Всі, звичайно, пізнали опис всесвітнього потопу в Біблії, у Книзі Буття (VI, 5 – 7). За переказом, опис зроблений пророком Мойсеєм.
А ось інший древній текст: «Для того, хто вміє бачити, вони являли собою ганебне видовище... вони здавалися найпрекраснішими і найщасливішими саме тоді, коли в них кипіла нестримна жадібність і сила. І ось Зевс, бог богів, що дотримується законів... подумав про славний рід, що впав у таку жалюгідну розбещеність, і вирішив накласти на нього кару…».
Досить близький смисловий збіг! Проте, другий фрагмент взято з діалогу «Критій», написаного не в Ізраїлі, а зовсім в іншій країні — Елладі. І автор його – знаменитий давньогрецький філософ Платон. Мова йде про жителів загиблої під океанськими хвилями легендарної країни Атлантиди.
Отже, і допотопне людство Старого Завіту, і атланти Платона понесли кару за свої злі пристрасті, гординю і розбещеність; але ж про те ж кажуть і шумерські клинописи! З епосу «Про того, що все бачив» дізнаємося, що боги вирішили покарати смертю гріховний народ Шумера, чому й затопили цю країну водою; врятувався на заздалегідь побудованому кораблі, з усією родиною та з тваринами, лише праведний Утнапішті… зовсім як біблійний Ной!
Але чи могли не тільки в уяві невідомого шумерського міфотворця, Мойсея і Платона, а й насправді відбутися всі ці потопи... або ж, може, один потоп, що торкнувся і Близького Сходу, і Греції?!
Відомий англійський археолог сер Леонард Вуллі, який у 1920-х роках розкопував древнє шумерське місто Ур (III тис. до н. е.), наткнувся під його руїнами на шар наносної глини завтовшки два з половиною метри. Це були явні сліди «потопу», щоправда, не всесвітнього, — лише розливу річки Євфрат. Та, оскільки найдавнішим народам їхня батьківщина представлялася всією землею, місцева повінь була сприйнята, як світова катастрофа. Потім, на думку Вуллі, шумерський міф потрапив до євреїв і ліг в основу біблійної легенди.
Знайшлося, начебто, і коріння розповіді про Атлантиду. Археологи Ангелос Галанопулос та Спіридон Маринатос, знаменитий дослідник морських глибин Жак-Ів Кусто доводили: катастрофа, описана Платоном, сталася не 11500 років тому, як стверджує філософ, а «лише» 3500 років, і не в Атлантиці, а в Середземному морі. Потужне виверження вулкана на острові Тіра (Санторін) зруйнувало квітучі міста на цьому острові, а також породило цунамі, яке завдало великої шкоди культурі ближнього Криту. Пізніше цей жахливий катаклізм і оформився в оповідь про затоплену країну Атлантиду.
Та ось яка історія… Напевно, немає жодної стародавньої цивілізації на Землі, де б не існувала легенда про потоп! Африка, Китай, Тибет, Мексика... Давні кельти розповідали про те, як море розлилося і поглинуло країну Ллін-Ліон. Ацтеки згадували свою загиблу Батьківщину Ацтлан (майже Атлантида!).
Можливо, все-таки мав рацію Платон, і набагато раніше, ніж розлився Євфрат або вибухнув Санторін, планетою прокотився справжній всесвітній потоп? Чим він міг бути викликаний?
Перегляньмо ще раз уважно деякі стародавні тексти. «Потоп був спричинений драконом Кун-Кун. Він ударив головою об небесне склепіння, через що впали стовпи, які підтримували небо, і воно звалилося на землю, заливаючи її водою» (Китайський міф.) «З неба зірвався Великий Змій… на землю впала його шкіра та шматки його кісток». (Кодекс «Чілан-Балам» з Чумайеля, Мексика.) Отже, то була не просто гігантська повінь – її викликали якісь величезні маси, що падали з неба!
Чимало вчених, аналізуючи міф про Атлантиду, приходило до гіпотези про колосальний землетрус, який «потопив» материк. Справді, з історії відомі страшні наслідки земних судом. У 1755 році від сейсмічного поштовху та ненормально високого припливу загинула столиця Португалії, Лісабон. За шість хвилин було знищено понад 60 тисяч людей! Землетрус 1920 року в провінції Ганьсу (Китай) забрав двісті тисяч життів... Але, виявляється, сила підземних бур має межу. Материк чи великий острів зникнути безвісти не можуть. Якщо й зануриться берегова смуга, то лише на кілька метрів, як це було 1960 року в Чилі. Таку «Атлантиду» і дитина знайшла б, пірнаючи на пляжі!
Вулкан, навіть найпотужніший, також здатний завдати лише поверхневих руйнувань, мало змінивши при цьому рельєф місцевості. У його силах підняти хвилю цунамі, як це сталося в Егейському морі. Так, тоді були зруйновані гігантськими валами міста Криту. Але ж сам Крит, який постраждав від «моретрусу», і не думав нікуди занурюватися!
Залишається одне пояснення – яке, до речі, дуже точно узгоджується з міфами про «стовпи неба, що впали», або про кістки Великого Змія. «Винуватець» потопу прийшов із Космосу!
Польський атлантолог Людвік Зайдлер припустив, що «справжню» Атлантиду занапастила комета Галлея. Точніше, не сама комета, а одна з кам'яних брил, що становили її голову. Ця космічна гора відокремилася від комети і впала в Атлантичний океан, роздробивши вщент великий населений острів або архіпелаг. Зайдлер навіть вирахував, коли саме стався катаклізм: 9541 року до н. е. Досить точний збіг із датою, названою Платоном! А якщо брила була не одна? Звісно ж, від такого «дощу» мільйонотонних «камінців» могли постраждати всі материки…
Німецький вчений Роберт Вессінг вважав, що 5 червня 8499 до н. е., о 13.00 (ось де німецька точність!), із Землею зіткнувся астероїд вагою дві тисячі мільярдів тонн. Він врізався в океан у районі Мексиканської затоки.
Виділилася енергія тридцяти тисяч атомних бомб, скинутих на Хіросіму... Так, атлантам не позаздриш!
Є непрямі докази справедливості цих гіпотез. Близько дванадцяти тисяч років тому льодовиковий період змінився швидким потеплінням. Деякі вчені припускають, що тоді раптово зникла в Атлантичному океані якась суша, що служила перепоною для південної теплої течії Гольфстрім. Течія проникла на Північ, і льоди розтанули... Що за сила знесла бар'єр в Атлантиці? Незрозуміло…
Чи загрожують нам у майбутньому нові «Атлантиди»? Існують різні думки щодо цього. Але й тут є один знаменний збіг між знаннями стародавніми та сучасними. Римський історик Цензоріус писав, що Земля переживає космічну катастрофу кожні 21 600 років. Зайдлер підрахував: небесні тіла, порівняні за розміром із «тою самою» брилою, падають на нашу планету приблизно раз на 22000 років.
Ну що ж! Значить, ще тисяч 10-12 років нам з вами турбуватися нема про що...
Андрій Дмитрук, письменник
![Математика: проблеми теорії чисел [2]](/images/202404ua/numbers-theory.jpg)
Засновник та видавець