Майже завжди з конкретним відомим прізвищем у нас асоціюється певна людина. Та коли, наприклад, мова йде про Олександра Дюма, іноді уточнюють, кого ж саме мають на увазі – Дюма-батька (1802–1870) чи Дюма-сина (1824–1895). Але якщо «Три мушкетери», «Графа Монте-Кристо» або «Даму з камеліями» читали майже всі, то щодо деяких діячів науки й техніки іноді виникають непорозуміння коли мова заходить про знайомство з працями та дослідженнями деяких діячів науки й техніки часто виникають непорозуміння.

Багато кому знайоме прізвище Стєчкін і насамперед через однойменний автоматичний пістолет (АПС), який розробив конструктор вогнепальної зброї Ігор Якович Стєчкін (1922–2001). Але, як не дивно, це прізвище набагато рідше асоціюється з його рідним дядьком – видатним ученим у галузі моторобудування й теплотехніки Борисом Сергійовичем Стєчкіним (1891–1969), який, до речі, іноді використовував відомість свого племінника. Так одного разу, коли Борис Сергійович порушив правила дорожнього руху, його зупинив автоінспектор. Суворий міліціонер уважно роздивився академічне посвідчення порушника, і раптом його обличчя розквітло: «Так Ви і є той самий Стєчкін?», на що вчений, потупивши очі, скромно відповів: «Признаюся, той самий». Після цього автоінспектор козирнув і зі словами: «Спасибі Вам, товаришу Стєчкін, за чудову зброю!» – і відпустив, навіть не оштрафувавши.

Цікаво, але небайдуже ставлення до зброї Бориса Сергійовича, тоді студента Московського вищого технічного училища – знаменитої «бауманки», – призвело до не дуже приємної події.

Раз на тиждень його далекий родич і майбутній видатний конструктор авіаційних двигунів, а тоді також і студент МВТУ (після переведення з Київського політехнічного інституту) Олександр Мікулін приходив до Бориса Стєчкіна на квартиру, яку той винаймав неподалік Смоленського ринку, щоб разом вивчати аеродинаміку. Після спільних занять, які тривали три-чотири години, Борис зазвичай промовляв: «Ну, Мікулін, а зараз відпочиваємо»! Після цих слів наставав відпочинок, який виглядав так: Стєчкін скручував з ватману формату А1 трубку діаметром з мізинець, обмотував її нитками, після чого з ватману ж майстрував довгий фунтик – конічний порожнистий снаряд з прилагодженим на його кінці сталевим пером. Після цього фунтик вставлявся у виготовлену духову трубку завдовжки майже метр, і з вікна починалася стрільба по воронах. Припинила ці небезпечні забави серйозна неприємність. У хазяйки Стєчкіна була товста руда кішка, якій Борис під час чергового «відпочинку» влучив в око. На дикий крик улюблениці вискочила хазяйка: «Геть, геть з моєї квартири!» Після цього Стєчкіну нічого не залишалося, як швиденько з’їхати й шукати нове житло...

Борис Сергійович завжди був дуже уважним до всіх тонкощів будь-якої справи і часто казав: «У техніці дрібниць не буває... Скільки катастроф через дрібниці!»

З цього приводу дуже показовим є випадок, який стався з випускником рідної для Стєчкіна «бауманки» Костянтином Соколовим – молодим спеціалістом, який за розподілом прибув працювати в Інститут двигунів АН СРСР, очолюваний Борисом Сергійовичем.

...Засувка регулювала значну витрату повітря в компресорі, під час роботи зламалася шпонка, компресор перестав працювати – настав помпаж.

– У чому справа? – запитав Стєчкін Соколова.

– Шпонка зламалась.

– А Ви її розраховували?

– А що її розраховувати, Борисе Сергійовичу, звичайна шпонка, поставили на око.

– Голубчику, Ви закінчили МВТУ – такий інститут! А ставите нерозраховану деталь...

З того часу Соколов жодного цвяха просто так не забивав...

Ще одним прикладом, того, як часто у світі визначних та обдарованих трапляються однофамільці, є історія двох відомих діячів під спільним, добре відомим усім нам, прізвищем – Паскаль. Звичайно, усі, хто причетний до техніки, чули про закон Паскаля або про завиток Паскаля, проте далеко не всі знають, що мова йде про «різних» Паскалів. Закон гідростатики Паскаля був установлений Блезом Паскалем (1623–1662) – французьким фізиком, математиком, філософом і публіцистом – збірку афоризмів «Думки», якого Лев Толстой вважав своєю найулюбленішою книгою. А завиток Паскаля – алгебрична крива четвертого порядку – був ґрунтовно досліджений його батьком Етьєном Паскалем (?–1651).

