7 лютого 2009 року в Києві було урочисто оголошено про існування ще однієї з небагатьох в Україні пам’яток історії науки – було відкрито анотаційну дошку, присвячену Київському меридіану, який визначив перший директор Астрономічної обсерваторії університету Святого Володимира професор В.Ф. Федоровим у 1845 році. Меридіан ще й досі проходить через спостережний павільйон 180-літньої Обсерваторії КНУ імені Тараса Шевченка (вул. Обсерваторна, 3) та має відношення до довгої та цікавої історії.

Введена ще до нашої ери давньогрецьким астрономом та математиком Гіпархом Нікейським система координат на земній поверхні у вигляді широти та довготи майже два тисячоліття стикалася з проблемою початку відліку довгот. Координата широти прив’язана до земного полюсу і з астрономічних спостережень легко визначається вимірюванням висоти так званого полюсу світу – точки перетину вісі обертання  Землі з небесною сферою, навколо якої виконують уявне добове обертання всі небесні світила. А ось довгота не має фіксованих орієнтирів ні на небі, ні на землі, її початок відліку є умовним і тривалий час не мав узгодженого положення серед різних країн та народів.

Свого часу цей початок відліку «блукав» по земній кулі. Намагалися закріпити нульовий меридіан на найбільш примітних природних утвореннях.  Це були круті скелі Гібралтарської затоки – так звані «Геркулесові стовпи», самий західний край Африки, острови Зеленого Мису, вулкан на острові Ферро (Канарські острови) та багато іншого. Проводили початок відліку довгот через відомі міста, палаци та замки – Александрію  Єгипетську, де був створений знаменитий Мусейон; замок Фрауенборг, в якому деякий час жив і працював Микола Копернік, Обсерваторію знаменитого Тихо Браге Ураніборг, іспанське місто-острів Толедо тощо.

Проблемою визначення довгот переймалися мудреці та королі, світські та сановні вельможі. У 1567 році король Іспанії Філіп II призначив винагороду за розв’язання проблеми визначення довготи у відкритому морі, в 1598 році Філіп III обіцяв винагороду – 6 тис. дукатів  в якості постійного внеску, 2 тис. дукатів у вигляді пожиттєвої ренти та 1 тис. дукатів для допомоги кожному, хто зможе «відкрити довготу». У 1620-тих Об’єднані провінції Голландії призначили приз у 30 тис. флоринів за метод точного визначення довгот. У XVII столітті винагороду за те ж саме обіцяли Португалія та Венеція. У 1714 році в Англії був зачитаний білль про суспільне заохочення та матеріальну винагороду в 20 тис. фунтів стерлінгів тому, хто зможе визначити довготу на морі.

Майже до кінця ХІХ століття кожна країна, в часто і провінція чи регіон, відліковували довготу по-своєму, а на картах мореплавців часто можна було побачити одночасно декілька відлікових шкал. Оскільки довгота тісно пов’язана з відліком часу, то такий же розбрат був і з часовими шкалами, що створювало постійну плутанину. Боротися з цією проблемою у світовому масштабі намагалися багато разів, наприклад, у 1634 році кардинал Ришельє скликав на географічний консиліум відомих європейських математиків та астрономів для вибору початкового меридіану. Але лише в результаті рішення Меридіанної комісії 1884 року було визнано загальний для всіх меридіан, що проходив через Морську обсерваторію Гринвіча. Хоч і не зразу, але все ж більшість країн з часом прийняли та зрозуміли зручність єдиного відлікового меридіану і загальноприйнятих часових поясів.

Але й сьогодні в багатьох містах світу відмічені пам’ятними стелами, скульптурними групами, медальйонами на бруківці, сталевими стрічками, назвами вулиць та навіть палаців, на стінах будівель і на підлогах середньовічних храмів численні меридіани, що несуть назви тих місць, де були точно визначені переважно астрономічними методами точні координати на Землі – Паризький меридіан, Празький, Бенатський, Римський, Пулковський, Київський та багато інших…

Л.В. Казанцева, кандидат фізико-математичних наук, Астрономічна обсерваторія Київського національного університету імені Тараса Шевченка