Доля художників і декотрих творів складається іноді надзвичайно невдало, часом навіть нещасливо. Художник може потрапити до розряду забутих, а твір втратити авторство або назву під час переміщень з однієї колекції до іншої або безслідно зникнути внаслідок історичних чи побутових катаклізмів.

Саме така доля спіткала Петра Сисойовича Косолапа та його рисунок «Козаки-пластуни», який на початку 1930-х рр. зберігався в Державному музеї українського мистецтва (тепер Національний художній музей України), де значився як робота художника Казанського. У вересні 1936 року рисунок разом з іншими творами був переданий до Київського державного музею російського мистецтва (тепер Національний музей «Київська картинна галерея»).

Авторство Миколи Миколайовича Казанського (1858 – 1914) тоді було поставлено під сумнів. На роботі є дата створення – 1859. Художник, котрий народився за рік до цього, ще не міг звичайно тримати в руках олівець. Дати життя інших живописців і рисувальників із прізвищем Казанський, або схожого звучання також входили в суперечність з датою написання «Пластунів».

Рисунок майже ніколи не залишав запасників музею. Лише одного разу в 1998 році з’явився в залах музею на виставці «Батальний жанр в Росії XVIII – початку ХХ ст.». Ніяких уточнень щодо автора твору в ході підготовки виставки зробити не вдалося.

Між тим на рисунку є не тільки дата, а й підпис, котрий після уважного вивчення нарешті вдалося розшифрувати – Касалапъ. Саме так або «П.Касалапъ» підписувався офіцер Чорноморського, згодом Кубанського козацького війська і художник Петро Сисойович Косолап.

У дореволюційних довідкових виданнях можна знайти про нього тільки вельми короткі біографічні відомості. Більш докладні публікації з’явилися тільки у 1950-і рр. Зокрема, в книзі «Нариси про життя і творчість художників. Середина дев’ятнадцятого століття». О. Савінов, автор статті про П.С. Косолапа, пише: «Це ім’я в наступні десятиліття, навіть за життя самого художника, перетворилося на загадку, яка нікого не цікавила і ні в яких довідниках не була  розкрита».

На щастя, зусиллями краєзнавців Кубані вдалося досить детально відновити літопис життя Петра Сисойовича Косолапа і його сім'ї. Скористаємося із вдячністю їх працями.

16 (28) грудня 1834 року в Єкатеринодарі (тепер Краснодар) в родині хорунжого Азовського козацького війська Сисоя Артемовича Косолапа народився син Петро. Сисой Артемович, неодноразово нагороджений за «військові гідності», дослужився до звання генерал-майора. Цілком очевидно, що і синові була призначена військова кар’єра. У 1847 році хлопчик був відвезений до Санкт-Петербургу і відданий до Павловського кадетського корпусу.

Однією з обов'язкових дисциплін навчальної програми кадетських корпусів і військових училищ у XIX столітті було рисування. Майбутні офіцери повинні були вміти відобразити особливості рельєфу і план місцевості. Викладачами військових і морських училищ були зазвичай випускники Імператорської Академії мистецтв, викладання теж велося за академічною програмою. Таким чином цілком професійні навички в рисуванні Петро отримав ще в кадетському корпусі.

У 1851 році для чергового іспиту Косолап зробив рисунок з літографованого зображення картини французького художника Анрі Емануеля Філіппото (1815 - 1884) «Епізод відступу з Росії», присвяченій поразці і втечі армії Наполеона взимку 1812 року. Малюнок підписаний: «Пвловского Кадетского Корпусу Сводного Рисовального Класса Кадет Касалапъ». Сімнадцятирічний кадет досить вміло і правильно передав центральну частину композиції «оригіналу» з фігурами солдата і підлітка-барабанщика французької армії, що замерзають в снігах Росії.

Після закінчення Павловського кадетського корпусу 15 червня 1856 року, отримавши чин хорунжого, Петро Косолап відбув на Кавказ, звідки – в складі пластунської сотні – до Криму. У наступні роки, як засвідчують біографи, Косолап служив в 1-му кінному полку та 1-му пішому батальйоні, а потім в 1857 – 1860 роках у знаменитому Адагумському загоні, історія якого пов’язана з подіями війни на Кавказі середини ХІХ ст.

Завершення Кримської війни, що тривала з 1853 по 1856 р., дозволило приступити до закінчення війни на Кавказі. Найважливішим завданням було закріплення завойованих земель чорноморського узбережжя. Їх заселяли козацькими станицями, одночасно будувалися кордонні лінії. Кавказький намісник князь О.І. Барятинський (1815 – 1979) прийняв рішення влаштувати лінію укріплень у долині річки Адагум. Для успішного зведення нових кордонів в Закубанні наказний отаман Чорноморського козацького війська генерал-майор Г.І. Філіпсон (1809 – 1883) розділив свої війська на 9 загонів, найважливішим з яких став Адагумський.

Загін був сформований на початку квітня 1857 р., командиром призначений полковник П.Д.Б абич (1801/1806 – 1883). Прокладання доріг, рубка лісу, улаштування мостів супроводжувалося перестрілками з горянами. Загін виконував охоронні та розвідувальні завдання. Центральне укріплення на Адагумі було введено в дію у травні 1858. Тут розмістилася штаб-квартира Кримського полку, три батальйони якого входили до складу Адагумського загону.

Навесні 1859 року П.Д. Бабича відвідала делегація гірських вірмен, що проживали серед шапсугських племен в лісовому урочищі Псиемез. Вірмени виявили бажання переселитися до Росії і просили посприяти в цьому. Павло Денисович взяв жваву участь у їхній долі. Він обіцяв неодмінно допомогти і віддав розпорядження пластунам розвідати місцевість і всі підходи до вірменського аулу.

