В наш час технології розвиваються з небаченою швидкістю. Досягнення науки вражають, але, водночас, ми вже й звикли. Так і має бути – вчені щось відкривають, вигадують, людство дивується… і заспокоюється в очікуванні нового дива.

Сьогодні Інтернет є не лише в кожному домі, але й у кожній кишені. 3D-принтери, смартфони – все це здавалося неймовірним ще декілька десятиліть тому, але згадаймо, які прогнози давали про наші роки. Домашні роботи-помічники, літаючі авто на вулицях, перемога над раком, опанування Марсу, міжзоряні перельоти… На фоні подібних очікувань смартфон не так вже й вражає.

Інша справа – ХІХ століття. Не хочу ображати воістину титанічну працю людей, що протягом століть закладали підвалини науки, та їх здобутки не дуже вражали сучасників: відкриття закону всесвітнього тяжіння, винаходження термометру, марні спроби перетворити свинець на золото…

В ХІХ ст. все докорінно змінилося: парові машини (скрізь у виробництві, пароплавах, залізниці), телеграф, фотоапарат, відкриття бактерій, вірусів!

Людство, приголомшене успіхами науки, було готове повірити у її всемогутність. Вірили, що знайдуть еліксир безсмертя, навчаться оживляти мертвих (образ Франкенштейна не просто вигадка письменника, а цілком в дусі свого часу).

Підкуплені «всемогутністю» науки від неї стали очікувати створення ідеального світу: без хвороб, голоду, тяжкої праці. Якщо наука спроможна вдосконалити світ, то чи спроможна вона вдосконалити людину?

Чимало хто стверджувально відповідав на це запитання. Вказуючи на успіхи селекції, закликали перейти до селекції людини. Ці прагнення відомий російський біолог Костянтин Мережковський¹ (1855-1921) в своєму фантастичному творі «Рай земний» словами жителя XXVII ст. висловив, звертаючись до людей початку ХХ ст.

«Це не ангели, не якісь особливі істоти, а такі ж люди, як ви, плоть від плоті вашої та кістка від кістки вашої, але дійсно покращена, вдосконалена порода.

І досягли ми цього дуже простим способом – добором, тим самим штучним добором, який був добре відомий у ваш час, але який ви, божевільні, застосовували лише для вдосконалення коней, свиней, собак, всього, але тільки не самих себе. Ось цією безмежно потужною силою ми і скористались для того, щоб переродити людство і зробити з людей вічно юних, веселих та щасливих дітей».

В середині ХІХ ст. англійський антрополог Френсіс Гальтон (1822-1911) публікує основні принципи покращення фізичного та психічного здоров’я людства. В 1883 році він детально викладає їх в монографії «Успадкування таланту». В ній вперше використано термін «євгеніка», від грецького ευγενες – «хорошого роду».

Слід відмітити, Гальтон був відомий як серйозний вчений. Його висновки базувалися на статистично обробленій інформації, що було новим для ХІХ ст. Заслужена висока наукова репутація Гальтона сприяла розвитку нової науки – євгеніки, науки, метою якої було виявити способи фізичного та психічного вдосконалення людей.

На початок ХХ століття євгенічними дослідженнями займалось чимало науковців. В деяких державах (США, Данії, Естонії, країнах Скандинавії) було прийнято закони, зміст яких відповідав ідеям євгеніки.

В Радянському Союзі деякі вчені високого рівня також підтримували даний напрямок (наприклад, члени-кореспонденти Академії наук СРСР Генріх Мьоллєр, Микола Кольцов, Олександр Серебровський та ін.). Проте євгеніка міцно стояла на засадах «вейсманівської» генетики, згідно з якою ознаки успадковуються шляхом передачі генів. Це суперечило прийнятій в СРСР «лисенківській» генетиці², що стверджувала формування ознак під впливом середовища. Відповідно, при такому підході, для покращення суспільства, необхідно було покращувати умови, а не спадковість.

Загалом, в першу третину ХХ ст. суспільство, в тому числі наукове, прихильно ставилось до євгеніки. Звичайно, були й супротивники, але критика не виходила за межі наукової дискусії. Коли ж дійшло до реалізації проектів покращення спадковості, то виокремилось два напрямки: позитивна та негативна євгеніка.

