Один з не надто радісних спогадів моєї студентської юності був пов’язаний з проблемним травленням. Щоранку треба було добре поснідати, щоб вистачило сил до пізнього обіду. Згадуючи ті дні, я можу однозначно сказати, що снідати взагалі не хотілося. Але щоб не ображати батьків, які дуже дбали про харчування сина, доводилося повністю з’їдати посилений сніданок.

Все було б нормально, але в мене були деякі проблеми з шлунком. По дорозі до зупинки транспорту досить часто мені доводилося залишати «свій сніданок» під кущем, на радість місцевим собакам. Зараз, безумовно, можна стверджувати про наявність гастриту, якому не дуже подобався обширний сніданок.

Резонно припустити, що за кілька років до розвитку цієї хвороби на слизовому шарі мого шлунку старанно розмножувалися особливі бактерії. Без належної уваги імунної системи ці мікроорганізми руйнували цілісність слизової оболонки шлунка і формували запальний гастрит.

На цьому етапі мені хотілося б підкреслити, що значне збільшення цих бактерій у шлунку по закінченню деякого часу привело до мого хворобливого гастриту.

Бактерію Helicobacter pylori (Н. pylori) називають хелікобактер або гелікобактер. Надмірна кількість цієї бактерії в шлунку призводить до розвитку гелікобактеріоза. Це грамнегативна бактерія близько 3 мкм в довжину, діаметром 0,5 мкм. Вона володіє 4-6 джгутиками і здатністю надзвичайно швидко рухатися навіть у густому слизу.

Назва цих бактерій походить від їх спіральної форми, яка допомагає їм проникати і полегшує рух в слизовому шарі шлунка. Починаючи з другої половини XIX століття з’являлися повідомлення про виявлення спіральних бактерій в слизовому шарі шлунка людей і тварин. Але до того часу вчені вважали, що ніякі бактерії не зможуть вижити в кислому середовищі шлункового соку.

Виявлені бактерії необхідно було висіяти і продемонструвати їх наявність, але в той час не були ще розроблені спеціальні живильні середовища для цього.

У 1981 році майбутній професор клінічної мікробіології Університету Західної Австралії Баррі Маршалл (народ. 1951 р.) зустрівся зі старшим патологом Королівського госпіталю Перта Робіном Уорреном (народ. 1937 р.), який вже кілька років проводив дослідження спіралевидної бактерії шлунка.

У 1982 році вони виділяють первинну культуру хелікобактеру у хворого. Було висловлено припущення, що більшість виразок шлунка та гастритів у людини викликаються інфікуванням бактерією гелікобактера, а не стресом або гострою їжею, як вважалося раніше. Однак це припущення було зустрінуте насмішками у медичному і науковому співтовариствах.

Пізніше, в 1998 році, Маршалл говорив: «Всі були проти мене, але я знав, що правий». Визнання науковим співтовариством провідної ролі цього мікроба в розвитку захворювань шлунка почало поступово приходити лише після того, як були проведені додаткові дослідження.

Один з найбільш переконливих експериментів у цій галузі був поставлений самим Баррі Маршаллом в 1984 році. Він свідомо випив культуру бактерії, виділену від хворого, і незабаром у нього розвинулися симптоми гастриту: шлунковий дискомфорт, нудота, блювання і специфічний запах з рота.

Через 10 днів після навмисного зараження на ендоскопії у нього були виявлені ознаки гастриту і присутність гелікобактера на слизовій шлунка. Потім Маршалл зумів продемонструвати, що він у змозі вилікувати свій набутий гастрит за допомогою 14денного курсу антибіотикотерапії.

Після проведеного лікування біопсія не показала наявності бактерії в шлунку і ознак гастриту. Це було прямим експериментальним підтвердженням того, що гелікобактер викликає гастрит. Стаття, що описує цей експеримент, була опублікована в 1985 році в журналі Medical Journal of Australia і стала найцитованішою статтею журналу.

У 1994 році Національний інститут охорони здоров’я США опублікував експертну думку, де стверджувалося, що більшість рецидивуючих виразок шлунка та гастритів з підвищеною кислотністю викликаються інфікуванням гелікобактерним мікробом, і рекомендував застосовувати антибіотики для лікування цих захворювань.

У 2005 році першовідкривачі медичної важливості бактерії гелікобактер Робін Уоррен і Баррі Маршалл були нагороджені Нобелівською премією з медицини.

Яким же чином хелікобактеру вдається вижити в кислому вмісті шлунка? Ця бактерія має досить велику кількість особливого ферменту – уреази, який розщеплює сечовину з утворенням аміаку – досить сильної луги. «Аміачна хмара» локально в місцях присутності гелікобактера

нейтралізує соляну кислоту шлунка і забезпечує бактеріям комфортні умови. Одночасно з цим аміак викликає хімічне подразнення і запалення, а згодом і загибель клітин слизової шлунка.

Коли пацієнти намагаються пройти діагностику на наявність гелікобактера? Як правило, це відбувається вже при наявності певних проблем зі шлунком. У більшості випадків присутність значної кількості бактерій підтверджується і пацієнтам призначається курс спеціальних антибіотиків для протибактеріальної терапії.