Розвідка доповіла, що всі дороги пролягають по відкритій і низинній місцевості, що скрізь поросла очеретом. Шляхи виявилися непрохідними для загону з артилерією внаслідок великого розливу вод. Вести війська обхідними шляхами по пересіченій, лісистій місцевості, густо населеної шапсугами, Бабич не ризикнув. Тому похід був відкладений до того часу, поки не просохнуть плавні.

Історія пластунських армійських підрозділів, свідоцтва про хоробрість, спритність і чималі здібності пластунів досить докладно висвітлена у військовій літературі. Темою рисунка, що зберігається у фондах музею, стала саме одна з багатьох розвідувальних операцій пластунського загону, подібна до описаної вище. Дата в правому нижньому кутку – 1859 року 12 травня – свідчить про те, що малюнок був створений під час служби Петра Косолапа в Адагумському загоні і пов'язаний з завершальними військовими операціями на Кавказі.

З великою долею ймовірності можна припустити, що художник зобразив добре знайомих йому людей – своїх товаришів по службі, супроводивши груповий портрет написами: отецъ діаконъ, Мустафа, майоръ (войсковой старшина) Колесниковъ (пластунский панъ). Пояснювальні написи свідчать про поліетнічний склад козацьких військ, в котрих, як відомо, разом з руськими і українцями служили ногайці, татари, німці, греки та представники багатьох інших народностей.

Серед зображених на рисунку – диякон. Роль священика на війні була дуже важливою. Статус військових священиків був узаконений 30 червня 1792 р. особливим указом Єкатерини ІІ: «Війську Чорноморському мати протопопа, священика і диякона». Зародження інституту військового духовенства Чорноморського і Кубанського козацтва йде корінням в Запорізьку Січ, де зародилася традиція брати з собою в похід священика. Козаки вірили, що присутність батюшки під час битви приносить удачу і є запорукою успіху.

Петру Косолапу довелося брати участь у багатьох «гарячих справах» на Кавказі. За бойові заслуги його було нагороджено орденами Св. Анни 4-го ступеню з написом: «За хоробрість», Св. Станіслава 3-го ступеню з мечами і бантом, 9 листопада 1859 був переведений в сотники. Біографи Косолапа пишуть, що саме в цей час він заявив про себе не тільки як хоробрий воїн, але як здібний художник. На його виразні рисунки з бойового життя звернуло увагу військове начальство. Хочеться вірити, що і «Козаки-пластуни» серед інших малюнків стали своєрідною «перепусткою» для Петра Сисойовича в його подальше художницьке життя.

За рекомендацією Головнокомандувача Кавказької армії князя О.І. Барятинського в 1861 Косолап був направлений до Імператорської Академії мистецтв, спочатку в статусі вільного слухача, а з 1867 – постійного учня в класі батального живопису у Богдана  Павловича Віллевальде (1818 – 1903). Косолап був пенсіонером Кубанського козацького війська. У зв’язку із закінченням у 1868 пенсіонерського терміну, Петро Сисоєвич змушений був повернутися на військову службу, що не дало йому змоги завершити необхідний курс наук для отримання звання класного художника. Свідоцтво про право викладання рисування в середніх навчальних закладах він отримав в 1870 році. З 1874 жив в Катеринославі, де викладав рисування в Кубанському Маріїнському жіночому інституті (1874 – 1904).

Творча спадщина художника невелика. Ряд живописних творів зберігається в Державному Російському музеї і Державній Третьяковській галереї. Місцезнаходження декотрих робіт, присвячених подіям Кавказької війни, не встановлено. Тим цінніше, нам здається, введення в науковий обіг ще однієї роботи художника і воїна Петра Сисоєвича Косолапа.

Коли статтю було написано, прийшло повідомлення від співробітника Національного художнього музею, де до 1936 року зберігався малюнок, про історію його побутування. Як з'ясувалося із запису в старій інвентарній книзі, малюнок надійшов до музею від Філіпсон – нащадків того самого Г.І. Філіпсона, який стояв біля витоків створення Адагумскій загону. Дочки Г.І. Філіпсона – Софія Григорівна і Наталя Григорівна (в заміжжі Яшвиль) – проживали в Києві, були в дружніх стосунках з багатьма відомими діячами мистецтва і культури. Їх портрети були виконані видатними художниками М.В. Михайлом Васильовичем Нестеровим і Олександром Олександровичем Мурашком.

Словник:

Військовий старшина – військовий чин в козацьких військах, відповідав званню майора.
Кубанське козацьке військо (раніше Чорноморське козацьке військо) – утворено в 1860 після приєднання до Чорноморського козацького війська частини кавказьких лінійних козаків.
Пластун (від слова «пласт», лежати пластом, пластуватися – повзти, повзати) – піший козак в Кубанському (раніше Чорноморському) козацькому війську з особливої команди, що ніс сторожову і розвідувальну службу.
Пластунський пан – синоніми до слова пан – командир, отаман, батько.
Сотник – військовий чин, обер-офіцер у козацьких військах, відповідав поручику в регулярних військах.
Хорунжий - військовий чин, обер-офіцер (молодший офіцер) в козацьких військах, відповідав підпоручику в піхоті і корнету в кавалерії.

Література:
Савинов А.Н. Петр Сысоевич Косолап // Очерки о художниках. М., 1958. С.579 – 584.
Бардадым В. П. Петр Сысоевич Косолап // Кисть и резец. Художники Кубани. Краснодар, 2003. С.112-122.
Енциклопедія сучасної України. К., 2014. Т.14. С.684.

Н.Є.Агеєва, мистецвознавець