Такі звичні для нас топографічні карти міст виникли у XVI столітті та спочатку суттєво відрізняли ся від сучасних.

По-перше, вони призначалися не тільки для тих, хто мандрував у справах або для задоволення, а й для всіх, хто прагнув поглибити свої знання про інші країни. Подібна мапа була своєрідним путівником, що включав різноманітну історичну, культурну, економічну інформацію.

По-друге, вони виконувались граверами у техніці офорту¹ і часто були справжніми творами мистецтва.

У XVI столітті розвиток і затребуваність картографії призвели до розповсюдження атласів – збірок карт. (Їхня назва походить від того, що на обкладинці зазвичай зображували титана Атласа, який тримає на своїх плечах земну кулю).

Першим атласом карт міст був «Civitates Orbis Terra rum» («Міста земного світу»), виданий у Кельні Георгом Брауном (1541-1622) і гравером Франсом Гогенбергом (1540-1590). 23 аркуші з нього зберігаються у Національному музеї мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків.

Гравер Франс Гогенберг народився у нідерландському місті Мехелен і розпочав свою діяльність в Антверпені – головному центрі європейської картографії того періоду, де працювали видатні картографи Абрахам Ортелій і Гервард Меркатор. Гогенберг співробітничав з найбільшим антверпенським видавництвом репродукційної гравюри «На чотирьох вітрах», потім гравію вав деякі карти для славетного атласу «Theatrum Orbis Ter rarum» («Видовище земної кулі») Абрахама Ортелія.

Як протестант, він зазнавав утиску на батьківщині та був вимушений переїхати до Німеччини, де й оселився у місті Кельні. Тут відбулася його доленосна зустріч з каноніком Георгом Брауном. Їхнім головним спільним проектом став «Civitates Orbis Terrarum», шість томів якого виходили з 1572 по 1617 рік і містили 546 карт.

Гравюри з колекції музею дають уявлення про основні різновиди карт цього атласу. Найчастіше місто зображували з висоти пташиного польоту, для чого використовувалися не тільки геодезичні зйомки, а й докладні натурні замальовки.

Власне місто розташовувалось на другому плані, а перший займав пейзаж, в якому обов’язково були присутні фігурки місцевих мешканців у традиційних костюмах.

На подібних гравюрах можна побачити не тільки де були розташовані, але й як виглядали найбільш значні споруди: церкви, ратуші, палаци, міські брами, монастирі і фортеці. Ця особливість є важливою і для нас, адже іноді на них зберіглося єдине зображення давно зруйнованої пам’ятки.

Аркуші супроводжувалися пояснювальними текстами, які часто містили, окрім необхідних відомостей, цікаві історичні розповіді або місцеві легенди. Тобто, брак топографічної точності компенсували значною інформативністю і певною художністю.

Так, місто Льєж (сучасна Бельгія) зображене на тлі пейзажу з пагорбами і займає центральну, але не більшу частину аркуша. Місто оточене акуратно поділеними по лями, а річкою Маас пливуть численні човни.

На першому плані – великі фігури кавалера, дами і селянки. Герби у верхній частині аркуша розповідають освіченому глядачеві про політичні реалії. У центрі розташований герб Священної Римської імперії, до складу якої входив Льєж, праворуч – самого Льєжа, ліворуч – князя-єпископа, управителя містом. В цілому, вся композиція аркуша побудована дуже ретельно. Безліч дрібних деталей зображення, декоративні обрамлення картушів і гербів гармонійно врівноважені, що демонструє значну художню майстерність Гогенберга.

Отримання топографічних зображень такої кількості міст було складним завданням, лише в деяких випадках Брауну були доступні вже надруковані карти. Частіше йому доводилося шукати тих, хто володів необхідною інформацією.

Про те, як вирішилась проблема у цьому випадку, ми дізнаємось з центрально го овального картуша, де висловлюється подяка епіскопу Льєжа, Герарду ван Гросбеку за надання оригіналу, що став основою цієї карти.

У правому картуші розташована достатньо розлога легенда. В ній зазначено 64 будівлі, більшість з яких – церкви, а також, мости, міські брами, єпископський палац. Цікавим для нас є собор Святого Ламберта (№ 20 на карті), що був зруйнований під час Французької революції 1794 року.

Короткі відомості про історію і сучасність міста містяться у коментарі у лівому картуші латиною і на звороті німецькою мовою. Усі тексти були написані латиною видавцем Георгом Брауном для першого видання, а для наступних німецькомовних накладів переклад створив його брат Мельхіор – пастор, з 1585 року – декан церкви Святих Апостолів і кюре церкви Святого Мартіна.

