Широка долина Дніпра у Києві – справжня ботанічна комора. У попередніх частинах нашої подорожі ми ознайомилися з рідкісними рослинами заплавних лук. У цій частині нас чекає подорож у світ загадкових орхідей і папоротей лісових угруповань долини Дніпра.

Жировик Лезеля (Liparis loeselii, Червона книга України (далі просто ЧКУ), категорія – вразливий вид). Рідкісний вид заплавних лісів долини Дніпра. Наскільки нам відомо, ця унікальна болотна орхідея з долини Дніпра в Києві не згадувалася в літературі аж до 2012 року, коли два плодоносних примірника виду нам вдалося виявити в одному з локусів популяції дремліка чемерицевидного в урочищі Покал.

Гронянка багатороздільна (Botrychium multifidum, ЧКУ, категорія – зникаючий вид). Родова назва походить від грецького слова «ботріхіон» – гроно, та пов’язана з формою спороносної частини листа. Народні назви: грознянка, грознаток, ключ-трава, розрив-трава.

Саме з рослинами роду гронянка пов’язані перекази про розрив-траву, яку може знайти тільки той, хто знайде квітку папороті і корінь плакун-трави. Розрив-трава цвіте один раз на 10 років у ніч на Івана Купала. При цьому її можна знайти тільки під час нічної косовиці. Якщо коса порвалася, то це означає, що вона натрапила на розрив-траву, – звідки і її народна назва.

У цьому переказі є, до речі, доля правди, адже представники роду гронянка ростуть на півночі і особливо в горах, люблять рости на луках. Відшукати розрив-траву в скошеному сіні можна, тільки кидаючи його на воду. Всі рослини потечуть за течією, тільки розривтрава – проти течії.

Розповідали, що розривтрава разом з калюн-травою (ймовірно, верес – Calluna vulgaris L.) росте на Лисій горі під Києвом (насправді жодного з видів роду на Лисій горі поки зафіксовано не було).

За переказами, шукають розрив-траву в передвечірні години. Потрібно виміряти небо і не прорахуватися у визначенні віку нічного світила: молодий місяць летить за стомленим сонцем ріжками назад, а старий виставляє їх вперед по своєму ходу. У цей час розрив-трава має вигляд ключа, сріблиться в темряві дрібними світними спорами.

Якщо вставити цей ключ в отвір замка, будь-яка фортеця відчинить ворота. Тому не дай Бог, щоб ця трава опинилася в руках ворога – лиха не уникнути.

Страшне горе сталося в 1240 р.: татаро-монголи розташувалися в те літо на Лисій горі. Майже весь ліс вирубали, а таки знайшли розрив-траву. Скориставшись її силою, зруйнували Золоті ворота та спалили Київ.

Поширені перекази про ключ-траву і в культурі інших народів. Так, в одній німецькій легенді розповідається про пастуха, який випадково знайшов вогняну квітку ключтрави. Він зібрав її і прикріпив до капелюха. Капелюх поважчав. Знявши капелюх з голови, юнак здивовано побачив, що квітка перетворилася на срібний ключ. За допомогою цього ключа він відкрив двері, заховані між скелями (Собко, Гапоненко, 1996).

У реальності, якщо вам пощастить, не робіть так, як німецький пастух, не зривайте ключ-трави, тому що всі представники цього роду – цінні зникаючі рослини, занесені до Червоної книги України.

Це дуже давні рослини, вік яких за деякими відомостями досягає силурійського періоду палеозойської ери, а це 419,2 ± 3200000 років тому!

Рідкісною і дуже неоднорідно поширеною є і гронянка багатороздільна. Цей вид має частину листа у вигляді лопаті, один, два або три рази розсіченої на круглі шкірясті частки в залежності від віку.

Обстеження київських зелених масивів дозволило виявити місця зростання гронянки багатороздільної, найбільше з яких відоме в заплавному лісі островів Труханів та Долобецький. Зокрема, на острові Труханів існує чи не найбільша з описаних популяцій не тільки для Києва, а й для всієї України. Донедавна вона складалася з двох локусів: А і Б.

У локусі А, який в 2000 р. налічував понад 400 особин, в наступні 2001-2003 рр. реєстрували лише поодинокі особини, у 2004 р. спостерігалося зростання кількості особин – 76 екз. З них 4% було J, 34% – Im, 53% – V і 9% – Sp.

У 2005 році кількість рослин знову впала до одиничних особин-спорофітів. У цей час закладені два майданчики для регулярного моніторингу. Протягом 2005-2006 і 2008 рр. на них фіксувалися одиничні особини, у 2006 р. відбувся спалах кількості, а починаючи з 2007 р. локалітет почав відмирати, адже, як відомо, гронянка багатороздільна не здана до тривалого підземного існування.