Згідно із першою передбачалося перш за все сприяти розмноженню носіїв «найкращих» алелей. Другий напрямок передбачав запобігання розмноженню, а також фізичне знищення носіїв «поганих» алелей.

В той час, коли позитивна євгеніка ще була в стані ідеї, негативна євгеніка отримала державну підтримку і почала реалізовуватись на практиці в деяких країнах, і перш за все в нацистській Німеччині.

Програма Т-4 (знищення всіх психічно хворих та непрацездатних через інші хвороби), Холокост, план «Ост» (знищення не менше 80% поляків, 50% чехів і росіян, 25% українців та білорусів як представників «недорозвинених» народів) – приклади деяких жахливих проектів, що базувалися на засадах негативної євгеніки.

Завдяки цьому євгеніка стала асоціюватись зі злочинами нацистів і весь цивілізований світ відсахнуся від неї. Її проголосили псевдонауковою, антигуманною дисципліною, що, загалом, не далеке від істини. Але при цьому гасла були майже не підкріплені аргументами, наслідки чого відчутні дотепер.

Якось я запропонував 30 учням 11-х класів однієї із шкіл м. Києва висловити своє ставлення до євгеніки та спробувати його аргументувати. Більшість опитаних юнаків та частина дівчат висловились на підтримку позитивної євгеніки. Лише двоє юнаків (один з яких хворий на цукровий діабет) були противниками євгеніки.

Особливо прикро, що аргументи прихильників євгеніки на перший погляд здавались переконливими («а он які успішні породи вивели», «життя покращиться», тощо), тоді як опоненти більше керувались емоціями: «не гуманно», «жорстоко» тощо, без підкріплення фактами та логікою.

Насправді існують аргументи, які вказують, що селекція людини не така вже й чудова ідея, як може здаватись.

1) Незважаючи на тисячолітню історію селекції тварин, до теперішнього дня немає жодної породи, яка б за життєздатністю була краща за дику форму.

Представники різних порід кращі лише за деякими параметрами, проте без штучної підтримки людиною неспроможні конкурувати з формами, які не зазнали селекції. Яскравим прикладом цього є реальна історія полювання з собаками на вовка, описана Е. Сетон-Томпсоном в оповіданні «Снап»:

«Ковбої сподівались досягти успіху за допомогою змішаної зграї […]. Гілтон Пенруф, «начальник» місцевого полювання, надзвичайно пишався ними і очікував великих звитяг.

– Борзі занадто розніженні для полювання на вовка, доги повільно бігають, але побачите, полетить шмаття, коли за діло візьмуться вовкодави.

Таким чином, борзі призначалися для гонитви, доги – для резерву, а вовкодави – для генеральної битви. Окрім того, в зграю включили двох-трьох гончаків, які повинні були своїм тонким нюхом вистежувати звіра, якщо інші втратять його».

В результаті, коли вся зграя сильних собак загнала великого вовка, вони злякалися розпочинати поєдинок. Для успішного завершення полювання було необхідне залучення бультер’єра, який не побоявся першим кинутись на звіра, подавши приклад іншим.

Таким чином, для перемоги над одним вовком, знадобилася зграя з п’яти порід собак, оскільки в кожній з них гіперрозвитку досягла лише певна ознака, тоді як у особин, які не зазнали штучного добору, збалансовано розвинуті всі ознаки.

Отже, якщо досі не змогли вивести породу, яка була б краще пристосована до життя ніж дика форма, то чи маємо ми право стверджувати, що «селекція людини» буде успішною?

2) За різних умов позитивними є різні ступені прояву ознаки.

Наприклад, для існування в тропічній зоні корисною ознакою є темна шкіра, яка перешкоджає негативному впливу ультрафіолетового проміння. В помірній зоні ця ознака навпаки є шкідливою, оскільки заважає утворенню достатньої кількості вітаміну D.

На планеті є велике різноманіття умов, пристосування до них часом потребує протилежних ознак. Закріплення в генофонді лише певних алелей, із вилученням інших, означає зменшення пристосованості виду Homo sapiens. Закріплення та штучна ізоляція за різними популяціями різних алелей призведе до розділення людства на декілька занадто відмінних рас і є гарантією безкінечних війн у майбутньому.

3) У випадку реалізації євгенічних проектів, ймовірність нашої участі в розмноженні вкрай низька.

