Зараз все яснішим стає той факт, що багатюща садибна культура становила значну частину нашої національної культури. Садибний світ формувався у взаємодії різних видів мистецтва, художнього та суспільного життя, повсякденного господарського побуту, вишуканого архітектурного середовища і мальовничої природи.

На превеликий жаль, дуже багато чого в ній зникло назавжди. Один з істориків порівняв зруйновані, спорожнілі садиби із забутою серед непотрібного мотлоху гарною дрібничкою: «Відіграло садибне життя на манер старовинної музичної табакерки, защепнулась кришка з фамільним вензелем, буде тепер лежати серед інших нерухомостей, в купі сімейних переказів ...».

Частина цінностей з розорених «дворянських гнізд» волею долі потрапила до запасників різних музеїв. «Уламки» цього чудового світу осіли в Київському національному музеї російського мистецтва. Серед них – малюнки, акварелі та гуаші з колишньої яготинської колекції князів Рєпніних. Серед них і кілька малюнків з видами невідомого маєтку.

Характер малюнків, дещо педантична манера виконання, старанно передані деталі дозволяють припустити авторство художника-аматора. На чотирьох малюнках є підпис: M. Smith (М.Сміт) і напис: Alechnia (Алечня). На звороті деяких малюнків автором зроблені пояснювальні написи англійською мовою.

Написи напівстерті, тому їх важко прочитати. Частину написів на одному з малюнків вдалося розшифрувати: «...Estate of the Prince Dmitry Wolkonsky (маєток князя Дмитра Волконського)». Встановити місце розташування садиби вдалося не одразу. Рід Волконських надзвичайно розгалужений і впродовж усієї своєї багатовікової історії різні його гілки неодноразово перетиналися та з’єднувалися. Серед Волконських нерідко можна зустріти повний збіг імені та по батькові.

Волконські володіли безліччю маєтків по всій Росії та Малоросії. Знайти такий, що за назвою хоча б віддалено нагадував «Алечня», не вдавалося, але час від часу в око впадав маєток Альошня, що належав Петру Андрійовичу Кікіну.

Коли не залишилося жодної надії знайти «Алечню» Волконських, вирішили про всяк випадок вивчити родовід дворян Кікіних. Важко словами передати почуття дослідник, котрому вдалося знайти ниточку, що зв’язує експонат з минулим. Виявилося, що дочка Кікіна вийшла заміж за Дмитра Петровича Волконського, який отримав Альошню як придане дружини.

Садиба, що розташовувалася в селі Велика Альошня Ряжського повіту Рязанської губернії, належала спочатку князю Н.П. Дулову. У 1781 р. Велику Альошню купила княгиня К.О. Кропоткіна, а в 1825 р. маєток перейшов до К.В. Торсукової. З дочкою Катерини Василівни Торсукової (дівоче прізвище Перекусихіна, (1772-1842)) й обер-гофмейстера Ардаліона Олександровича Турсукова (1754-1810) Марії одружився Петро Андрійович Кікін.

Марія Ардаліонівна Кікіна (1787-1828) була дуже розумною, творчою та надзвичайно оригінальною людиною, але мало бувала в суспільстві і не мала фрейлінського вензеля до заміжжя. Її чоловік, генерал-майор Петро Андрійович Кікін (1775-1834) був одним із засновників Товариства за охочення мистецтв, учасником Вітчизняної війни 1812 р. і кампанії 1813-1814 рр. Після повернення з Парижу він вийшов у відставку і з 1826 року до кінця життя здебільшого жив в рязанському маєтку. Петро Андрійович розбив в Альошні парк «на англійський смак», повний романтичних примх, гротів, кам’яних мостів.

Різні куточки цього парку і відображені на трьох малюнках з рєпнінської колекції. На звороті четвертого листа із зображенням однокупольного храму з дзвіницею зберігся напис: «Great church at Alechnia (Велика церква в Альошні)». Недалеко від садиби дійсно стояла церква Різдва Богородиці, яку іноді називали Богородичною або Різдвяною. Побудована вона була ще за княгині Кропоткіної в 1805 р. На відміну від садибного будинку, який дійшов до наших днів у сильно зруйнованому вигляді, Різдвяна церква збереглася, втративши, що правда, дзвіницю.

У 1839 р. Марія Петрівна Кікіна (1816-1856), вийшла заміж за Дмитра Петровича Волконського (1805-1859) – сина світлішого князя Петра Михайловича Волконського (1776-1852), генерал-фельдмаршала, засновника російського Генерального штабу, колекціонера, і Софії Григорівни (1785-1868), народженої княжни Волконської, сестри декабриста. Таким чином, після смерті батьків і заміжжя Марії Петрівни, Альошня перейшла до роду Волконських.