Коментар у картуші розповідає: «Походження Льєжа (лат. Аугуста Ебуронун) простежується Губертом Томасом Леодіусом² до Амбіорікса, благородного короля ебуронів³.

Там є вісім церковних шкіл, чотири розкішних абатства, 32 церковні при ходи, численні чоловічі і жіночі монастирі, от чому Франческо Петрарка визначив Льєж як церковне місто. На південь від нього лежить великий ліс, на північ – родючі пасовища, виноградники, сади, де росте все необхідне для життя.

Ці землі зволожуються чистими мальовничими річ ками. Вільні мистецтва високо ціняться тут; не менше ніж дев’ять молодих королів, 23 герцога, 29 графів, численні барони і діти знаті отримують тут освіту».

На звороті текст просто поетичний: «Є багато міст, по-різному благословенних Господом, що їх вихваляють, одні – за їхнє зерно, другі – за вино, залізо чи мідь, інші – за їхні чудові величні міські мури і будинки, ще інші – за їхнє вигідне розташування на судноплавних річках, але Льєж перевершує всі ці міста, оскільки Господь забезпечив його разом усім вищезгаданим. [...]

Я повинен якнайбільше сказати про річку Маас, втім, оскільки вона є не тільки перлиною міста, але й має інше велике значення, бо навіщо місту мати свої власні багатства, якщо воно не зможе розумно обміняти їх на інше життєво необхідне з інших країв?»

Як ми побачили, карта Льєжа містить значну і різноманітну інформацію про цей важливий економічний і культурний центр Західної Європи XVI століття.

Інший різновид карт являє собою карта Намюра (також сучасна Бельгія). Вона визначається дослідниками як виконана з висоти низького пташиного польоту.

Подібний тип зображення надає можливість деталізувати міську забудову та розташувати пояснювальні написи безпосередньо поруч з пам’яткою. Можливо, вибір картографа пов’язаний з тим, що місто було значно меншим за розміром і мало меншу кіль кість важливих об’єктів, ніж Льєж.

Роздивляючись карту, ми бачимо, що на пагорбі далеко за містом серед полів стоїть романська церква Святого Георгія (початку XIII століття), що сьогодні знаходиться у самому центрі Намюра. Над містом височіє одна з найбільших фортець Західної Європи з церквою Святого Петра.

Угорі, ліворуч від центру, зображений герб іспанського короля Філіпа ІІ Габсбурга, до держави якого того часу входив Намюр, праворуч – старовинний герб міста.

На першому плані, крім звичних дами та кавалера, присутні й інші стафажні фігурки. Праворуч можна по бачити спосіб перевезення вантажів вверх по річці, коли вершник їде по берегу і тягне за собою три зв’язані між собою човни.

Походження карти пояснює коментар у картуші:

«Дошка нам люб’язно надана його велебністю, дуже ерудованим паном Д. Арнольдом Масіусом, професором священної теології і за знач ні академічні досягнення почесним каноніком Намю ра. Року 1575».

На звороті Г. Браун розміщує докладну розповідь: «Графство Намюр є дуже гористою провінцією, але зручне для землеробства і надзвичайно мальовниче. У горах є поклади заліза і дуже гарного чорного, червоного та різнокольорового мармуру, а також інші види каменю, придатного для скульптури. Маас і Самбра – дві річки, що зливаються тут і надають Намюру значущості. Але Намюр – це також столиця зі своєю власною єпархією».

Однією з найбільш художніх карт нашій колекції є зображення іспанського міс та Гранади. Його виконано за рисунком 1563 року фламандського живописця і гравера Георга Хуфнагеля (1542-1600) (про що свідчить напис угорі).

Хуфнагель народився в Антверпені, в юності мандрував до Іспанії, Англії та Франції, де виконував топографічні зарисовки, що зробило його цінним співробітником для Георга Брауна і Абрахама Ортелія.

Необхідно додати, що його інтереси не обмежувалися картографією. Він був автором ілюстрацій до праць з природничих наук і художніх книг, а також відомий як один з перших фламандських майстрів натюрморту.

Насправді, цей аркуш більше нагадує панорамний пейзаж, ніж карту. Власне, місто розташовано у глиби ні, у вигляді нагромадження будівель, окремі вулиці не проглядаються, але по краях аркуша зазначені сторони світу.

На першому плані зображені численні фігури місцевих жителів різного віку та суспільного становища. Їхня кількість пояснюється не тільки художніми, але й просвітницькими завдання ми, адже крім традиційних представників місцевої знаті ми бачимо тут морисків, тобто нащадки маврів, які прийняли християнство.

