Георгій Меліхов і його картина «Молодий Тарас Шевченко в майстерні Карла Брюллова»

Мова піде про картину Георгія Меліхова «Молодий Тарас Шевченко в майстерні Карла Брюллова». І це не випадково.

По-перше, Георгій Меліхов – це відомий український живописець, народний художник УРСР (1967), член-кореспондент Академії мистецтв СРСР. А, по-друге, головний герой цього полотна – Тарас Шевченко.

Георгій Меліхов є одним із найвідоміших художників України другої половини ХХ століття. І саме за це своє полотно (а картина виконана у 1947 році) художник став лауреатом Державної премії СРСР (тоді Сталінської премії, у 1948 році).

Для більшості українців (в основному старшого покоління) ім’я Георгія Меліхова невід’ємне від цього величного полотна. Цей твір завоював право бути одним із кращих в українській шевченкіані, став класикою національного образотворчого мистецтва. Цю картину знає кожен, хто цікавиться життям і творчістю Тараса Шевченка. Репродукції цієї картини можна часто зустріти в літературі, присвяченій Шевченку.

У своїй творчості художник віддавав пріоритет тематичній картині, але працював в усіх живописних жанрах. Він збагатив український живопис прекрасними натюрмортами, у нього багато пейзажів і портретів. Він створив цілу галерею образів своїх сучасників.

За життя знаменитий живописець Георгій Меліхов по праву вважався одним із кращих майстрів реалістичної школи в країні, був обласканий замовленнями, званнями, нагородами та привілеями, однак після краху радянської системи та ревізії її мистецтва, як і багато його ровесників та колег – був фактично забутий.

Тому хочеться згадати про цього художника.

Народився Георгій Меліхов у Харкові 24 травня 1908 року. Малювати почав із 5-ти років, дивуючи всіх своїх близьких умінням точно висловити думку через малюнок.

Його першим вчителем був колишній вихованець Петербурзької академії мистецтв, учень Іллі Рєпіна, професор Харківського художнього інституту (1925–1934), одним із організаторів якого був він сам – Митрофан Федоров. Знайомство з Федоровим у 1927 році визначило подальший життєвий шлях Меліхова. Основи реалістичної школи, засвоєні Меліховим під керівництвом Федорова, залишилися для нього непорушними назавжди. У своїй творчості він орієнтувався на мистецтво реалістичне, на збереження і продовження його найкращих традицій.

1933 року Георгій вступив до Харківського художнього інституту. У 1934 році розпочалася реорганізація художньої освіти в Україні, і Харківський інститут було закрито. Меліхов був змушений переїхати до Києва і вступити до Київського художнього інституту. Він був одним із найздібніших студентів. У підготовці Меліхова, як студента, велику роль відіграв Федір Кричевський. Багато корисного йому дали і такі викладачі, як Михайло Шаронов, Павло Волокидін, Семен Прохоров та інші. Всі ці викладачі тоді були гордістю української художньої реалістичної школи.

Власне початком інтересу художника до образу Шевченка можна вважати олівцевий портрет Шевченка, що його Меліхов виконав 1923 року (у 15-річному віці) для школи, де він тоді навчався. У 1939 році, коли відзначалося 125-ліття від дня народження Шевченка, для курсової роботи він обрав сцену першої зустрічі Шевченка з Брюлловим. Ескіз йому вдався. Згодом на його основі Меліхов написав картину для музею поета в селі Шевченкове. Проте Федоров, якому Меліхов надіслав фоторепродукцію картини, дав негативну оцінку композиції полотна, вказавши на недоліки в рисунку. І справді, твір мав ілюстративний характер, йому бракувало психологічної розробки як кожного персонажа, так і сцени в цілому. А головне – не було ідейної глибини задуму. І Меліхов уже був готовий відмовитися від подальшої роботи. Однак, коли настав час обирати тему дипломної роботи, Федір Кричевський, у якого молодий художник навчався, порадив йому повернутися до образів Шевченка і Брюллова.

Меліхов виконав декілька ескізів, які мали стати основою для його дипломної роботи. Коли ж він майже завершував картину, розпочалася Велика Вітчизняна війна. Меліхов майже відразу пішов на фронт. Картина тоді так і не була дописана.

Звання художника Меліхову таки присвоїли, але не за цей твір, а за низку портретів. Свою незавершену картину він згорнув у рулон і сховав під дахом будинку інституту. На щастя, вона зберіглася, хоч і була попсована.

Художник пройшов усю війну солдатом. Його рисунки, в яких відображені воєнні будні, тепер, через майже 80 років, є безцінними документами епохи. У 1945 році Георгій Меліхов одружився з Ганною Доценко – військовим перекладачем, з якою познайомився в діючій армії. По закінченні війни – з 1945 до 1961 року – викладав у Київському художньому інституті.