Разом з експонатами з яготинського зібрання в музей надійшла і чудова акварель Карла Брюллова «Портрет дітей сім’ї Волконських». На ній знаменитий художник зобразив вже наступне покоління сімей Кікіних і Волконських. На звороті портрета зберігся напис:

Княжна Софія Дмитрівна Волконська згодом княгиня Рєпніна,
Князь Петро Дмитрович Волконський,
Княжна Єлизавета Григорівна Волконська, згодом за князем М.С. Волконським

Напис, швидше за все, був зроблений організаторами знаменитої Історико-художньої виставки російських портретів у Таврійському палаці, організованої в 1905 р. об’єднанням «Світ мистецтва». Збереглася на звороті й етикетка виставки із зазначенням власника акварельного портрета: власність Рєпніна кн. Миколи Васильовича. Моск.-Киевск. Воронезька ж.д. ст. Яготин.

Належав портрет чоловікові зображеної на ньому Софії Дмитрівни Волконської (1841-1875), Миколі Васильовичу Рєпніну (1834-1918), обер-гофмейстеру Двору Його імператорської Величності. З 1895 р. він був київським губернським предводителем дворянства, активно займався благодійною діяльністю. Зліва від Софії зображений Петро Дмитрович Волконський (1845-1919), що став згодом шталмейстером Двору спадкоємця Великого князя Олександра Олександровича, предводителем дворянства Подільського повіту Московської губернії. Петро Дмитрович був одружений на Ользі Петрівні Клейнмихель (1845-1920).

Третя дитина із зображених на портреті – двоюрідна сестра Софії і Петра Волконських – Єлизавета Григорівна Волконська (1838-1897), що стала дружиною сина декабриста С.Г. Волконского (1788-1865), Михайла Сергійовича Волконського (1832-1909).

У Дмитра Петровича і Марії Петрівни Волконських, окрім зображених Карлом Брюлловим дочки та сина, був ще одна дочка – Катерина, яка народилася в 1846 р. Відсутність її на портреті, очевидно, пов’язана з тим, що до моменту його створення вона ще не народилася, або була занадто мала, щоб позувати художнику. Отже, акварель могла бути виконана в кінці 1845 – першій половині 1846 рр.

Катерина Дмитрівна Волконська (1846-1898) вийшла заміж за Івана Олександровича Всеволжського (1835-1909), таємного радника, обер-гофмейстера, особистість помітну в мистецьких колах.

Всеволжський був художником, займав посаду директора Імператорських театрів, а з 1899 по 1910 рр. – Імператорського Ермітажу. Його заслугою стало залучення в Ермітаж кваліфікованих молодих фахівців, що володіли серйозними знаннями та мали зв’язки з колами колекціонерів і художників, які цікавилися художньою спадщиною. До речі, саме Іван Олександрович Всеволжський став власником рязанського маєтку Кікіних Альошня після одруження з Катериною Дмитрівною.

Карл Брюллов не раз портретирував членів сімей Кікіних і Волконських, оскільки його біографія, так само, як і біографії багатьох російських художників, була пов’язана з ім’ям Петра Андрійовича Кікіна. Вище вже згадувалося, що він був одним із засновників Товариства заохочення художників, заснованого в 1820 р. в Петербурзі. Завдяки його енергії товариство відразу ж стало грати помітну роль у мистецькому житті країни. П.А. Кікін надавав безкорисливу підтримку і сприяв становленню талантів багатьох художників. Завдяки Петру Андрійовичу, брати Брюллови отримали закордонне відрядження після закінчення Академії мистецтв.

Брюлловський портрет і малюнки з видами Альошні потрапили до Яготина разом з Софією Дмитрівною Рєпніною, народженою Волконською, яка переїхала туди після одруження.

Встановити особу автора малюнків (М.Сміт) вдалося завдяки «Запискам графа М.Д. Бутурліна», які були перевидані в 2006 році. Граф Бутурлін був далеким родичем М.П. Волконської, уродженої Кікіної. Описуючи відвідини будинку Волконських на розі Палацової набережної і Машкова провулка в 1860 році, він пише: «Тепер у ньому жили три круглі сироти: п’ятнадцятирічний хлопчик зі своїм гувернером – швейцарцем і його дві сестри, княжни Софія і Катерина Дмитрівна, з їх англійською наставницею міс Сміт, яка надзвичайно ефектно малювала ландшафти тупим олівцем».

Так в малюнках гувернантки міс Сміт з’єдналася доля кількох поколінь чотирьох відомих дворянських сімей: Кікіних, Волконських, Рєпніних, Розумовських. Повернулося ім’я до забутої садиби, немов відкрилася кришка старовинної табакерки з фамільним вензелем, що лежала серед пилу і мотлоху.

Н.Є. Агєєва, Київський національний музей російського мистецтва