Всім відоме свято Нового Року, яке ми з вами пам'ятаємо з дитинства, це найдавніша світська подія, що виникла задовго до Різдва. Ще у Вавилоні кінець року і початок нового, святкували з розмахом – щоправда, тоді мова йшла не про календарний Новий Рік, а про день весняного рівнодення, коли зима починала здавати свої позиції, і з того дня всі чекали наближення весни. Був свій Новий Рік і в стародавньому Єгипті, де це свято співпадало з початком розливу життєдайної річки Ніл.

Традиції стародавніх

Найдавнішу згадку про Новий Рік відносять до Стародавньої Месопотамії – а це 5 тисяч років тому. Там новий рік починався з місяця ніссан, що збігався з днем весняного рівнодення. Був у цього свята і свій покровитель, але не Дід Мороз, а бог Мардук – який ще й був покровителем міста Вавилон. Мабуть, звідти традицію святкувати кінець зими і прихід весни перейняли греки і єгиптяни, а вже потім – і римляни.

До речі, у греків покровителем Нового Року був бог виноробства Діоніс ... прекрасний святковий бог, чи не так? У багатьох культурах, настання нового року супроводжувалася якоюсь щорічною подією – на кшталт розливу ріки Ніл в Єгипті. А в інших культурах  прихід Нового Року ознаменовувався появою на небі найяскравішої зірки – Сиріуса.

Отже, в різних народів ці події відбувалися в різний час: у єгиптян – у липні, у греків – у березні, і т.д. Вперше ж «календарний» Новий Рік увели в Стародавньому Римі.

Юліанський «НОВИЙ РІК»

26 лютого 46 р до нашої ери Юлій Цезар увів по всій Римській Імперії єдиний календар, названий пізніше «Юліанським». Пов'язане це було не з традиціями і не з погодою, а зі звичайною бухгалтерією. Назва «календар» дослівно з латинської перекладається як «боргова книга» – і з 1 січня збирались відсотки за простроченими податками та боргами за минулий рік.

Крім того, з початку року, а це з 1 січня, на посаду вступали багато серйозних чиновників імперії – наприклад, римські консули. За перший день року був прийнятий день першого молодого місяця після зимового сонцестояння – найкоротшого дня року.

Перший місяць року був названий на честь римського бога Януса, натякаючи на його дволикість. Мовляв, одне обличчя Януса було звернене назад, у минулий рік, інше – вперед, у майбутній рік.

Римляни в перший день року приносили жертви Янусу і починали з цього дня великі справи, вважаючи його сприятливим днем. З того ж часу було прийнято робити один одному подарунки та вітати, особливі вітання доставались посадовим особам і начальникам.

Спочатку подарунками були різні фрукти, потім фрукти почали завертати в тонке золото, потім це були монети і більш цінніші подарунки. Дуже дорогими подарунками було прийнято обдаровувати римських патриціїв, врешті-решт, дарувати дорогі подарунки чиновникам та представникам римської влади на Новий Рік стало традицією для всіх жителів Риму.

У 325 році на I Вселенському (Нікейському) соборі юліанський календар був прийнятий також і Християнською Церквою як основний. Звідти і назви місяців, які дійшли до наших часів:

Януаріус (від імені Януса – бога відкритих дверей; місяць відкриває рік);
Фебруаріус (від слова februm – очищення; місяць покаяння, очищення, поклоніння мертвим);
Мартіус (від імені бога війни – Марса);
Апріліс (від слова «aperire» – розкривати; (місяць що розкриває на деревах бруньки);
Маіус (від імені богині Майї);
Іюніус (від імені богині Юнони);
Іюліус (в честь Юлія Цезаря);
Аугустус (в честь імператора Августа);
Септембер (сьомий то порядку, вважаючи початком року не січень, а березень);
Октобер (восьмий);
Новембер (дев'ятий);
Децембер (десятий).

«НОВИЙ РІК» за «Візантійським стилем»

Наші предки – слов'яни – відзначали прихід Нового року так само, так як і інші народи заходу і сходу – навесні. Рік традиційно ділили на дві половини: літню і зимову. І починався він в календарях з першого весняного місяця – березня, бо саме з цієї пори природа пробуджується від зимового сну до життя.

У 988 році Київська Русь прийняла християнство, і разом з новою релігією на Русь прийшов Візантійський календар. Це був, по суті, юліанський календар з римськими найменуваннями місяців, семиденним тижнем і тривалістю року в 365,25 доби. Правда, літочислення цього календаря велося не від Різдва Христового, а від створення світу, бо автори календаря вважали, що світ виник у 5508 році до Різдва Христового.

Термін від початку календаря до Різдва Христового – 5,5 тисяч років – як вони вважали, вказує на термін від створення світу до гріхопадіння Адама – 5,5 біблійних днів. Приблизно так, по-простому, провівши невеликі розрахунки, творці календаря оцінили вік людства. До речі, римляни вели свій календар від дня створення Римської Імперії.

Цікаво й те, що початком тижня у візантійців був не понеділок, а п'ятниця. За легендою, час і день гріхопадіння Адама. День гріхопадіння є шостим від створення світу. Значить, перший день творіння є неділею.

