Сила творчості Вільяма Шекспіра (1564-1616) великою мірою полягає у ствердженні величі людини, в багатогранності і повнокров’ї образів, в психологічній правді та глибині розкриття почуттів: любові і ненависті, зради, шляхетності.

Його п’єси глибоко народні, в них виражені сподівання сучасного драматургові англійського суспільства. Водночас творчість Шекспіра вийшла далеко за межі національної культури і давно вже належить усьому світові.

Сила творчості Вільяма Шекспіра (1564-1616) великою мірою полягає у ствердженні величі людини, в багатогранності і повнокров’ї образів, в психологічній правді та глибині розкриття почуттів: любові і ненависті, зради, шляхетності.

Його п’єси глибоко народні, в них виражені сподівання сучасного драматургові англійського суспільства. Водночас творчість Шекспіра вийшла далеко за межі національної культури і давно вже належить усьому світові.

Найвідоміші п’єси Шекспіра з’явилися в репертуарі вітчизняних театрів ще в XIX столітті.Ав ХХ ст. починається бурхливий період сценічного  втілення шекспірівської драматургії. Кожен з режисерів у творчій співдружності з художниками ставив різні завдання, йшов пошук нових форм і прийомів сценічного рішення. Найважливіша роль відводилася, звичайно, художникові, адже саме через його бачення образів перед глядачами поставали шекспірівські герої, їх епоха.

1920 року Олександр Бенуа (1870-1960) виступив у ролі постановника і художника вистави «Венеційський купець». Залишаючись вірним своїй творчій манері, Бенуа створив сповнені духом італійського Відродження декорації, що передавали неповторну красу архітектури Венеції.

Однак захоплювало його не тільки декораційне оформлення постановки. Працюючи з артистами, він розповідав їм про Шекспіра, його епоху, розкривав головний зміст твору. Саме так розумів Бенуа своє завдання режисера і декоратора.

Новий етап розкриття шекспірівської драматургії намітився в 1930-ті роки. Однією з найліпших за якістю оформлення вистав цього часу дослідники театральної культури визнають постановку «Річард III» в оформленні Олександра Тишлера (1898-1980).

Сценічну архітектуру шекспірівського спектаклю Тишлер будує, відштовхуючись від головних героїв. Він знаходить їх зовнішній вигляд, риси обличчя, і це дає йому можливість легко уявити навколишні умови, в яких вони діють. Тому назва «ескізи костюмів» абсолютно умовна. У Тишлера це не тільки костюми, а насамперед – психологічні портрети героїв трагедії.

Річард III в малюнках Тишлера – не просто злодій. Зовнішня потворність і лиходійство поступаються місцем іншим характеристикам. Художник надає певної привабливості цій сильній особистості, що підкорила собі, обдурила і згубила багатьох.

Образи, створені художником – співрежисерство, співавторство в шекспірівській виставі. Ескізи Тишлера виразні, людяні, поетичні. Так виникають візуальні образи як відлуння шекспірівської драматургії.

Костянтин Рудаков (1891-1949), один з найяскравіших художників-графіків першої половини ХХ століття, захопився 1943 року створенням художнього оформлення постановки комедії Вільяма Шекспіра «Багато галасу даремно», яку планував здійснити в блокадному Ленінграді режисер П.К. Вейсбрьом (1899-1963). Протягом року Рудаков підготував більше двадцяти ескізів костюмів і декілька декоративних панно, вирішених як єдиний гармонійний і абсолютно унікальний ансамбль.

Його незвичайність полягала в тому, що художник, захопившись літературнимматеріалом, створив образи героїв, наділив їх конкретними портретними і дуже дотепними характеристиками, і потім одягнув у відповідні історичні костюми.

Задумана несвоєчасно постановка не відбулася. Але залишилася чудова серія вишуканих, написаних аквареллю та гуашшю камерних творів за мотивами комедії Шекспіра, яка живе не пов’язаним з театром самостійним життям.

У всі часи до творів Шекспіра зверталися художники-ілюстратори. Середнихітаківідомімайстри, як Ф. Константинов, А. Гончаров, М. Піков – учні видатного художника-графіка Володимира Фаворського (1886-1964).

Федора Константинова (1910-1997) завжди привертали піднесені та романтичні образи. Він намагався не тільки відчути особливості авторського задуму, а й своєрідність, колорит епохи, середовище проживання героїв.

1943 року Константинов виконав в техніці ксилографії (гравюра на дереві) ілюстрації до трагедії «Ромео і Джульєтта», що їх відрізняє романтична напруженість. Композицію «Поєдинок» художник вважав своєю творчою маркою. У динаміці карального випаду Ромео вгадується характер персонажа, його непримиренність до підступності й зрадництва.

Передати світовідчуття автора і одночасно висловити своє ставлення до книги завжди прагнув Михайло Піков (1903-1973). Його роботам притаманна велика внутрішня напруженість. Ілюстрування кожної книги Піков перетворював на наукове дослідження подій і звичаїв далекої епохи. Створений ним 1943 року макет книги «Антоній і Клеопатра» відрізняє надзвичайна експресивність і композиційна виразність.

Один з провідних книжкових графіків Андрій Гончаров (1903-1979) звернувся в 1950-ті роки до роботи над ілюстраціями до повного зібрання творів Вільяма Шекспіра. Він вважав, що ілюстрація – це важлива частина книжкового організму, що покликана розкрити та оголити думку письменника.

В ілюстраціях до «Макбета», «Генріха VIII» і «Бурі» Гончарову повною мірою вдалося передати згущену трагічну атмосферу цих творів англійського драматурга.

Вільям Шекспір і сьогодні надихає митців на нове прочитання та переклад на мову образотворчого мистецтва своїх творів.

Н.Є. Агєєва, Київський національний музей російського мистецтва

Стаття проілюстрована творами з зібрання Київського національного музею російського мистецтва