Цікаво, що Етьєн Паскаль тривалий час не тільки не вітав потяг маленького сина до математики, але навіть ховав від нього всі книжки з алгебри й геометрії, бо вважав, що математика завадить синові серйозно вивчати іноземні мови, які б могли в майбутньому, на думку батька, забезпечити Блезу пристойне життя.

Не знаходячи підтримки в батька, маленький Блез зачинявся у своїй кімнаті й, забувши про дитячі ігри, всюди креслив кола, трикутники, еліпси та інші геометричні фігури. Оскільки старший Паскаль приховував від нього геометричні терміни та правила, Блез називав коло «кілечком», а лінію «паличкою». За допомогою «кілечок» і «паличок» він вибудовував численні докази й просунувся у своїх дослідженнях так далеко, що дійшов до 32-ї теореми першої книжки Евкліда (сума кутів трикутника дорівнює сумі двох прямих кутів). За цією справою і застав його одного разу Етьєн Паскаль. Але Блез був так захоплений геометричними проблемами, що тривалий час не помічав батька. Коли ж їхні погляди нарешті зустрілися, то в очах обох можна було прочитати таке сильне здивування, що важко було зрозуміти, хто ж більше був вражений тим, що сталося – батько чи син. Після цього старший Паскаль не тільки не заважав дванадцятилітньому синові вивчати математику, але й заохочував ці заняття, відкривши нарешті перед ним свої книжкові шафи.

Прізвище Бонч-Бруєвич більшість з представників старшого й середнього віку пов’язують з одним із соратників В.І. Леніна – радянським й державним діячем Володимиром Дмитровичем Бонч-Бруєвичем (1873–1955), у той час, як у фахівців з радіотехніки це прізвище швидше асоціюється з одним із піонерів цієї галузі – Михайлом Олександровичем Бонч-Бруєвичем (1888–1940), який організував перше вітчизняне виробництво електричних ламп і керував створенням першої у світі потужної радіотелефонної станції імені Комінтерну в Москві (1922). Будівництво цієї станції стало можливим завдяки вирішенню Михайлом Олександровичем проблеми підвищення потужності ламп, над якою билися в багатьох державах світу (і насамперед – у Німеччині, у всесвітньо відомій фірмі «Телефункен»). Це було пов’язано з певним парадоксом: з одного боку, для роботи лампи треба розігрівати катод, а з другого – інтенсивно охолоджувати анод, який розміщений у безпосередній близькості від розпеченого катода.

Кажуть, що Бонч-Бруєвича осяяло, коли він сидів за чашкою чаю: будова самовара була такою самою, яка йому була потрібна в лампі: в середині розпечене вугілля – подібність катода лампи, яке нагріває трубу (чи це не анод?!), а зовні – вода, яка відбирає теплоту гарячої труби. Навіть анод нових ламп згодом було зроблено, як самовар, з міді: вона не тільки добре відводила теплоту, але й дозволяла відмовитися від дефіцитних тугоплавких металів. Так чи інакше, але саме тульський мідний самовар зробив своєрідну революцію в радіотехніці.

Цікаво, що коли ознайомлюєшся з біографіями видатних учених, помічаєш той факт, що в багатодітній незаможній родині зазвичай виростав один талант зі світовим іменем: у скромній фермерській родині народився лише один Ньютон, а в неграмотній родині поморів – лише один Ломоносов. Але, як кажуть, немає правил без винятків: у малоосвіченій родині Вавилових усі діти – два брати й дві сестри – стали вченими.

Біологи й генетики всього світу небезпідставно вважають одним з найвидатніших учених у цих галузях Миколу Івановича Вавилова (1887–1943). Це ім’я ставлять в один ряд з Чарльзом Дарвіном і Грегором Менделем, Карлом Лінеєм і Томасом Морганом. Проте фізики, почувши прізвище Вавилов, частіше згадують засновника радянської наукової школи фізичної оптики Сергія Івановича Вавилова (1891–1951) – молодшого брата Миколи Івановича. Саме Сергій Іванович, працюючи над люмінесценцією – холодним світінням деяких речовин,– дав поштовх до практичного освоєння однієї з напівзабутих ідей Ейнштейна про посилення випромінювання тим же випромінюванням. У результаті вже після смерті вченого були створені відомі оптичні квантові генератори – лазери. І безперечним фактом залишається те, що, розвиваючи ідеї С.І. Вавилова, п’ятеро фізиків (І.Є. Тамм, І.М. Франк, П.А. Черенков, М.Г. Басов і О.М. Прохоров) за наукові досягнення отримали Нобелівські премії. Сергій Іванович був прикладом для наслідування багатьом своїм учням. Він завжди керувався правилом «роби, як я», а не «роби, як я сказав», і з цього приводу дуже цікава та актуальна для деяких сучасних керівників думка видатного вченого: «Перш ніж починати керувати лаборантами, молодий співробітник має навчитися виконувати будь-яку лаборантську роботу самостійно. І не просто щоб сам все робив, але щоб навчився робити все на «відмінно».

