілька століть зустрічають хижу тварину, названу, на ім’я місцевості, «монстром Ексмура». Вона благополучно поїдає овець, часом нападаючи на людей. Одного разу «монстр Ексмура» попався на очі англійському біологу Тревору Біру, і він визначив, що це велика дика кішка – пума.
Але навіть школярам відомо, що пуми в Англії не водяться. Як вона могла тут з'явитися? На думку лондонської журналістики Ді Френсіс, на це питання може бути три відповіді. Перший: «монстр Ексмура» – давня, реліктова тварина із сімейства котячих; такі звірі вже багато тисяч років живуть у британських лісах, але побачити їх так само важко, як снігову людину. Варіант другий: приблизно два століття тому якийсь мандрівник завіз на острови пару пум із Америки і випустив їх на волю (або вони втекли).
Третя версія здається Ді Френсіс найбільш переконливою. «Монстр Ексмура» – ніяка не пума! Судячи з розповідей свідків, хижак має довгий хвіст і огидно плоску, злісну морду; його вереск здатний підняти з могили мерця, лютість не має межі; до того ж, звір неймовірно розумний і підступний! Так, дику кішку все це мало нагадує… Мимоволі спадають на думку і кошмарний «звір Жеводена», який наводив страх на французів у XVIII столітті (у нашій книзі є про нього нарис), і цілком сучасна чупакабра, «вбивця кіз», як пишуть, помічена навіть в Україні!
Суворий поліцейський протокол, складений на початку 1980-х років, зафіксував: така собі Сьюзан Хопкінс відчинила задні двері свого будинку і побачила, як «величезний сірий звір приготувався до стрибка». Потім він таки стрибнув у двір садиби Сьюзен – і насамперед загриз нещасну кішку на ім'я Петсі. Нарешті, не знайшовши більшого видобутку (жінка відразу зачинилася в будинку), хижак «перестрибнув через зелену огорожу і зник на території сусідньої школи»...
Приблизно в ті ж дні Кетлін Топкіф із Хейфілда зіткнулася з чорним звіром завбільшки з леопарда… у себе на кухні. «Монстр» діловито виїдав м'ясо із каструлі з супом. Жінка здивувалася несподіваній зустрічі, а звір, злегка (?!) куснувши господиню за руку, поспішно ретирувався.
З 1983 року в Девонширі почалося велике полювання за таємничим звіром. Його вели поліцейські. Чудовисько різало овець, здирало з них шкуру — і пожирало за один раз стільки м'яса, скільки, здається, не здолав би й тигр! Але поліцейські одні не впоралися і викликали на допомогу загін військових під командуванням старшини Енді Уілкінса. Цілих 78 днів тривала облава; солдати тричі чули виття чудовиська, навіть бачили його, але зловити і знищити не змогли.
Через кілька років, уже вийшовши у відставку, Енді Уілкінс самостійно спробував вистежити монстра – і одного разу навіть узяв його на приціл, але... натиснути на гачок спуску чомусь не наважився. Ось що писала з цього приводу, за словами мисливця, лондонська «Таймс»: «Тварина була понад два метри від носа до хвоста і важила під 90 кілограмів. Енді – снайпер і вміє судити про такі речі. Але він не зміг змусити себе вистрілити. Він відчував повагу до цього розумного звіра, який добре бачив, чого добиваються мисливці...»
На початку 1990-х років на болотах Девоншира знайшли череп великого хижака. Він був неабияк пошкоджений за століття, і визначити достовірно, кому саме належить череп, не вдалося. Принаймні, нікому з відомих в Англії звірів.
А кілька років тому біля Дартмура, де розташований національний парк, трапилося щось взагалі немислиме. «Монстра» сфотографували – причому випадково! Єгер Мартін Уітлі знімав групу школярів, які приїхали до парку на екскурсію. Хлопці розташувалися біля мальовничих скель. Але цієї хвилини внизу, по долині, підтюпцем пробіг дивовижний звір!
Уітлі розповідав потім журналістам: «Він йшов стежкою за двісті ярдів (близько 180 метрів) від мене. Він був чорно-сірий і за розміром скидався на мініатюрного поні. У нього широкі плечі, товстий хвіст із широким кінцем та маленькі круглі вуха. Спочатку його рухи нагадували кішку, але потім мені здалося, що в ньому швидше щось від ведмедя. На протилежному боці була гучна група школярів, але він повністю їх ігнорував».
Засновник національної дослідницької програми «Великі кішки Британії» Марк Фрейзер коментує: «Він схожий на росомаху чи ведмедя на деяких знімках і на великого дикого собаку – на інших. Це дуже дивна тварина».
Сам Уітлі переконаний – на його знімках знято не собаку. «Я все життя працюю з собаками, це точно не дикий пес, – каже він. – Я в цих місцях років десять тому бачив чорну кішку розміром із коллі, але ця істота і не кішка, вона набагато більша. Ви будете здивовані кількістю людей, які останніми роками бачили тут великих чорних кішок та звірів, схожих на ведмедів». Але не вірить єгер і тим, хто в знятому звірі бачить всього лише дикого кабана…
Напрочуд, але факт: наявність у Південній Англії (такої обжитої, цивілізованої, багатолюдної!) невідомого вченим хижака – не єдина загадка, пов’язана з великою детективною повістю.
Не дивуйтеся. Сера Артура Конан-Дойла звинувачують у плагіаті! Більше того: у тому, що письменник… особисто отруїв справжнього автора «Собаки Баскервілів»!
У першому виданні повісті була виноска сера Артура: «Ця історія не була б написана без мого друга Флетчера Робінсона, який надихнув мене».
Адвокат Робінсон дійсно одного разу повіз Конан-Дойла в Девоншир, де й розповів місцеву легенду про чорного пса-месника, який переслідує злих людей. (Найсмішніше, що прізвище кучера Робінсона було… Баскервіль!)
Але це все, що відомо про роль друга письменника у створенні повісті. За офіційною версією, юрист помер 1907 року від тифу. Проте існують любителі дешевих сенсацій, які стверджують, що твір «переважно належить саме перу Робінсона»; що отруту «істинному авторові» Конан-Дойл підмішав не сам, а руками своєї коханки, дружини Флетчера!
Та добре відомо інше: якраз у 1907 році Конан-Дойл посилено упадав за своєю майбутнею другою дружиною, закоханий був, що називається, «по вуха», і жодних коханок у нього не водилося. Мало того, британська дослідниця Хізер Оуен з'ясувала: сер Артур наполягав, щоб «Собака Баскервілей» вийшла друком під двома іменами, його та Робінсона! Не погодився видавець: ім'я Конан-Дойла на обкладинці гарантувало книзі комерційний успіх, а друга-адвоката не знав ніхто.
На жаль, у світі чимало брехунів та очорнителів, і світлі, талановиті люди часом безсилі перед наклепом.
А ось невідомі величезні хижаки в чистенькій, доглянутій Англії — мабуть, реальність.
Андрій Дмитрук, письменник
![Математика: проблеми теорії чисел [2]](/images/202404ua/numbers-theory.jpg)
Засновник та видавець