Локус популяції Б на початку дослідження був значно меншим за кількістю особин, зате протягом усього періоду дослідження, що триває з 2000 р., виявився більш стабільним. Відзначено, що локус складався з материнського ядра і ділянок вторинного поширення уздовж стежки. Ще однією особливістю даного локалітету є те, що він є єдиним, де регулярно спостерігається високий відсоток особин спорового оновлення. Зауважимо, що молоді рослинки гронянки, незалежно від виду, мають форму чотирилисника. Може, саме про них, а не про листочки не такої вже й рідкісної конюшини йдеться у переказах?

Поблизу популяції Труханового острова існує значно менша популяція цього гронянки на острові Долобецький. У 2002 р. тут налічувалося до 20-ти спорофітів. Подальші дослідження показали, що в 2003-2004 рр., можливо, стався перехід більшої частини популяції в стан спокою.

Протягом 2005-2012 рр. популяція нараховувала виключно окремі екземпляри. Невеликий спалах кількості особин спостерігався в 2007 р.: до 7 дорослих особин і одна молода – результат вдалого відновлення.

Через плани реконструкції Труханового острова та розвиток рекреації на Долобецькому острові популяції обох островів знаходяться під загрозою знищення.

Зокрема, популяції Труханового острова загрожувало існування величезного звалища, яке завдяки допомозі комунальних служб вдалося ліквідувати. Втім, прийшла нова напасть. Розрізаючи і витягаючи шматками стару баржу, працівники роз’їздили дорогу, уздовж якої поширені особини гронянки. На островах Долобецький і Труханів популяції мало не потрапили під незаконно відведені приватним особам у водоохоронній зоні ділянки.

Те, що спостерігається, вимагає якнайшвидшого створення тут давно спроектованих на цих островах заказників «Озеро Бабине-півострів Лісовий» і «Долобецький-Горбачиха».

Дремлік чемерицевидний (Epipactis helleborine, ККУ – вразливий вид) – одна з найпоширеніших у Києві орхідей.

Як показують наші дослідження, вид схильний до заселення на антропогенно порушені ділянки зі зниженою конкуренцією. Втім, ці ділянки не повинні відчувати високого антропогенного тиску. Саме з цієї причини вид не виявлений в жодному з парків центральної частини Києва.

Народна назва дремліка – дрімлики, – пов’язана із зовнішнім виглядом верхівки пагона під час бутонізації: спокійно нахиляючись до землі, крихітні бутони ніби сплять, дрімають. Квіти, які вже розпустилися, теж спрямовані вниз, немов не до кінця прокинулися.

Інші народні назви дремліка чемерицевидного – чемерка, шуміра. Крім високої декоративності і доступності для огляду (адже це – орхідея, яку найлегше побачити в наших лісах), дремлік чемерицевидний має деякі лікарські властивості.

Так, на Орловщині відвар дремліка вживали проти шумів в голові і нервово-психічних розладів. Звідси й народна назва рослини – шуміра.

У межах заплави Дніпра в Києві дремлік чемерицевидний зафіксований в ряді місцеперебувань.

Велика популяція виду відома з території заплавного урочища Покал. Зараз вона складається з чотирьох фрагментів, перший з яких (локус Д) розташований на схилі берега технологічної водойми колишнього рибгоспу на Галерному острові.

Даний фрагмент популяції особливий, адже особини дремліка подекуди перевищують 1 м у висоту. Таким чином, саме тут ростуть рекордні для всього Києва за розміром особини цієї орхідеї. Цікаво, що на більш освітлених ділянках особини дремліка мають характерне плямисте всихання листя. Зате рослини, що ростуть у більш тінистих ділянках – здоровіші.

Місцезростання в умовах урочища Покал цікаві набором контрастних умов, в яких тут росте дремлік. Так, розташовані поруч локуси Г і В знаходяться в умовах зарослого щебеневого насипу каналу скидання води ТЕЦ-5 і залишків природної заплавної екосистеми.

При цьому обидві ділянки в порівнянні з раніше описаним локусом Д значно сухіші, через що дремлік на них намагається сховатися в тінисті зарості з вологим ґрунтом і на освітлені ділянки з подібним травостоєм не вилазити. Втім, незважаючи на це, екземпляри дремліка в цих місцезростаннях часто склеротизуються (подібно конвалії) і рано засихають.

Незважаючи на це, генеративне розмноження в обох локусах ослаблене. У 2011 р. у зв’язку з сильною посухою у весняні місяці в локалітеті Г всі особини перейшли до підземного стану спокою, а в локусі В майже всі особини були засохлими. Аналогічне явище спостерігалося і у 2012 р., коли плодоносні екземпляри можна було виявити тільки в найбільш вологому локусі Д.