З XV століття дату святкування Нового Року на Русі приурочили до початку збору врожаю і перенесли Новий Рік на вересень. Великий князь Московський Іван ІІІ у 1492 році затвердив постанову Московського собору вважати за початок як церковного, так і цивільного року 1 вересня.

І лише з 1700 року за указом Петра I Новий Рік по всіх землях імперії святкують, як і в інших країнах Європи 1 січня (за юліанським календарем). Правда, Цар Петро I тільки частково реформував Візантійський календар, ввівши всього два елементи, запозичені з західноєвропейського – Григоріанського календаря: Початком нового року стало 1 січня, літочислення стали вести від Різдва Христового, а для запису років і чисел місяця почали користуватися арабськими цифрами.

Одним тільки підписом Петра Першого 7208 рік від створення світу став 1700 роком з Різдва Христового. Також царським указом було велено урочисто відзначати зустріч Нового Року: запалювати в новорічну ніч багаття, організовувати гуляння, феєрверки, вітати один одного, прикрашати будинки ялинками.

До речі про «ЯЛИНКИ»

Традиція прикрашати на Новий Рік ялинку прийшла в наші землі, як це не дивно, з Німеччини. За різними даними, перші ялинки стали прикрашати ще у VIII столітті. Прикрашені ялинки з'явилися в Німеччині як символ перемоги над язичницьким дубом бога Одіна. І за легендою, після того, як дерево верховного германо-скандинавського бога було зрубане, з нього проросла чи ялинка, чи то сосна ... чи то смерека, взагалі щось хвойне, і саме це дерево ототожнювалося з Різдвом і Новим Роком.

Перші вбрані ялинки саме під Різдво стали з'являтися в XVI столітті в Ельзасі. На гілки ялинок навішували троянди з кольорового паперу, яблука, печиво, шматочки цукру і мішуру.

Досить швидко цей звичай поширився і по всій Європі. Пишні хвойні дерева стали вже регулярно встановлювати в королівських і царських палацах Франції, Німеччини, Англії, Норвегії, Данії та Росії. До речі, традицію ставити ялинку на Новий Рік Петро Перший підгледів саме в Німеччині. Звідти він і привіз цей новий звичай у Росію, де він розповсюдився по усім куткам імперії.

Після смерті Петра I новорічні ялинки ставити перестали. Лише власники шинків прикрашали ними свої будинки, причому ці ялинки стояли там цілий рік, перетворюючись у дрючки, після чого шинкарі міняли їх на свіжіші, ближче до інших свят – звідси пішла фраза – «йолки-палки».

Новорічні свята і традиція ставити ялинки відродилися при Катерині II. А традиція ставити ялинку, але вже не новорічну, а різдвяну, повернулася до Росії тільки в 20-х роках XIX століття, і відродили її німецькі переселенці, які не бажали розлучатися з традиціями колишньої батьківщини. Перша офіційна «різдвяна ялинка» була встановлена в 1819 році у Анічковому палаці за наказом Імператриці Олександри Федорівни (Шарлотти Прусської), дружини імператора Миколи Першого.

У ХХ столітті традиція наряджати різдвяні ялинки проіснувала до 1918 року, після чого на цілих 17 років про неї забули, і лише в 1935 році ялинки повернулися на дитячі святкування в садочках під Новий Рік. Дорослі ж почали його святкувати аж у 1949 році, саме тоді Новий Рік став неробочим, святковим днем, а його святкування загальнодержавною подією.

Санта Клаус або Дід Мороз?

Нам здається, що цей добрий Дід, якого усі кличуть Мороз, з білою бородою, існував завжди, ось тільки символом новорічних свят він став всього близько 200 років тому. Образ Діда Мороза створювався поступово, і кожен народ, кожна національність вносила в цей образ щось своє споконвічно національне, але обов'язковими атрибутами були білі вуса і борода, рукавиці та мішок з подарунками.

У фіннів це був Йолупукки, у хорватів – Деда Мраз, у турків – Ноель Баба, у французів – Пер Ноель. Всі ці персонажі народного фольклору єдині в одному – вони приносять подарунки на Різдво і Новий Рік.

А ось Санта Клаус – спільна творчість голландців, американців і англійців, що наділили Святого Миколая рисами Діда Мороза. Причому він значно молодший за самого Діда Мороза і Святого Миколая.

Вперше його образ був описаний у 1860 році американським художником Томасом Найтом. Для образу запозичили у Діда Мороза червону шубу, оторочену хутром. А ось характер і модель поведінки такого собі добродушного товстуна з непримітним мішечком подарунків були вперше описані англійцем Теннієлом.

Він, недовго думаючи, взяв особливо шанованого ще з часів Римської Імперії – Святого Миколая, образ якого формувався традицією різних поколінь не одне десятиріччя, і який на день 19 грудня «дарував» дітям подарунки, та перетворив його в доброго чарівника, що виконує заповітні дитячі бажання, поєднавши в одному образі кілька знайомих персонажів. Навіть у Німеччині, де Святого Миколая (Ніколауса) шанували в Європі найбільше, заміна цих святкових образів прижилася так швидко, що вже з початку ХХ століття німецькі діти писали листи не Святому Миколаю, як їхні діди та батьки, а Санта Клаусу.