Різниця в частоті, з якою трапляється гелікобактерна інфекція в розвинених країнах Заходу і в країнах «третього світу» часто пояснюється суворішим дотриманням гігієнічних стандартів і широким використанням антибіотиків.

Проте з часом стала виявлятися проблема стійкості гелікобактера до антибіотиків. На сьогодні існує багато штамів в Європі, США і навіть у країнах, що розвиваються, вже нечутливих до основного препарату – метронідазолу.

Гелікобактер був виділений з калу, слини і зубного нальоту інфікованих пацієнтів, що пояснює можливі шляхи передачі інфекції, наприклад, під час поцілунків, при користуванні загальним посудом, спільними столовими приборами, спільною зубною щіткою.

Можливе, і вельми часто зустрічається, зараження гелікобактером у закладах громадського харчування. Передбачається, що до 90% випадків інфекції протікають безсимптомно. Більше 2/3 населення Землі інфіковані гелікобактером, що робить цю інфекцію найпоширенішою в світі.

Навіщо тоді проводити діагностику? Можливо, проблема полягає не в тому, що пацієнт є носієм гелікобактера, а в тому, яка кількість цієї бактерії живе в шлунку і чи здатні вони викликати патологічні зміни слизової органу.

Найнадійнішим методом діагностики гелікобактерної інфекції залишається біопсія, здійснена під час ендоскопічного обстеження шлунка та дванадцятипалої кишки. Взяту при біопсії тканину слизової піддають швидкому тестуванню на наявність уреази або гістологічному дослідженню.

Неінвазивні (що не вимагають ендоскопії) тести включають визначення титру антитіл у крові до антигенів гелікобактера, визначення наявності антигенів гелікобактера в калі, а також уреазний дихальний тест, який полягає в тому, що пацієнт випиває розчин міченої вуглецем 14Cабо 13Cсечовини, яку бактерія розщеплює з виникненням, відповідно, 14Cабо 13C-двоокису вуглецю, який потім виявляють у видихуваному повітрі за допомогою масабо лазерної спектрометрії.

В Інституті біохімії ім. А.В. Палладіна НАН України розроблений і сертифікований прилад для експресдіагностики гелікобактеріоза шлунка «Гелікотестер» (свідоцтво №13543 / 2 014).

Пацієнт приймає розчин сечовини нормального ізотопного складу, після чого протягом 8 хвилин проводиться чотири рази забір повітря по 30 секунд кожен з ротової порожнини і вимірювання концентрації аміаку за допомогою спеціального датчика. Утворений гелікобактером аміак легший за повітря, тому піднімається через стравохід до рота. За відсутності значної кількості гелікобактера концентрація аміаку в зразках повітря не змінюється сильно.

При розвиненому гелікобактеріозі датчик приладу фіксує суттєве збільшення вмісту аміаку, приріст якого визначає ступінь гелікобактеріоза у відповідності зі шкалою біопсії слизової шлунка: «-» – відсутність підвищеної кількості бактерії, слабке інфікування «+» – до 20 мікробних тіл у полі зору мікроскопа, середнє « ++ » – від 20 до 40 мікробних тіл, високе« +++ » – більше 40 бактерій гелікобактер.

Важливо пам’ятати, що надмірна кількість гелікобактера на слизовій шлунка з часом призводить до розвитку патології цього органу. Бажано проводити профілактичну діагностику гелікобактеріоза ще до формування гастриту або виразки.

Студенти Малої академії наук провели обстеження школярів 11-го класу. Результати показали, що серед 30 учнів класу 2-5 школярів вже мають виражений гелікобактеріоз, хоча симптоми розвиненого гастриту ще не сформувалися.

Використання профілактичного лікування дозволить не допустити розвитку патології шлунка. В Інституті біохімії розроблений харчовий продукт з лікувальними властивостями «Геліконет».

Раніше в аптеках для лікування захворювань шлунка продавався розчин азотнокислого срібла, основний недолік якого полягав у створенні з соляною кислотою шлунка молекул хлористого срібла, які не розчиняються у воді, а виводяться з організму. У продукті

«Геліконет» використана концентрація срібла, яка допускається для питної води.

Другий компонент цього продукту в реакції з гелікобактером дає речовина, що приводить хлористе срібло в водорозчинну форму.

Срібло – це класичний інгібітор уреази. Чотири молекули цього металу повністю блокують фермент. Без уреазного захисту бактерія не може успішно розвиватися, і їх кількість зменшується до безпечного рівня.

Прилад «Гелікотестер» призначений для використання в медичних кабінетах і в побутових умовах. Висока чутливість методу, низька вартість устаткування, простота виконання, експрес-результат – все це може бути основою для масових профілактичних обстежень населення на гелікобактеріоз.

У моєму випадку я скористався приладом «Гелікотестер», що підтвердив наявність гелікобактеріоза, і в середньому два рази на рік пропиваю курс препарату «Геліконет». Гелікобактер мене вже не турбує.

С.Г. Шандренко, кандидат біологічних наук, Інститут біохімії ім. А.В. Палладіна НАН України