У всіх випадках локуси дремліка ростуть в умовах спонтанного відновлення заплавного лісу з широким набором видів дерев, які можуть утворювати мікоризу, в антропогенно порушених місцях.

Протягом 9-річних досліджень популяція урочища Покал складалася виключно з дорослих особин, що знаходилися в квітучому стані, квітучих з недорозвиненим квітконосом, а також у неквітучих станах.

За весь період дослідження популяція не виявляла ознак експансивності, поширення на прилеглі території не зафіксовано, як і насіннєвого або вегетативного відновлення. Відповідно, немає жодних підстав говорити про інвазивний характер цієї популяції.

Подібні результати отримані нами і з інших місць існування виду у Києві та Вишгороді. Напевно, мова може йти про залежність поширення виду від ділянок, які в певній мірі зачеплені природними або антропогенними факторами. Адже саме тут на початкових етапах заселення конкуренція виявляється зниженою.

Однак ця особливість в тій чи іншій мірі стосується більшості орхідних нашої флори.

Цікаво, що за останніми оцінками вид є неінвазивним, але обмежено поширеним і нечисленним також у Північній Америці, куди занесений з Європи.

У 2010 р. 2 примірники виду, один з яких був квітучим, було виявлено нами на території лівобережної заплави в фрагменті заплавного лісу північніше житлового масиву Троєщина м. Києва (вул. Милославського).

Це фактично перша його реєстрація в лівобережній частині міста. Деревостій, сформований вербою білою, тополею чорною та білою, грушею, вербою гостролистою, березою бородавчастою.

У 2012 р. уточнені межі цієї популяції, виявлено 8 квітучих екземплярів (висотою до 103 см.). У помічених в 2010 р. місцях зростання 2 особин в 2012 р. жодного примірника не виявлено. У зв’язку із зростанням біля краю дороги, що веде на Погреби, дана популяція має шанси зберегтися при розширенні Троєщини на північ.

У 2015 р. популяція дремліка виявлена також на південь від житлового масиву Осокорки на дамбі між озерами Небреж і Мартишев. Спостерігалося 10 недорозвинених внаслідок посухи генеративних екземплярів.

В літературі також вказується, що популяція дремліка існує на території острова Проміжний між Ольжиним і Козачим. Три особини виду росли тут в умовах значного затінення в заплавному лісі з тополі чорної, клена американського, верби білої і в’яза гладкого з розвиненим підліском з крушини ламкої.

У 2011р. вид нами був виявлений на острові Покал.

Тут дремлік, представлений одиничними квітучими екземплярами, зростав під пологом вербового лісу. У деревостої домінувала верба біла, зімкнутість досягала 80%. Окрім верби, росли також клен американський та в’яз гладкий; був присутній також ярус високого підросту, а також ярус низького підросту, представлений аморфою кущовою.

Такий стан популяцій (а відповідно до вищенаведеної оцінки канадських дослідників тут існують невеликі популяції), напевно, можна вважати стабільним в наявних умовах кінцевих стадій сукцесії заплавних екосистем, яка завершується формуванням тінистого заплавного лісу з зімкнутим травостоєм.

У 2012 р. дремлік чемерицевидний виявлений також на території ділянки збереженої заплави південніше затоки Верблюд (дві локуси, напевно, – одна популяція). Один її локус займав ділянку розрідженого лісу з верби білої, а другий ріс у щільних заростях очерету.

Більшість особин були недорозвинені, мали засохлі квітконоси або цілі пагони. Були пожовклі екземпляри. Верхівки квітконосів відсохли, квіти висмоктані попелицями, втім, в наявності були і здорові великі особини, хоча вони мали симптоми зменшення кількості плодів. В обох локусах поодиноко зустрічалися генеративні неквітучі особини. Повторне обстеження популяції в жовтні показало відсутність плодоношення в одному з локалітетів.

Важливо також зауважити, що охорона виду в межах долини Дніпра зараз вимагає включення урочища Покал до Національного природного парку «Голосіївський» або «Дніпровські острови». До складу останнього в якості фрагментів заповідної зони повинні також увійти місцезростання виду на островах Проміжний і Покал.

На ділянці заплави між Чорториєм, Троєщиною і гирлом Десни повинен бути створений ландшафтний заказник місцевого значення «Троєщинські луки».

(Далі буде)

І.Ю. Парнікоза, кандидат біологічних наук, науковий співробітник історико-архітектурної пам’ятки-музею «Київська фортеця»