Їхній костюм мав сприйматися європейцями як вельми екзотичний. Жінки мориски носили широкі штани, що звужувалися на щиколотках, туніко подібні сукні, неможливо короткі для європейців, поверх вони одягали безрукавку, і замотувалися у довгі шалі.

На час створення підготовчого рисунку до гравюри (1563 рік) мориски складали більшу частину населення Гранади, але незабаром ситуація змінилася. У 1567 році королівський наказ заборонив мову і костюм морисків, а у 1609 році вони були назавжди вигнані з Іспанії.

Багату фантазію і прагнення до декоративності демонструє художник у зображені неба. Воно вкрите різноманітними живописними хмарами і птахами, що летять у різних напрямах. Але кульмінацією зображення є картуш примхливої форми, прикрашений вели ким плодом і квітка ми граната – символом міста.

По краях картуша розташовані дві фігури у костюмах морисків: чоловік з квіткою граната у руці і жінка.

Угорі у двох невеликих картушах – офіційний девіз Іспанії: «plus ultra» (що озна чає «за межі»), над кожним словом якого – двоголові орли Габсбургів.

У нижній частині картуша у двох колах зображені лук з розірваною тятивою і перев’язані стріли. Цілком можливо, що це натяк на те, що саме з приєднанням Гранади до Іспанії завершилася багатовікова Реконкіста.

Пояснювальний текст на звороті розповідає: «Ймовірно, що це місто було спершу незначним, але маври почали його розвивати через вдале розташування і родючість землі; я вважаю так, бо ніхто зі старовинних літо писців не зробив жодної згадки про це таке важливе сьогодні місто.

Я вірю, що місто отри мало своє ім’я від гранату. Адже як численні зернятка тісняться у плоді гранату, так і коли дивишся на місто Гранада, бачиш багато будинків, скупчених разом».

До речі, сьогодні існують інші пояснення походження назви. Найпоширеніше пов’язане з великим садом з гранатовими деревами, який посадили маври. А думка про особливе, не схоже на інші міста, скупчення будинків прийшла Г. Брауну, вірогідно через ракурс саме цього зображення. Проте в «Civitates Orbis Terrarum» зустрічаються й практично сучасні топографічні плани, такі, як карта міста Гента. На ній відсутні зображення людей, але він має велику (103 пункти) легенду, і по ній дійсно можна знайти дорогу між зазначеними об’єктами. З іншої візуальної інформації тут є тільки герб міста (у правому верхньому куті) і Фландрії (у центрі).

Карту відтворено за ксилографією з видання торговця, історика і мандрівника Лодовіко Гвірчадіні «Опис Нідерландів». Можливо, Браун просто не зумів отримати більш художнє зображення.

Текст у картуші оспівує місто, його історію, красу і чудових людей, можливо компенсуючи сухе документальне зображення.

На звороті розміщено більше інформації: «Гент має межі в 3 німецькі милі ⁴, володіє 20 населеними островами у навколишніх озерах і річках, має 98 мостів, включаючи три з більш ніж двома прольотами, під котрими навіть найбільший корабель може пройти. Є там 100 вітряків, що можуть змолоти навіть найбільшу продукцію.
Тільки у самому місті є сім парафіяльних церков, п’ять абатств, дві колегіальні церкви, 25 монастирів та сім богаділень. На місці, де сьогодні стоїть новий замок, за старих часів було село Ганден, від якого місто успадкувало своє ім’я, і чудовий бенедектинський монастир святого Баво, який був перебудований зі старої фортеці та розширений імператором Карлом V […]».

З цього короткого огляду можна зробити висновок, що відмінність у способах зображення міст була пов’язана з різними джерелами, які були доступні Г. Брауну і Ф. Гогенбергу, але кожного разу гравер знаходив можливість урізноманітнити ком позицію, ввести додаткові декоративні та змістовні елементи, а автор текстів – зробити подачу матеріалу цікавою та змістовною.

¹Техніка гравіювання, при якій мідну дошку покривають кислототривким лаком, потім голкою прошкрябують рисунок до поверхні металу. Дошку занурюють у кислоту, і рисунок протравлюється у металі.
²Історик першої половини 16 ст., жив у м. Льєж.
³Насправді – Амбріорікс – вождь племені ебуронів, який очолив повстання проти римлян за часів Юлія Цезаря. Повстання було придушене і ебурони практично зникли.
⁴Німецька миля – 7420 м.

О.Д. Шостак, завідувач відділу графіки Національного музею мистецтв ім. Богдана та Варвари Ханенків