Повернувшись з фронту, в 1947 році, Меліхов продовжив свою роботу над картиною «Молодий Тарас Шевченко в майстерні Карла Брюллова». Коли він знову почав роботу над полотном, то уже досить чітко уявляв і масштабність завдання, і якими будуть центральні образи. І тому картина була написана лише за 5 місяців. Це не було завершенням незакінченої колись картини, це було створення нового полотна.

Восени 1947 року ця картина виставлялася на республіканській та всесоюзній художніх виставках і відразу здобула широке визнання як один із найкращих творів історичного живопису. Через рік, у 1948 році, за створення цього масштабного полотна Меліхов був відзначений Державною (а тоді Сталінською) премією. Картина експонувалася в Третьяковській галереї, згодом повернулася в Україну.

Дружина художника, Ганна Миколаївна, розповідала, скільки зусиль доклав художник до створення цього прекрасного полотна. Було декілька ескізів, величезна кількість малюнків з натури. Вона також розповіла цікаву річ. Для образу Шевченка позувала вона, дружина художника, а для образу Сошенка позував український художник Василь Іванович Забашта.

Цікавою була робота художника над цією картиною.

По-перше, Меліхов дуже багато читав про Шевченка. З прочитаного, зокрема, він дізнався, що перша зустріч Шевченка з Брюлловим відбулася в другій половині 1836 року в майстерні художника. Меліхов знайшов і опис майстерні К.Брюллова: «Майстерня складалася з дуже високої квадратної кімнати цеглистого кольору». В автобіографічній повісті «Художник» Шевченко, згадуючи про першу зустріч із Брюлловим, писав: «Всё красное! Комната красная, диван красный, занавески у окна красные, халат красный и рисунок красный – всё красное!»

Ще коли художник готував картину як дипломну роботу до захисту, то спочатку зобразив Шевченка у фраці, в блискучих чоботях, а не скромним селянським юнаком. Ліворуч від Брюллова (який стояв) на мольберті був портрет графині Юлії Самойлової (коханої жінки Карла Брюллова). Однак виявивши багато недоліків в ескізі, Меліхов багато чого змінив у другому варіанті картини, поступово уточнюючи сюжет картини – місце зустрічі, обличчя і внутрішній стан героїв.

Майстерня Брюллова. Ліворуч – диван, на якому обличчям до глядача сидить Брюллов і уважно розглядає малюнки Шевченка. Поруч з диваном – низенький столик. Трохи позаду, праворуч, стоять Сошенко і Шевченко, причому Сошенко, як і в першому варіанті ескізу – в центрі, між Брюлловим і Шевченком. В глибині кімнати, на мольберті, розпочата Брюлловим картина «Облога Пскова», а за нею, ліворуч на стіні – картина «Вершниця».

Цей варіант був серйознішим, більш пластичним. В картині з’явилася глибина. Змінилися образи Брюллова і Шевченка. Брюллов уже сидів на дивані, а Шевченко виглядав молодшим, образ його став більш правдивим. Але і в цьому варіанті ще багато на себе брала постать Івана Сошенка, що знаходилася в центрі, а Брюллов і композиційно, і психологічно ще не був пов’язаний ні з Шевченком, ні з Сошенком.

Коли ж після закінчення війни, в 1947 році, Меліхов знову розпочав роботу над цією картиною, він уже остаточно поміняв розташування постатей Сошенка і Шевченка. Сошенка він зобразив зі спини у профіль, і його постать виділялася красивим темним силуетом. А Шевченко тепер – скромний селянський юнак – у центрі картини. Але і зараз ще немає зв’язку між Брюлловим і Шевченком. Тоді Меліхов повернув корпус і голову Брюллова до Шевченка. І відразу зв’язок між усіма персонажами твору з’явився. Далі художник продовжив поглиблювати ідейно-пластичне вирішення твору. Він замінив портрет графині Самойлової розпочатою Брюлловим картиною «Облога Пскова».

Ця заміна була викликана міркуваннями суто композиційного порядку. Меліхов зрозумів, що надто освітлена ліва частина першого варіанту картини 1939 року (де був портрет Самойлової і постать Брюллова на весь зріст) і затінена права частина (де постаті Шевченка і Сошенка) недоречно ділять полотно навпіл і зосереджують увагу глядача не на Шевченкові, а на портреті Самойлової, який займав у картині непомірно велике місце. Введення в картину брюлловської «Облоги Пскова» зробило активним фон, на якому розгортається сюжет картини і відіграло велику роль у вдосконаленні композиції твору.

У першому варіанті картини постаті Сошенка і Шевченка губилися на червоно-коричневому фоні стін майстерні. А тепер світлий квадрат брюлловської картини концентрував увагу глядача на постатях Шевченка і Сошенка.

