Ці пророчі рядки з «Фауста» Гете прозвучали з екрану – в повнометражному науково-популярному фільмі, призначеному для вузів. І картина ця, створена в 1982 році на кіностудії «Київнаукфільм», теж отримала назву з «Фауста»: «Зачарувати задачею небувалою». А робоча назва спочатку була іншою: «Кібернетика вчора, сьогодні, завтра»...

Сценарій для фільму написав ваш покірний слуга, зняв же стрічку чудовий режисер, заслужений діяч мистецтв України Лев Удовенко. Єдиним місцем зйомок був Інститут кібернетики Академії наук УРСР. Головним же консультантом і, по суті, науковим керівником зйомок став Володимир Сергійович Михалевич.

Офіційну інформацію про нього будь-хто може почерпнути у «Вікіпедії». Закінчив Київський університет (тоді єдиний у нашому місті), аспірантуру проходив у Києві і в Москві. Після організації в 1957 році Обчислювального центру АН УРСР – засновник центру, геніальний Віктор Михайлович Глушков запросив молодого кандидата наук очолити там групу фахівців з надійності електронних схем.

З роками Обчислювальний центр розрісся, став Інститутом кібернетики. «Виріс» і Михалевич, ставши спочатку керівником відділу автоматизованих систем управління виробництвом, а потім і заступником директора з наукової роботи. Був причетний до розробки і просування великого задуму Глушкова – ЗДАС, загальнодержавної автоматизованої системи збору та обробки інформації.

Якби ця система ожила, все народне господарство Радянського Союзу перетворилося б на єдиний, безперебійно працюючий організм, пронизаний електронними зв'язками від робочих місць до міністерських кабінетів. Не судилося...

Коли, надірвавшись у боротьбі з явними і таємними ворогами його ідей, далеко не старою людиною пішов із життя Віктор Михайлович, – директором Інституту став Володимир Сергійович. Але ще до того він почав консультувати роботу над фільмом.

В одному із записів про ті далекі дні, від 21 серпня 1981 року знаходжу: «Першу частину дня провів в Інституті кібернетики – говорив з милою людиною Михалевичем про деякі аспекти майбутнього фільму...».

Пам'ять мене не зраджує: крім таланту, інтелекту і знань, Володимир Сергійович мав неабияку привабливість. Його усмішка була м'якою, іноді майже ніяковою, розмова – незмінно дружньою, ласкавою. Слабкість? Нічого подібного, – величезна сила.

Його нібито й не діставали слабкості, що змушують людей дратуватися, як кажуть японці – «втрачати обличчя». Аура доброзичливості розливалася навкруги, коли заступник директора, часто зі «свитою», з'являвся в коридорах Інституту, заходив до відділів, у лабораторії. До цієї «свити» тоді належав і я. Згодом до неї приєдналися режисер, оператор, інші члени знімальної групи. І всі вони були зачаровані Михалевичем.

31 серпня. «Розмовляв про предмет дуже важкий – про математичне моделювання економіки. Говорили зі мною дуже розумні і люб'язні люди, С.С. Горохівський і Ю. В. Капітонова. Перший прекрасно розкривав будь-яку деталь, а друга так навіть сипала образами...»

30 вересня. «Показували всяку техніку: дисплей, графопобудовники і т.д. Кваліфікований, ясно мислячий народ. Пояснюють терпляче...».

Так, саме так сприймав свою майже піврічну роботу в стінах Інституту я, сугубий гуманітарій, який у шкільні часи вважав математику непотрібним тягарем, впевнений, що вона мені в житті не стане в нагоді. Сприймав не без зусиль, але з насолодою.

Я пройшов тоді навчання, більш ніж корисне мені до сих пір, при написанні фантастичних романів. Втім, не тільки при цьому – просто для стрункості думки, для глибини проникнення в будь-яку тему!

І, коли сценарій був написаний і прийнятий на всіх рівнях, академік Михалевич, все з тією ж славної посмішкою, сказав мені: «Якщо тебе звідусіль звільнять, приходь до мене. Ти вже стільки знаєш про нашу роботу, що зможеш бути молодшим науковим співробітником».
Звичайно ж, це було дружнє перебільшення. Але – суто в стилі Володимира Сергійовича: підбадьорити, окрилити, додати співрозмовникові віри в себе.

...Тоді Інститут був єдиним і могутнім, він і не думав ще розпадатися на нинішню зв'язку напівзлиденних установ, які живуть від замовлення до замовлення. І чудовим здавався нам інститутський музей, де переморгувались вогниками вітчизняні ЕОМ всіх поколінь, повзали електронні «черепашки» і забавно рухалися роботи. Немає тепер і музею. Однак – поки живе пам'ять, жива і надія на повернення на краще.

Володимир Сергійович аж ніяк не був сухарем-математиком, занудою-технарем. Він відразу і у всіх вимірах прийняв мій задум: ​​зробити нудний, за визначенням, «підручник»... ігровим фільмом!

І ось, у науковому центрі кінця двадцятого століття з'явилися двоє, одягнені по моді півтисячолітньої давності: доктор Фауст і його підступний супутник Мефістофель. Вічні герої грандіозної драми. Співробітники в костюмах або білих халатах, зайняті своєю справою, ніби не помічали їх, що бродять всюди. А виконавці ролей, чудові актори Яків Козлов – до речі, недавно пішов від нас на 96-му році життя – і нині живий народний артист України Олег Комаров, спілкувалися між собою віршованими рядками Йоганна Гете!

І рядки ці спокійно лягали на реальність технічної ери. Більш того, на буденне життя Інституту кібернетики.

В каком порядке и согласье
Идет в пространствах ход работ!..

І я вдячний долі за те, що пізнав людину, яка забезпечила цим роботам порядок і єдність. Академіка Володимира Михалевича.

Андрій ДМИТРУК

Вірші в перекладі Б. Пастернака.