Власне, через явні запозичення з образу Діда Мороза, наприклад, через той самий мішок з подарунками, була навіть плутанина. Ніяк не було зрозуміло, хто є хто: хто – Дід Мороз, а хто – Санта Клаус. Але, як то кажуть, завжди перемагає реклама. Образ Санта Клауса швидко інтегрували в новорічний маркетинг і незабаром і в Англії, і в Америці, а потім і в інших країнах Дідові Морозу і Святому Миколаю «дали відставку», і їм на зміну прийшов англо-саксонський Санта Клаус, малюнки якого стали розміщувати на різних новорічних товарах. Правда, ще не скрізь.

Наприклад, у Бельгії Санта Ніколас ще не здав свої позиції, як, власне, і в Чехії Святі Мікалаус, який не пускає в свої володіння «родича» Санту Клауса. Поки Санта не ужився і в Голландії, де є свій Сітер Клаас, а в Україні вони якимось чином помирилися – і можна зустріти всіх цих персонажів ближче до Різдва та новорічних свят ... і Діда Мороза, і Санта Клауса і, звичайно ж, Святого Миколая. Просто кожен приходить до українських дітей з подарунками в свій визначений час.

Новорічні та різдвяні традиції інших країн

В Англії, крім ялинки, будинок прикрашається гілочками омели. Букетики омели розвішують скрізь, зокрема на лампах і люстрах, під якими за звичаєм цілуються ті, хто хочуть загадати якесь спільне бажання.

В Італії під Новий Рік прийнято позбавлятися від старих речей, викидаючи їх у вікна ... а Різдво ознаменовано спалюванням різдвяного поліна.

У Франції Пер Ноель, тамтешній Санта, якщо не забули – приходить у новорічну ніч і залишає подарунки в дитячих черевичках. Той, кому дістається біб, запечений в новорічний пиріг, отримує титул «бобового короля», і за традицією в святкову ніч всі підкоряються його наказам.

У Швеції перед Новим Роком діти вибирають аналог «Снігуроньки» – королеву світла Люцію. Її наряджають у білу сукню, на голову надягають корону із запаленими свічками. Саме Люція, а не Санта Клаус приносить шведським дітям подарунки, а домашнім тваринам ласощі: кішці – молоко, собаці – цукрову кісточку, ослику – морквинку.

Цікава традиція зустрічі Нового Року в Болгарії. Коли люди збираються біля святкового столу, в усіх будинках на три хвилини гаситься світло. У ці хвилини дозволяється зробити новорічний поцілунок, природно, хто кого цілував – таємниця, схована темрявою.

У Колумбії головна новорічна подія – карнавал. А головний герой цього дійства – Старий рік – він розгулює на високих ходулях і розповідає дітям смішні історії. Є у колумбійців і свій «Дід Мороз» або «Санта Клаус» – колумбійський Папа Паскуале, це по суті їхній родич, він роздає подарунки і влаштовує феєрверки.

На Кубі теж є цікавий новорічний звичай: перед настанням Нового Року кубинці наливають всі ємності водою і опівночі воду виливають з вікон. Так новому року бажають світлого, як вода, шляху. А поки годинник б'є 12 разів, необхідно з'їсти 12 виноградин, і тоді добро, згода, процвітання і мир будуть супроводжувати таку людину весь рік.

Найгучніший Новий Рік у Мексиці, його там зустрічають вогнем святкових феєрверків, стрільбою з ракетниць, дзвоном особливих новорічних дзвіночків. А дітям опівночі вручають смачних пряникових чоловічків.

Користуватися піротехнікою для святкування Нового Року почали ще в країнах Азії, і найперше – в Китаї. Бо вважалося, що гучний шум і яскраві спалахи вибухів пороху відганяють злих духів. Пізніше дана традиція поширилася по всьому світу, зокрема, вона докотилася і до Південної Америки, де останнім часом – салюти, ракети, римські свічки, петарди великі і малі і т.д. – невід'ємний атрибут усього свята.

У даний час багато столиць світу або навіть окремі країни витрачають не один мільйон доларів, щоб влаштувати масштабне піротехнічне шоу на Новий Рік. Найвідоміші, найкрасивіші та наймасштабніші шоу проводяться в Китаї, Лондоні та Сіднеї, а відеокадри з грандіозними салютами і феєрверками з цих країн і міст транслюються по всьому світові.

В Японії у новорічну ніч 108 разів стукають у дзвін. Кожен удар дзвону відповідає одній з вад з японського фольклору. Всього їх шість: жадібність, дурість, злість, легковажність, нерішучість і заздрість. Правда, у кожної з вад є ще 18 негативних відтінків, тому в сумі кожному відтінку присвячується ще по одному удару, разом 108 ударів дзвону.

У М'янмі Новий Рік настає в найспекотнішу пору року, тому його прихід відзначається так званим «фестивалем води», тільки воду не просто виливають у вікно, а один на одного. Традиція обливання водою – це ніби побажання щастя в новому році.

Олександр Ручко