Коли Меліхов вирішив усі основні композиційні і живописні завдання, то почав багато уваги приділяти деталям, які допомогли б відчути ту епоху і образи героїв. Маленький столик, можливо, привезений із Туреччини, довга люлька, з якої курив Брюллов, голубий витончений свічник з недогарком свічки, драбинка (ліворуч) з палітрою і зеленкуватою тканиною, яскравий килим на підлозі, розкидані на ньому книги – всі ці деталі допомагають розкрити і ту епоху, і неспокійну натуру Брюллова, і його напружене творче життя.

Працюючи над картиною, Меліхов не побоявся порушити і деякі історичні подробиці заради посилення ідейно-художньої сторони змісту картини.

Тарасу Шевченку при першій зустрічі з Брюлловим було 22 роки. Але в першому варіанті картини 1939 року, коли Шевченко був зображений саме в такому віці, Меліхов відчув якусь фальш. І тоді в оновленому варіанті полотна художник вирішив зобразити його трохи молодшим. Так з’явився допитливий боязкий селянський хлопчина у грубих чоботях з носками, трохи повернутими всередину. Це був природний і правдивий стан. І чим незграбнішою здавалася постать Шевченка, тим виразнішим ставало його натхненне обличчя і погляд, спрямований на Брюллова.

Дуже характерними є жести рук юнака: в одній – зім’ята шапка, в другій – несміливо простягнутий малюнок. Художник згадував, що працюючи над образом Тараса, він пригадав стан і почуття, пережиті ним, коли він вперше приніс власні малюнки і акварелі Федорову. Це були незабутні хвилини тривожного чекання присуду, і в цьому плані переживання Тараса були Меліхову близькі і зрозумілі.

Деякі відступи зробив Меліхов і в зображенні Брюллова. В основу зовнішнього вигляду художника був взятий спочатку портрет роботи В.Тропініна, написаний в 1835–1836 роках. Але Меліхов не йшов сліпо за цим образом. В уявленні Меліхова Брюллов був людиною з дуже енергійним характером, митцем яскравого темпераменту, людиною, що мала мужність піти проти академічної рутини, відмовитися від роботи над портретом Миколи І. Для вирішення образу Брюллова Меліхов використав автопортрет художника з картини «Останній день Помпеї». В картині Меліхова у Брюллова красиве, мужнє, натхненне обличчя. Є в його погляді і доброзичливість до Тараса Шевченка, і приємне здивування талантом юнака.

У спогадах сучасників і самого Шевченка є відомості про те, що Брюллов носив червоний халат у майстерні та вдома. Але Меліхов зрозумів, що постать художника в червоному халаті «пропаде» в загальному червоно-коричневому колориті картини. І тому він зобразив художника в світлій робочій блузі. Це освіжило картину і разом із жовтуватими аркушами шевченківських малюнків, які Брюллов тримає в руці, колористично об’єднало ліву частину картини з правою частиною, а перший план – із заднім планом.

Основна складність композиційного розв’язання картини полягала в тому, щоб виявити зв’язок між головними персонажами. Схему розташування дійових осіб вдалося знайти: Брюллов сидить на дивані, молодий Тарас Шевченко подає йому малюнки, а Сошенко, який стоїть збоку, своєю темною постаттю замикає групу. Втім бажаної взаємодії Брюллова і Шевченка вдалося досягти лише тоді, коли автор надав особливої виразності погляду Брюллова і спрямував його на Тараса. Меліхов вирішив це буквально напередодні відправлення картини на виставку. І хоч голова Брюллова в новому повороті була переписана за один сеанс, вона і досі вважається зразком живописної майстерності художника.

Такі довгі пошуки найбільш вдалого психологічного, композиційного і живописного вирішення теми привели художника до бажаного успіху. Головне в картині – правда конкретної життєвої ситуації, глибока повага до її героїв та майстерність виконання цього історичного полотна, яке передавало атмосферу часу, реальний антураж інтер’єру, настрій та емоційний стан героїв, так талановито відтворені художником.

Георгій Меліхов належав до того покоління митців, творчий шлях яких розпочався у 30-ті роки XX століття. Меліхов, визнаний одним із провідних майстрів свого часу, постійно перебував у пошуку значних тем для написання епічного полотна. Таким епічним полотном і стала картина «Молодий Тарас Шевченко в майстерні Карла Брюллова».

Ця картина Георгія Меліхова зберігається в Національному художньому музеї України. Її розмір там – 290 см х 284 см. А в Національному музеї Тараса Шевченка – ще один варіант цієї картини. Її розмір – 124 см х 120,5 см.

Георгій Меліхов – це один із найбільш яскравих майстрів українського живопису 20 століття. Абсолютно в усіх жанрах своєї творчості він завжди підтверджував репутацію класика – продовжувача традицій великих художників.

Олена Слободянюк, старший науковий співробітник Національного музею Тараса Шевченка

За темою: Музеї України

№9, 2024

Лев Жемчужников - відомий художник, дослідник українського фольклору та етнографії

№8, 2024

Лео Мол. Погляд крізь віки