Майже всі чули про легендарного радянського розвідника полковника Рудольфа Абеля (справжнє ім’я – Вільгельм Генріхович Фішер), якого 10 лютого 1962 року в Берліні обміняли на старшого лейтенанта ВПС США Френсіса Пауерса – пілота американського літака-шпигуна «U-2», якого було збито над територією СРСР 1 травня 1960 року. Проте спитайте про Абеля в математика, і той імовірніше відповість, що Нільс Хенрік Абель (1802–1829) – це видатний норвезький математик, один з творців теорії еліптичних функцій і автор першої праці з інтегральних рівнянь. З його ім’ям пов’язані такі фундаментальні поняття, як Абелів диференціал, Абелів інтеграл, Абелева група, Абелева функція, Абелів багатовид, Абелеве диференціальне рівняння, Абелеве інтегральне рівняння, Абелеве перетворення…Вражає, що такий значний внесок у математику зробила людина, яка померла від сухот у двадцять шість років.

Про наукові здобутки Н.Х. Абеля видатний німецький математик і фізик Карл Фрідріх Гаусс (1777–1855) писав: «Праці Абеля вищі за мої похвали, бо вони вищі, за мої праці». Саме на честь Н.Х. Абеля до двохсотліття з дня його народження 1 січня 2002 р. Норвезька академія наук заснувала щорічну Абелівську премію – аналог Нобелівської премії в математиці. Перше нагородження Абелівською премією відбулося 2003 року. І якщо 2003 року її розмір дорівнював приблизно півмільйона доларів США, то в 2006 році він зріс удвічі і досяг майже мільйона!

Майже для всіх інженерів прізвище Зворикін асоціюється з Володимиром Козьмичем Зворикіним (1889–1982) – американським інженером російського походження в галузі електроніки, «батьком телебачення» та винахідником електронного мікроскопа, якого іноземна наукова преса назвала «подарунком американському континенту». Саме завдяки Володимиру Козьмичу багато хто з нас не уявляє життя без телевізора. Для більшості ж київських політехніків Зворикін (але вже Костянтин Олексійович) – це один з ректорів (з 1904 по 1905 рр.) їхнього славетного університету (відомого багатьом поколінням як Київський політехнічний інститут). До речі, К.О. Зворикін (1861–1927) – відомий учений у галузі технології металів – доводиться дядьком уже згаданому засновнику телебачення В.К. Зворикіну.

Можна наводити ще багато прикладів випадкового чи не випадкового збігу прізвищ відомих людей, проте не слід особливо дивуватися тому, що нібито іноді зовсім різні люди наділені дивовижними здібностями, бо, як стверджують (і, мабуть, не безпідставно), всі люди – брати.

Література

1. Моруа А. Три Дюма. М.: Мол. гвардия, 1965. (ЖЗЛ)
2. Чуев Ф.И. Стечкин. М.: Мол. гвардия, 1978. (Жизнь замечат. людей. Сер. биогр.)
3. Тарасов Б.Н. Паскаль. – М.: Мол. гвардия, 1979. (Жизнь замечат. людей. Сер. биогр.)
4. Советские инженеры: Сборник. Сост. А.Б. Иванов. М.: Мол. гвардия, 1985. (Жизнь замечат. людей. Сер. биогр.)
5. Резник С.Е. Николай Вавилов. М.: Мол. гвардия, 1968. (Жизнь замечат. людей. Сер. биогр.)
6. Келер В.Р. Сергей Вавилов. М.: Мол. гвардия, 1975. (Жизнь замечат. людей. Сер. биогр.)
7. Новый энциклопедический словарь. М.: Большая Росс. энцикл.: РИПОЛ классик, 2005.
8. Константинов В.О. Ректори КПІ. К.: Вид-во «ГЕНЕЗА», 1998.
9. Константинова С. Как хорошо, что Зворыкин уехал и телевиденье там изобрел! Изобретатель и рационализатор. 2006. № 9.
10. Когда-то в ноябре. Изобретатель и рационализатор. 2006. № 11.
11. Игорь Андреев. Математики, криптографы и сэкономленные доллары. Эхо планеты. 2012. № 39 (1244).

І.О. Мікульонок, доктор технічних наук, професор, НТУУ «Київський політехнічний інститут»