В селекційній роботі відбираються і закріплюються ступені прояву ознаки, які знаходяться в крайніх значеннях (найбільш високі або найбільш низькі, найбільш ранньостиглі або найбільш пізньостиглі, найбільш пухнасті або без шерсті і т.д.).

Найбільша кількість представників популяції мають середній ступінь прояву ознаки, і тому «середнячки» не потребують селекції та будуть найбільш масовими за відсутності добору. З цього також слідує висновок, що переважна більшість людей (в тому числі і ми з вами) мають середній ступінь прояву різних ознак і не придатні для євгенічних проектів.

Згадайте хоча б дві-три ознаки, за якими Ви помітно відрізняєтесь від середньостатистичної людини. Навіть, якщо Ви здобували перемоги на предметних олімпіадах або спортивних змаганнях високого рівня, зверніть увагу, що євгеніка передбачає не «виведення» тільки розумних або тільки сильних людей, а одночасно розумних і сильних. Ми не відповідаємо цим критеріям і у випадку реалізації євгенічних проектів, не будемо приймати участі в розмноженні.

Ви готові, щоб хтось за Вас вирішив чи дозволено Вам завести сім’ю?

4) В багатьох випадках фізичні вади розвитку компенсуються розвитком інших властивостей.

Історії відомо чимало прикладів, коли люди із відвертими вродженими фізичними вадами приносили надзвичайну користь суспільству.

5) Знищення психічно хворих людей безрезультатне.

Відомо, що останній вагон поїзда найбільше хитає. Але немає сенсу його відчіпляти, оскільки ця властивість буде передана вагону, який до цього був передостаннім.

Подібна ситуація і з психічно хворими. Протягом 1933-1945 років були знищені фактично всі психічно хворі на окупованих нацистами територіях.

Після припинення репресій, протягом короткого періоду часу, відсоток таких людей швидко відновився до рівня, який був до 1933 року.

Механізм цього остаточно не пояснений, а повторних експериментів, звичайно, ніхто не проводив. Але цей приклад дає підстави припускати, що програма знищення психічно хворих буде вічною, а не обмежиться кількарічними репресіями.

6) Ступінь інтелектуального розвитку переважної більшості людей суттєво не різниться від розвитку багатьох психічно хворих.

Це припущення видається неправдоподібним, але, на жаль, вірним. Звичайно, що пересічна людина має значно більший потенціал до інтелектуального розвитку, ніж розумово відстала. Проте більшість ним, на жаль, не користується.

Через декілька років після отримання атестату, чимало громадян із всіх знань, які вони отримали за 10 років навчання в школі спроможні відтворити хіба що навички письма (часто з грубими граматичними помилками), читання та простих арифметичних дій.

Переважна більшість психічно хворих людей також володіють цими навичками. Знання шкільної програми людиною із синдромом Дауна та людиною, яка вільний час присвячує комп’ютерним іграм або розпиванню алкогольних напоїв, ідентичне.

Різниця тільки в тому, що хворий від природи не міг опанувати більше, а пересічний громадянин свідомо не використав надану можливість.

Ну і ще в тому, що «дауни» відрізняються добротою, тоді як ігроманам та любителям алкоголю притаманні агресивна поведінка та неадекватні вчинки.

То невже не варто намагатись створити ідеальну людину? Варто, тільки навряд чи допоможуть вчені. Як і тисячі років тому залишається актуальною порада: «Якщо хочеш зробити світ кращим – розпочни із себе».

¹ не плутати з братом – видатним російським письменником і публіцистом Дмитром Мережковським.

² Всупереч розповсюдженій думці, в СРСР термін «генетика» не мав негативного значення. Зокрема Т.Д. Лисенко в 1946 р. написав для «Сельскохозяйственной энциклопедии» статтю «Генетика», в якій розрізняв «вейсманівську генетику» та «мічурінську генетику». Фраза «генетика – продажна дівка імперіалізму» вперше прозвучала лише в 1964 р. в Ленінградському театрі мініатюр у спектаклі «Чарівники живуть поруч» (автор сценарію О.А. Хазін).

Л.В.Горобець, кандидат біологічних наук, кафедра екології та охорони навколишнього середовища Київського національного університету імені Тараса Шевченка, старший науковий співробітник Національного науково-природничого музею НАН України